Чому нам потрібні нові «нові ліві»

Хто такі нові ліві?

Нові ліві, як політичний напрямок виник на Заході у 1960-х роках під впливом неомарксистських ідей таких об’єднань, як Франкфуртська школа. Для нових лівих характерним є критика історичної ролі пролетаріату, симпатизування до ідеї прямої демократії, відхилення існувань суспільних норм.

Що нові ліві дали нам?

Головною особливістю субкультури «нових лівих» було заперечення заведених цінностей суспільства. Тому їхню культуру назвали «контркультурою» – тобто «запереченням культури». Попри те, що це звучить дивно та страшно, боротьба з конформізмом дала багато свобод індивідам, в тому числі в сфері сексуальності та вільного формування власної ідентичності, не спираючись на жорсткі вимоги суспільства.

Нові ліві брали участь у всіх масових рухах «бурхливих 60-х» – за університетські свободи, громадянські права чорношкірих та інших меншин. Також вони взяли активну участь проти війни у В’єтнамі.

Що таке Франкфуртська школа?

Франкфуртська школа – критична теорія індустріального суспільства, яка відіграла одну з ключових ролей у становленні неомарксизму, заснована у Франкфуртському університеті в 1923.

Теоретики Франкфуртської школи вважали, що соціальна теорія неадекватно пояснює бурхливий політичний фракціонізм і реакційну політику, що відбувалися у XX столітті в капіталістичних суспільствах та одночасно критикували капіталізм разом з радянським марксизмом-ленінізмом як негнучкі системи суспільної організації.

Чим відрізняється неомарксизм від марксизму?

Марксизм сформувався під час промислової революції, яка відбувалася у Європі у XIX столітті. Його важливою складовою є матеріалістична концепція суспільства, побудована на переконанні, що поняття економіки є чимось на зразок універсального ключа до всіх філософських, політичних та культурологічних проблем. Карл Маркс писав, що кожне суспільство складається з визначального економічного «базису» (система матеріально-виробничих відносин) та похідної від нього «надбудови» (право, мораль, ідеологія).

Фактично, марксизм зводить суспільні відносини до антагоністичних стосунків між експлуататорами (власниками засобів виробництва, а по простому – бізнесменами) та експлуатованими (робочою силою). Класи перебувають між собою у конфлікті, а їх класова боротьба є визначальним суспільним процесом – рушієм історії.

Неомарксизм утворився у другій половині XX ст. Якщо у марксистів рушійною силою був пролетаріат (наймані робітники), то в неомарксизмі – це маргіналізовані групи капіталістичного суспільства.

Сюди можна віднести не лише люмпенізоване населення (таке як злочинці, наркотично-залежні, безробітні), а й групи, які виступають проти західної культури, є негативно налаштованими до буржуазних цінностей. Мова йде про інтелектуалів, молодіжні рухи, представників сексуальних меншин, що вкрай незадоволені переслідуванням зі сторони буржуазної влади.

Тобто якщо головною діяльністю старих лівих, які пішли від марксистських ідей, був безпосередній та прямий захист прав робітників, то нові ліві, які пішли від неомарксизму, перейшли до так званої «культурної боротьби».

Як культура Woke спровокувала ріст правих тенденцій

Хорошим прикладом того, як новоліві тренди призвели до росту правих є так звана культура Woke (дослівно «пробудження» – англ.). Раніше цей термін використовувався для опису тих, хто є представником вразливих груп та залучений до боротьби проти соціальної несправедливості, насамперед в США.

Woke – термін, тісно пов’язаний з такими рухами, як Black Lives Matter, #MeToo, екологічними активістами та іншими. Здавалося б, Woke виступає за нову еру рівності та справедливості.

Однак, виникла проблема, що через присутність в цих рухах відвертих радикалів, які транслюють провокативні меседжі, наприклад, що всі білі чоловіки є пригнічувачами та експлуататорами, праві та ультраправі використовують їхню деструктивну повістку для власної пропаганди.

Ще одна проблема в тому, що Woke став частиною культурної кон'юнктури в корпораціях. Через «пристосуванство» зі сторони капіталу, великі корпорації інтегрували Woke-ідеї у власні корпоративні культури: почали масово наймати працівників з пригнічених груп, створювати максимальну кількість фільмів про представників пригнічених груп, просувати максимальну кількість представників пригнічених груп по кар’єрних сходах. І далі це перейшло на такі сфери як державна служба.

Завдяки адаптації Woke-повістки, великий бізнес зайнявся «відбілюванням» себе задля того, щоб люди не звертали увагу на суттєві проблеми: різниця в зарплаті, експлуатація робітників, відсутність сталих та ефективних механізмів захисту прав робітників. Коли ж політичний контекст помінявся (в США президентом став Трамп, який почав боротьбу з програмою «різноманіття, справедливість та інклюзивність» (DEI)) американські корпорації відмовились від попередньої політики. Так, цього року великі американські бренди присвятили значно менше активності місяцю прайду, приуроченому правам ЛГБТ+. Це чудово демонструє, як подібна корпоративна політика, є всього лише пристосуванням до трендів та політичної кон'юнктури.

Добре те, що вчасно закінчується

Попри прогресивність ідей нових лівих та очевидну їхню користь у минулому столітті, сьогодні ми зіштовхнулись з тим, що ліва ідея знову опинилась в серйозній кризі. Нездатність розв’язати проблему масової неконтрольованої міграції, проблема так званої «позитивної дискримінації», яка поляризує суспільства та є деструктивною, обмеження свободи у сфері культури та творчості, шкідницька крайня демілітаризація західних суспільств, що поставила під сумнів обороноздатність цілих країн – це реалії, до яких дійшла новоліва думка.

Це і є однією з головних причин росту правих тенденцій на Заході. Відповідно, якщо ми не хочемо тотального правого повороту, початок якого ми бачимо вже, і того насилля, яке піде за ним, необхідно глобально оновити ліву ідею.

Чи можливо оновити ліву ідею?

Відповідь на це залежить від того чи знайдеться серед більшості представників прогресивного руху воля та рішучість визнати глибоку ідеологічну кризу. Якщо так, то нас очікує інтенсивна робота з модернізації лівої думки, яка передбачає складні дебати та дискусії, жорстку конкуренцію всередині рухів та необхідність швидко визнавати свої помилки.

Інакше нам загрожує тотальна домінація правих без конкурентів, а це несе серйозний ризик росту авторитарних тенденцій та соціальної нерівності (що ми бачимо вже). Своєю чергою безальтернативна влада правих дасть поштовх до розвитку лівих ідей іншого штибу: вже радикальних та революційних.

Лише шляхом серйозної ідейної перебудови поміркований лівий рух може захистити себе та знову стати мейнстримним, як у Європі, так і в інших країнах.