ПОЛІТИКА

Вибори в США: за ким перемога?

Через кілька місяців після свого початку, передвиборча кампанія в США поступово наближається до свого апогею. Від того, яким буде її перебіг і хто стане її тріумфатором, залежатиме цілий ряд важливих питань як внутрішньоамериканського, так і міжнародного порядку денного - у тому числі й українсько-американські відносини. І хоча це твердження видається очевидним, цього зовсім не скажеш у випадку імені майбутнього переможця і того, яким чином він боротиметься за голоси виборців.
Сілвестер Носенко
Експерт-міжнародник
Кандидати. Хто лишився?

На перший погляд, аналіз питання полегшується звуженням кола претендентів. 6 червня Дж. Байден став офіційним кандидатом у президенти від Демократичної партії, залишивши далеко позаду свого найближчого конкурента - соціаліста Б. Сандерса. Позаду залишився і суперник із ближчому «старому Джо» центристського табору, М. Блумберг, попри витрату на рекламну кампанію колосальної суми в 500 млн дол. Натомість набагато сприятливіше склалася ситуація для чинного президента Д. Трампа. Фактично альтернативні йому кандидатури існували лише номінально, і вже в березні було зрозуміло, що республіканці згуртувалися навколо нинішнього керівника Білого дому. Напередодні партійних праймеріз у лютому цього року і коронавірусної кризи рейтинг його підтримки зріс до 49%.



Отже, за столом залишилися лише два гравці, що мало б полегшити прогнозування майбутнього розвитку подій. На перший погляд, для цього є всі необхідні підстави. Дані численних опитувань громадської думки свідчать, що Дж. Байден здобуде над Д. Трампом перевагу в близько 10% при статистичній похибці в максимум чотири відсоткові пункти. Крім того, наприкінці червня з'явилися результати опитувань із так званих хитких штатів (англ. swing states), де перемога того чи іншого кандидата не є певною. У підсумку виявилося, що Дж. Байден випереджає Д. Трампа в усіх штатах цієї категорії, включаючи Мічиган, Вісконсин, Пенсильванію, Аризону, Північну Кароліну, Джорджию, Флориду і Техас.



Демократи переможуть? Чи все не так однозначно?

За таких умов перемога кандидата від демократів виглядає гарантованою. Проте насправді існує низка чинників, якими не можна нехтувати при оцінці ситуації. Деякі з них можна представити в кількісному вигляді - і в цьому їхня перевага.

По-перше, мова йде про правильність методології кожного опитування, яка часто ставиться під сумнів. Наприклад, у цьому сенсі грає роль постановка питання. Так, перемога Дж. Байдена виглядає далеко не такою переконливою, якщо врахувати, яка кількість його прихильників упевнені, що голосуватимуть за нього. Наразі цей показник коливається на рівні близько 30%, у той час як відповідні рейтинги Д. Трампа сягають майже 50%.

По-друге, кількість виборців, що не визначилися, наразі становить приблизно 40% - більше, ніж прихильників кожної з двох партій - і саме їхня думка важитиме найбільше з наближенням листопада.

По-третє, статистика прихильності виборців до тієї чи іншої партії так само не є достатньо інформативною. Наразі 50% американців схиляються до підтримки демократів у порівнянні з 38% у республіканців. На попередніх виборах цей показник складав 48 і 43% відповідно, не на користь Республіканської партії, але не став вирішальним і не дав надійного уявлення про перебіг президентських перегонів. Те саме слід сказати і про ідентифікацію виборців як демократів чи республіканців. Зараз, як і в листопаді 2016-го, більшість вважає себе демократами - але це лише один показник, який має властивість змінюватися кожного місяця.

Нарешті, цифри мають значення і у випадку мітингів, де все не так очевидно, як може здатися на перший погляд. Президентський мітинг у м. Тасла, штат Оклахома, було названо провальним через невелику кількість учасників. Водночас у мережі з'явилися дані про те, що в телевізійному режимі на «Фокс Ньюз» виступ Д. Трампа переглянула рекордна кількість глядачів - 8 млн. Попри те, що це можна розцінювати як спробу республіканців вирівняти шанси, роль інформаційного впливу ніхто не скасовував - і вона може датися взнаки.



Чи вірити рейтингам?

Однак цифри пояснюють не все. Інші чинники є суто якісними і відкривають простір для тлумачень. Вищі рейтинги Дж. Байдена наштовхують не стільки на переконаність у його перемозі, скільки на випадки в минулому, коли такі прогнози не справджувалися. Окрім протистояння Трамп-Клінтон 2016 року, можна згадати вибори 2000-го, де А. Гор, віцепрезидент за часів Б. Клінтона, програв республіканцю Дж. Бушу попри очікування в підтримці до 60% електорату, високий рейтинг самого Клінтона (60%) і тривале економічне зростання, яке асоціювалося саме з Демократичною партією. Гор не зміг ефективно акцентувати свою роль у цих успіхах, а тому залишився в тіні чинного президента. Ця історія доволі сильно нагадує положення самого Дж. Байдена. Публічна підтримка його кандидатури Б. Обамою не гарантує перемоги на тлі зниження рейтингів Д. Трампа. До того ж «проти Трампа» не дорівнює «за Байдена» - ця відповідність потребуватиме продуманої політичної роботи протягом наступних чотирьох місяців. А в політичному сенсі це ціла прірва.

Досвід минулого свідчить і про високу роль особистості кандидатів. У 2016 році можливість перемоги Д. Трампа вважалася багатьма мало не фантастичною. Таке сприйняття ситуації знецінило інший важливий факт: для виборців Х. Клінтон виявилася представником істеблішменту, а не народу, що завадило її тріумфу. Подібна ситуація може повторитися, якщо Д. Трампу вдасться запобігти перетворенню виборів на референдум щодо його кандидатури і зобразити Дж. Байдена як розумово відсталого, що він уже намагався зробити.

Як вплинули виступи «Black lives matter» на передвиборчу кампанію?

Найбільші труднощі починаються, якщо врахувати останній і найважливіший чинник - настрої американського суспільства. Події навколо загибелі Дж. Флойда стали частиною довготривалої тенденії до зростання ваги расового питання в політиці США, яке, безумовно, зіграє велику роль у президентських перегонах.

Проте було б помилкою сприймати афроамериканців - і кольорове населення США взагалі - як єдиний виборчий блок, який віддає перевагу Демократичній партії. Так, виборці цієї категорії, молодші за 30 років, підтримали Б. Сандерса, який також здобув прихильність іспаномовного населення та азійців за походженням. Вочевидь для них прогресивність програми Байдена матиме велике значення.

У зв'язку з цим важливу роль можуть зіграти вказівки на те, що кількість депортацій за адміністрації Б. Обами була вищою, ніж за Д. Трампа; необережні заяви Дж. Байдена про те, що афроамериканець не є справжнім афроамериканцем, якщо голосує за республіканців, також можуть вплинути на перебіг виборів. Сюди ж слід віднести його заклики до збільшення фінансування поліції, що вже наштовхнулися на спротив. Тому кольорове населення США в більшості не проголосує за Трампа - але може і проігнорувати Байдена, про що свідчить зниження явки чорношкірих американців у 2016 році уперше за 20 років. Цей вияв протесту проти системи зіграв поганий жарт з Х. Клінтон, тому демократам не слід сприймати голоси кольорового населення як належне.

Сполучені Штати більше не сполучені?

Очевидно й інше: американське суспільство стає дедалі більш розділеним і фраза «Сполучені Штати більше не сполучені» може всерйоз і надовго вкорінитися в суспільно-політичному дискурсі. Автор цих рядків натрапив на перший випадок її вживання в сучасній історії США у 2000 році, коли Дж. Буш отримав меншу кількість голосів виборців, але переміг завдяки особливостям виборчої системи, перерахунку голосів і судовим засіданням.

Не виключено, що такий самий сценарій може повторитися й цього року, без переконливої перемоги когось із кандидатів. Із наближенням листопада риторика сторін ставатиме все жорсткішою і в хід підуть усі засоби, у тому числі ділові зв'язки сина Байдена в Китаї, спроба імпічменту, плівки Деркача, посилання на російське втручання, економічний спад і коронавірус.

Чого очікувати в подальшому?

У таких умовах цілком можливо, що для американців вибір стоятиме між порядком і перетвореннями. У 2012 році Б. Обама зміг переобратися на другий термін, змістивши акцент із харизми і надії на зміни на досвід і здатність підтримувати економічний порядок після кризи. У 2016 році Х. Клінтон програла, бо американці виявилися не готовими до подальшої прогресивності на рівні президента-жінки. Республіканська партія на чолі з Д. Трампом навряд чи готова до різких змін, які б об'єднали усіх американців під єдиним гаслом; реалістичне сприйняття пандемії коронавірусу і союзників по НАТО також під великим сумнівом. Відкритим залишається питання, чи зможе Дж. Байден не лише розраховувати на прогнози і хвилю протестів, а й спробувати залучити на свій бік якомога більше різних соціальних груп, щоб подолати роз'єднаність і здобути справді переконливу перемогу.


Позиції редакції Дайджесту СД Платформи можуть не співпадати з думками авторів.
Did you like this article?