7 причин, чому білоруська революція вже перемогла

1. Формування модерної політичної нації.

Події в Білорусі – не просто рух проти Лукашенка, і навіть не звичайне повстання задля демократизації суспільно-політичного життя в Білорусі. В історичному контексті це набагато масштабніша подія – справжня націонал-демократична революція. Сьогодні ми є свідками унікального явища – у відчайдушних зусиллях народжується нова європейська політична нація.

Теперішня національна революція в Білорусі є особливою, адже раніше повстання і революції в цій країні завжди були частиною ширшого регіонального контексту. Повстання 1863-1864 рр. у Білорусі під керівництвом національного героя Кастуся Калиновського було лише частиною повстання на всіх землях колишньої Речі Посполитої. Спроби створення власної держави після Першої світової війни та отримання незалежності в 1991 р. теж відбувалися на фоні схожих подій у сусідніх країнах. А от білоруська революція 2020 року – абсолютно унікальне, суто внутрішнє білоруське явище, яке майже не залежить від подій у сусідніх регіонах.

Народний письменник Білорусі Ніл Гілевич у свій час написав вірш «Шлях да Беларусі», про важку дорогу в нестерпному, болісному процесі створення білоруської політичної нації.

Ніл Гілевич за часів свого життя так і не дійшов до Білорусі, він помер у 2016 році. Але події 2020 року показали, що його намагання (як і намагання інших національних діячів) не були марними. Їх голос долетів до Білорусі та білорусів, вони прокинулися і стали справжньою політичною нацією.

2. Колосальна мобілізація громадянського суспільства.

Інший вагомий і феноменальний результат білоруської революції – формування потужного громадянського суспільства там, де ще вчора було архаїчне пострадянське суспільство. Це набагато важливіше, ніж гіпотетичне повалення Лукашенка за один день при збереженні радянського менталітету жителями країни.

В Білорусі швидкими темпами виникають найважливіші атрибути розвиненого громадянського суспільства: солідарність, взаємодопомога, чисельні локальні та регіональні ініціативи.

Ще на етапі передвиборчої кампанії суспільство показало неочікувану активність: альтернативні кандидати зібрали багатотисячні ініціативні групи, які працювали безоплатно. На штаби опозиційних політиків працювало фактично все громадянське суспільство, до них долучилися бізнесмени, айтішники й навіть представники трудових колективів.

Коли почалися масштабні політичні репресії, активність суспільства не зменшилася, а тільки зростає. Люди почали створювати так звані «фонди солідарності», гроші з яких йшли на виплату штрафів для затриманих, реабілітацію постраждалих і пошук нової роботи для людей, що втратили свій бізнес чи були звільнені через репресії. IT-компанії пропонували курси та працевлаштування для людей, звільнених через політичні мотиви, бізнесмени допомагали постраждалим протестувальникам. Хвиля солідарності накрила всю Білорусь.

Характерною є історія двох діджеїв, Влада Соколовського і Кирила Галанова. Вони зіпсували провладну акцію, включивши пісню Цоя «Перемен». Через це силовики їх побили та арештували. За лічені дні білоруси зібрали для них десятки тисяч доларів допомоги.

Скільки б ще не протримався Лукашенко при владі, цей позитивний досвід мобілізації суспільства не зможуть знищити жодні репресії.

3. "Геополітичне протверезіння" білорусів і захист від російської агресії.

Перебуваючи в орбіті російського геополітичного, інформаційного та культурного впливу, значна частина білоруського суспільства була якщо не проросійською, то, принаймні, ставилася до Росії стримано-нейтрально. Але останні протести змінили цей статус-кво.

В українському суспільстві була поширена хибна думка, що теперішні протести в Білорусі є проросійськими. Але насправді ці виступи не проросійські. Хоча чіткої антиросійської спрямованості теж не було, але тепер вона починає проявлятися, насамперед через пролукашенківську позицію, яку зайняв Кремль.

Навіть ті білоруси, які раніше під впливом російської пропаганди вірили в те, що у 2008 році саме Грузія напала на Росію, в "добровільне і справедливе повернення Криму до рідної гавані", сприймали бойовиків так званих «ДНР» і «ЛНР» як ополченців і борців за незалежність, тепер «протверезіли». Побачивши позицію Кремля щодо білоруських протестів, відчувши на собі всю хижацьку сутність російської пропагандистської машини, білоруси почали переосмислювати як своє ставлення до Росії, так і позицію щодо українсько-російського конфлікту. Тепер свій негатив, який раніше був спрямований суто проти Лукашенка, білоруси почали спрямовувати також проти Росії та Путіна.

Такі фундаментальні зміни у свідомості білорусів відкривають перспективи для подальшої геополітичної переорієнтації країни. Зміна в настроях білорусів щодо Росії, а також висока протестна активність оберігає Білорусь від прямого російського втручання та анексії.

4. Злам авторитарної системи управління.

Чим би не закінчилася теперішня політична криза в Білорусі, повернення до попередньої моделі управління державою вже не відбудеться. Після провальних виборів і місяців протестів режим втратив внутрішню легітимність. Він вже не зможе, як раніше, спиратися на лояльність місцевих еліт, дрібних чиновників, бізнесменів і звичайних громадян. Владна вертикаль, яка була інструментом управління для Лукашенка, вражена ерозією і продовжує свою деградацію. Криза легітимності пізніше дасться взнаки.

5. Взірець ненасильницького спротиву для світу.

Білоруські протести часто критикують в Україні. Мовляв, неможливо позбутися диктатора, спираючись лише на ненасильницькі методи, і що акції протестувальників виглядають недолуго, коли в цей самий час силовики б'ють і арештовують інших учасників. Насправді саме такий, принципово мирний формат проведення акцій в білоруських умовах має колосальні результати в послабленні авторитарного режиму, чого навряд чи б досягли активні силові акції з коктейлями Молотова і захопленням адміністративних будівель.

Критики ненасильницьких акцій просто не уявляють масштаб білоруського репресивного конвеєра. Цю поліцейську репресивну машину режим будував 26 років, її й близько не можна порівнювати з українськими реаліями часів Януковича. Якби білоруські протестувальники відразу перейшли до силових дій, силовики без проблем розігнали б такий протест. Саме мирний характер виступів робить їх такими тривалими, попри колосальні репресії. Шість тижнів поспіль у Мінську збиралося від 150 000 до 300 000 протестувальників. Східна Європа не знала більш масштабних поліцейських операцій з 1940-х років.

Саме така форма протестів дозволила делегітимізувати силові структури, зробити їхні дії маргінальними, непопулярними у суспільстві. Коли силовики в обмундируванні затримують беззбройних дітей, жінок з квітами, або зафарбовують графіті з біло-червоно-білим прапором, в очах суспільства вони виглядають блазнями та бандитами. Все це делегітимізує не тільки силовиків, але і всю білоруську владу, а також спонукає долучатися до протестів щоразу більше людей.

Постійні спецоперації силовиків, державна пропаганда, підтримка лояльності бюджетників – все це вимагає колосальних ресурсів, як фінансових, так і ідеологічних. Диктатура - дуже дороге задоволення, економіка в стані кризи. Тільки за серпень золотовалютні резерви Білорусі зменшилися майже на 20%. Довго в такому режимі країна жити просто не зможе, навіть російська підтримка тут не допоможе білоруській владі.

6. Хвиля міжнародної солідарності та зміна західної політики щодо Білорусі.

В останні роки Європейський Союз, послаблений внутрішніми проблемами, а також США проводили щодо Білорусі дуже прагматичну політику в дусі Realpolitik. Ніхто не намагався демократизувати Білорусь, як це було на початку 2000-х років. Навпаки, західні політики зменшували підтримку білоруському громадянському суспільству, і намагалися налагодити «діалог» з офіційним Мінськом. Це призвело до того, що на питання порушення прав людини в Білорусі майже перестали звертати увагу на Заході. Але через останні протести та політичні репресії весь цей «діалог» офіційного Мінська і Брюсселя повалився, наче картковий будинок.

Білоруське питання активно розглядається в ЄС, ПАРЄ, масові протести спричинили справжню хвилю солідарності з Білоруссю, особливо в Польщі та Литві, білоруське громадянське суспільство може розраховувати на більшу підтримку іноземних партнерів. Білоруси показали, наскільки вони прагнуть демократичних змін, і це вже більше не можна ігнорувати.

7. Повернення власної ідентичності та злам лукашенківської ідеології.

Як тільки Олександр Лукашенко прийшов до влади, він почав проводити дуже специфічну мовну і національну політику. В перші ж роки свого президентства він зробив російську мову другою державною (чим згорнув білорусизацію та суттєво послабив позиції білоруської мови), замінив національну білоруську символіку (біло-червоно-білий прапор і герб «Погоня») на модифіковану радянську. Цілі Лукашенка були глобальними: фактично, він намагався створити нову білоруську ідентичність. 26 років невпинно над цим працювала державна ідеологія і пропаганда, влада нещадно критикувала «націоналістів», називала білоруську національну символіку «нацистською», а білоруських національних героїв, що не вписувалися в нову ідеологію, «поляками» і «фашистами». Події останнього літа продемонстрували – всі намагання створити «неорадянську» білоруську ідентичність провалилися, її можна викидати на смітник.

Білоруська національна ідея виявилася більш живучою, ніж це очікували навіть найзапекліші критики лукашенківського режиму. На акції протесту білоруси виходять саме під національними прапорами, співають національні пісні, вигукують саме патріотичні, націонал-демократичні гасла. Хоча на перших етапах протесту національна складова не була такою помітною, з кожною новою акцією вона проявляється все сильніше. Багато людей, які спочатку виходили на протести суто з політичними та економічними вимогами, починають звертатися до власної білоруськості, висуваючи вже конкретні національні вимоги. Протести спричинили колосальне зростання національної самосвідомості білорусів, вони стали тригером для національного відродження.

Позиції редакції Дайджесту СД Платформи можуть не завжди співпадати з думками авторів