Діти не встигають у школі? Чи школа не встигає за дітьми?

Більшість нинішніх шкільних програм була створена в індустріальну епоху. На жаль, їхня актуальність залишилася приблизно в тому ж часі. У цей період величезний акцент робився на стандартизації всього. Не тільки товарів, думок та поглядів, а й процесу освіти. У покоління «бебі-бумерів», для яких й була написана більшість шкільних програм, не було гострої потреби в умінні піддавати сумніву встановлені канони і дивергентно мислити (*можливість бачити багато варіантів розв'язання одного й того ж завдання), яку вже мають сучасні діти. Навпаки, у 1950-х, 1960-х, 1970-х роках за умов тотальної цензури такі навички в школярів були б небезпечними для тогочасного режиму, а як наслідок – і для молодого дивергента.

Тому й вчили дітей відповідно. Підкорення авторитету і беззаперечне виконання поставлених завдань – ось що приносило успіх. Прояви критичного мислення можливо було розвинути лише у випадку, коли робився акцент на боротьбу з ідеологічними ворогами Радянського союзу. Ще одним елементом стандартизації було зобов'язання для дітей одягати шкільну форму та пов'язувати червоні хустинки. Який там прояв індивідуальності?! Наприклад, 15-річному готу необхідно показувати свою причетність до течії і відмінність від інших, у тому числі й одягом. Це не забаганка підростаючого покоління, це необхідність, яка до того ж особливо загострена в юному віці.

Британські вчені довели, що нічим не обмежений хід думок трапляється у 98% дошкільнят, 10% підлітків і лише у 2% людей, старших за 25 років.

Нинішня система освіти мала б показати учневі максимальне різноманіття можливостей, які згодом перед ним відкриються, і мотивувати постійно працювати над собою. А не змушувати гуманітарія зубрити теорії з геометрії, а фізика – запам'ятовувати дати Пунічних воєн. Це все одно, що змушувати рибу повзати по ліанах, при цьому ще й виставляти оцінки за невдалі спроби.

Діти, народжені після 2000 року, значно раніше за нас зрозуміли, що самі собою знання не є цінністю. Цінним є вміння застосовувати їх на практиці. І будемо об'єктивні, їм це вдається краще, ніж будь-кому до них. «Зети» звикли до швидкого потоку та опрацювання інформації. Коли цього немає, вони починають нудьгувати. Коли її замало, або вона надається повільно, – теж. Значна різниця в швидкості сприйняття інформації учнями та вчителями старшого віку призводить до того, що педагогам не вдається утримувати на собі увагу, через що вони сердяться на учнів, а ті у відповідь – на вчителів.

Навіть озираючись на досвід кращих освітніх систем світу, важко одразу відповісти, що з усього різноманіття інновацій підійде саме Україні. Однак, спробувати віднайти власний підхід, все ж таки, варто.

Тож якою має бути ця «школа теперішнього»? Шукаючи відповідь на це питання, варто, в першу чергу, визначити, чого в ній бути не повинно.

Звісно, завжди знайдуться прихильники нинішньої освітньої програми, і певний відсоток людей, буде стверджувати, що «двоюрідний син подруги маминої сестри все встигає, вчиться на відмінно, ходить на секцію танців і йде на золоту медаль».

Такі діти насправді є, але їх відсоток значно менший, ніж тих, хто не може в повному обсязі опрацювати і засвоїти шкільну програму. Через це діти змушені проводити позаурочний час не за відпочинком і саморозвитком, а за зубрінням складних та не завжди цікавих предметів. Чи таких фахівців ми хочемо бачити у майбутньому? Зі сформованим шаблонним мисленням та пасивним відношенням до пізнання чогось нового. Мабуть, навряд чи. Тому, озброївшись гаджетами та бажанням змін, давайте формувати нові тренди шкільної освіти. А розпочати можна з практичних речей. Як варіант, ваш пост у соціальних мережах та обговорення цієї теми на батьківських зборах здатні створити хороше підґрунтя для сучасного навчання.