Політика

Хто проти Макрона?

На превеликий жаль, ситуація у французькій політиці така, що огляд кандидатів можна умовно розділити на тих, хто має шанси на перемогу з одного боку, та лівих і прогресистів, з іншого. В країні, де ще пів століття тому вирували студентські й робітничі протести, де постала потужна ліва традиція в гуманітаристиці, зараз панують ідеї, далекі від ідеалів соціальної справедливості.
Денис Султангалієв
Політичний оглядач
Цей факт хоча й непокоїть, але не викликає сильного здивування, адже це наслідок довготривалого процесу, котрий розпочався ще в далекі часи президенства Міттерана, першої, і як виявилось згодом, піррової, електоральної перемоги лівих. Тож нині ми спостергіаємо ситуацію, в якій помірковані ліві сили, перш за все Соціалістична партія, будучи при владі впродовж президенства Франсуа Олланда не змогли запропонувати змін, на які очікував французький виборець, і закінчили свій владний термін без значної електоральної підтримки. Саме таким чином і постало президенство Еммануеля Макрона, знайшовшого ідеологічну прогалину французького політикуму і заповнивши її своїм "постідеологічним" проектом, котрий обіцяв вдовільнити і лівого, і правого виборця. В той час як помірковані ліві втратили частину електорату, перейшовшого до ліберальних макроністів та зелених, складний період переживають і радикальніші ліві сили. І хоча на минулих президентських виборах Жан-Люк Меланшон і показав
сильний результат, коли йому не вистачило для виходу в другий тур всього двох відсотків голосів,
останні опитування демонструють, що праві радикали ефективніше працюють з залученням
протестного електорату.
Помірковано праві кандидати

Стабільно та незмінно першу позицію займає Еманнуель Макрон, риторика якого за останні роки змістилась до тем, що зазвичай близькі радше консервативним політикам - збільшення фінансування спецслужб та армії, активна боротьба з тероризмом, скорочення бюджетних витрат (перш за все, завдяки пенсійній реформі). Наразі діючий президент V республіки не оприлюднив жодної програми чи плану дій, і навіть не зробив офіційної заяви щодо своєї участі у виборах, що ускладнює прогноз щодо напрямку його врядування впродовж другого терміну. А вважати Макрона повністю передбачуваним політиком теж не варто, адже ми вже бачили як його обіцянка "соціально-ліберального" балансу закінчилась значною економічною лібералізацією, правими політиками на ключових посадах, зеленим курсом за рахунок бідніших верств населення тощо. Тим не менш, він залишається непоступливим лідером перегонів, якому прогнозують близько 23-26% голосів в першому турі, і хоча б мінімальну, але перевагу над будь-яким суперником у другому.

Другою за шансами на перемогу є Валері Пекрес. Хоча вона дійсно трохи відстає від радикальнішої Марі Ле Пен, згідно опитуванням що стосуються потенційних других турів, вона єдина, хто має хоча б якісь шанси перемогти Еммануеля Макрона.


Співвідношення ідей та позицій правих кандидатів - одна з найважливіших тем в контексті цих виборів. Зміщення Макрона праворуч по багатьом позиціям змушує його опонентів республіканців теж рухатись праворуч, так ми можемо спостергіати що Ерік Сьотті, що посів друге місце у праймеріз республіканців, в своїх ідеях щодо обмеження міграції та фінансування безпекових структур мало поступався радикальністю Марі ле Пен чи навіть Земмуру. Тому, Валері Пекрес знаходить в непростій ситуації хиткого ідеологічного балансування поміж близьким за риторикою Макроном і також доволі близькими ультраправими, до яких, тим більш тяжіє значна частина її однопартійців Тож ця невелика ніша поміж Макроном і ультраправими може потенційно двояко вплинути на її фінальний резуьтат. З одного боку, можливим є сценарій консолідації навколо неї маючих сумніви прихильників Макрона та ультраправих, як навколого більш збалансованої фігури (загалом, в цьому козир серединного позиціюнування в цілому). З іншого боку, проміжна позиція завжди несе в собі і ризик, і пані Пекрес розуміють, що її поміркованіші прихильники можуть віддати свій голос Макрону, радикальніші - Ле Пен чи Земмуру.


В той же час, мотивація помістити Пекрес одразу після Макрона продиктована тим, що хоча вона і дещо поступається Ле Пен в опитування (15,5% у Пекрес проти 17% у кандидатки від Національного Об'єднання за останніми данними), саме вона є наразі єдиною, хто має шанси проти Макрона у другому турі (47% проти 53% у діючого президента).

Щодо програми, то вочевидь вона у пані Пекрес не пропонує чогось радикально відмінного від макронівських реалій останніх років, скоріше має на меті лише внести невеликі корективи, пов'язані перш за все з бюджетною економією. Хоча і за макронівських часів бюджетні вирати не були надто щедрими, Пекрес пропонує посилити стійкість французької економіки скортивши державних працівників публічних секторів, кількість соціальних виплат, та прискоривши пенсійну реформу, що довзволить відійти від складної системи професійних надбавок та підняти мінімальний пенсійний вік. В той же час Пекрес підтримує ідею будівництва соціального житла та витрати пов'язані з боротьбою зі зімнами клімату.
Радикально праві

Спробуємо проаналізувати мотиви державних органів, які запровадили такі нововведення. Основний мотив, очевидно, протидія ухиленню від сплати податків і наповнення державної казни. Але насправді - не все так однозначно.

Таке твердження є справедливим лише стосовно ФОПів 3-ї групи, які сплачують податки у відсотках від доходу. (5% якщо не є платниками ПДВ або 3% якщо є платниками ПДВ), але це за умови якщо у таких ФОПів термінал буде працювати і розрахунок буде проводитися карткою. Однак реалії є іншими, і надпис «термінал не працює» став звичною справою якраз після введення фіскалізації.

Стосовно ж ФОПів 2-ї групи, - фіскалізація для держави не має абсолютно ніякої користі, адже розмір податку залишається незмінним не залежно від обороту підприємця. І сотні тисяч підприємців лише продукують «спам» для податкової, від якого жодних додаткових податків в бюджет не потрапляє.

Але є категорія бізнесу, для якої РРО є вигідним! Так, саме запровадження РРО для тотально усіх категорій ФОПів «грає на руку» лише великому бізнесу, який ховається за фасадом ФОПів та схем з використанням ФОПів для податкової оптимізації.
Помірковано ліві

Не дивлячись на те, що лівоцентристський табір представляють аж три кандидатури, можна обмежитися лаконічним аналізом, адже згідно електоральних опитувань, жодна з них не має навіть математичних шансів на потрапляння у другий тур. Яннік Жадо, колишній очільник Greenpeace, номінант від «зелених», котрий балансує поміж радикальною екологічною політикою та поміркованою позицією щодо економіки та фінансів, наразі є найпопулярнішим з цього тріо. Його номінація відбулася шляхом дуже непростої перемоги у праймеріз, в тому числі над такими сильними суперниками як одна з найвідоміших екофеміністок європейської політики Сандрін Руссо та мер Гренобля, екосоціаліст Ерік П'йолле. Жадо балотувався і на останніх виборах, але зняв свою кандидатуру на користь соціаліста Бенуа Амона, що, до слова, геть не допомогло останньому. На відміну від інших кандидатів, Жадо хоча й має програму, що стосується всіх сфер урядування, та все ж його увага прикута передовсім екологічним проблемам та їх абсолютній першочерговості. Наразі його рейтинг коливається між 4 та 6 відсотками, демонструючи досить негативну динаміку.

Кандидатка від "Соціалістичної партії", мерка Парижу Енн Ідальго від початків проводить дуже слабку кампанію. Заявивши спершу, що не зацікавлена в боротьбі за посаду, вже через кілька місяців заявила, що вимушена долучитись до перегонів, адже лише вона здатна перемогти Макрона у другому турі. Втім така заява була, певно, дещо голослівною, адже її рейтинг наразі коливається поміж 2 та 4 відсотками голосів. Ще однією неоднозначною колізією було те, що після її заклику до інших лівоцентристів об'єднатися вона заявила, що все ж не планує знімати свою кандидатуру навіть будучи кандидаткою з найгіршими показниками опитувань. Певно, що попри такі невтішні цифри, у соціалістів жевріє надія на позитивну динаміку, адже ще минулого року, вони показали сильний результат на місцевих виборах у більшості муніципалітетів.


Крістіан Тобіра не є кандидаткою від певної партії, натомість вона доєдналася до партії завдяки перемозі в широкому "народному голосуванні", де брали участь шість кандидатів, в тому числі і Яннік Жадо та Енн Ідальго. Колишня міністерка юстиції проголошує ідею об'єнання помірковано лівих кандидатів своєю єдиною ціллю, втім її балотування лише послабило, і так незначні шанси соціалістів та "зелених". Наразі її статистичні показники від 3% до 5%.

Напевно, варто очікувати, що хтось з цього тріо все ж вийде з перегонів на користь іншої кандидатури. Таку можливість категорично заперечує Яннік Жадо. Є вирогідність такого кроку з боку Ідальго, адже для неї занизький результат буде ще й ризиком повторити фіаско у складі соціалістів на парламентських виборах, які теж відбудуться цього року. Тобіра все ще запевняє, що її головна ціль - об'єднання прогресивних кандидатур, тож у випадку, якщо електоральне чудо не станеться, вирогідним є сценарій того, що вона все ж підтримає кандидата "зелених".
Радикально ліві

Впродовж двох минулих президентських кампаній Комуністична Партія підтримувала Жан-Люка Меланшона, однак на думку комуністів, такі кроки не призвели ані до перемоги Меланшона, ані до зростання популярності їхньої партії. Тому цьогоріч, окрім Жан-Люка Меланшона, що представляє "Нескорену Францію", і кількох непопулярних троцкістів, в виборах братиме участь також кандидат КПФ - Фаб'єн Руссель. Проте на відміну від помірковано лівого табору, де три персоналії змагаються за те, аби бути представни_цею одного й того ж набору ідей, між розумінням лівої політики Меланшоном і Руселем є світоглядна відмінність. Русель - прихильник лаїцизму та противник публічної демонстрації релігійних переконань, за що час від часу отримує звинуваченння в ісламофобії. Також, Русель обережно ставиться до прогресивної ревізії національної культури (полювання, традиційної французької кухні) - за що був критикований веганами та активістами за права тварин. Меланшон же радше схиляється до ідей інтерсекційності - тому в його риториці значне місце займають антирасистські та антиісламофобні наративи, за що його час від часу причисляють до так званих "ісламо-гошистів", лівих, що ситуативно або ідеологічно зближуються з ісламістськими силами. Окрім цього, між ними є ще кілька принципових відмінностей: хоча обидва кандидати багато наголошують на екологічній проблематиці, їх позиції значно розходяться, коли мова йде про ядерну енергетику. Позиція Меланшона полягає в тому, що Франція має закрити всі свої ядерні блоки вже в набйлижчі роки і зробити максимальну ставку на відновлювальні джерела енергії, Русель же (єдиний серед лівих кандидатів) відстоює ідею будівництва нових ядерних енергоблоків, і вбачає в ядерній енергетиці першочергову роль в подоланні кліматичної та енергетичної криз. Інший аспект незгоди кандидатів по'вязаний з аспектом безпеки та роботи поліції, Меланшон має доволі критичніше ставлення до поліції як до сучасного інституту в цілому, в той час як Русель пропонує збільшення поліцейських штабів та їх фінансування, адже, на його думку, безпека на вулицях - одне з приорітетних питань для представників нижчих класів, і одна з причин, чому робітничі симпатії все частіше відходять ультраправим. Втім, не дивлячись на ці відмінності, більша частина програм кандидатів збігається, вони обоє пропонують націоналізувати певні сектори економіки, вийти з НАТО, підвищити мінімальну заробітну платню, виплачувати кошти підтримки молодим людям, інвестувати в зелений та безкоштовний муніципальний транспорт. Шанси Меланшона коливаються поміж 9 та 12 відсотками, тоді як шанси Русселя – від 3 до 5 відсотків.
Франція і Україна

Не лише людям, що поділяють ліві ідеї не буде приводу радіти результатам виборчих перегонів у Франції, але і українцям. Що ж тоді казати про лівих українців, їм не щастить найбільше. Жарти жартами, та з-поміж представлених кандидатур корекція вектору міжнародної політики на більш про-українську була б вірогідною лише у разі перемоги помірковано лівих кандидатів, які налаштовані досить критично щодо путінського режиму, особливо це стосується Янніка Жадо. Риторика Валері Пекрес мало чим відрізняється від Макронівської і в цьому аспекті, можливо окрім лише того, що вона немає таких яскравовиражених амбіцій у міжнародній політиці та справах європейського масштабу. Щодо радикальніших як правих, так, нажаль, і лівих кандидатів, то серед них переважає ідея примирення з Росією – всі вони пропонують зняття санкцій, Земмур та Ле Пен також наголошують на необхідності поглиблення економічних відносин.
Звісно, хочеться сподіватися, що до 10 квітня, першого туру виборів, ситуація зміниться, але поки немає причин для оптимізму щодо соціальних та екологічних трансформацій Франції, що, звісно ж, необхідно впливає на загальноєвропейську політичну ситуацію.
Позиції редакції Дайджесту СД Платформи можуть не завжди співпадати з думками авторів
03.03.2022
Did you like this article?

© СД Платформа 2012 – 2022

Сайт розроблено силами активістів