Жінки на передовій історії: роль, виклики та внесок у часи війни та миру

Друга світова війна та повоєнна відбудова

Під час Другої світової війни СРСР масово мобілізував жінок як для бойових дій, так і для трудового фронту. До 1945 року в Червоній Армії служило приблизно 800 тис. жінок, що становило 8% загальної кількості військовослужбовців. Вони виконували різноманітні ролі: від пілотів і снайперів до медиків і зв’язківців. Радянські жінки також відповідали за управління зенітними батареями. 2484 жінки служили снайперами, з них близько 500 пережили війну.

Крім того, радянські льотчиці здійснили понад 30 тисяч бойових операцій, а до 1945 року 12,5% радянського авіаційного персоналу становили жінки.

На промисловому фронті військові зусилля вимагали значного збільшення зайнятості жінок. До 1945 року вони становили 55,3% робочої сили, що стало різким зростанням порівняно з 38,4% у 1940 році. Така різниця була викликана потребою в робочій силі у таких секторах, як важка промисловість і сільське господарство. Наприклад, у 1944 році жінки становили 40% робочої сили в металургії, а серед трактористів їх було 81% (порівняно з 4% у 1940 році). До 1942 року жінки складали 60% працівників оборонної промисловості.

Внесок радянських жінок виходив за рамки простих цифр: їхня робота була життєво важливою для військових зусиль. Вони відіграли ключову роль у перетворенні тракторних заводів на виробництво танків, що дозволило СРСР зберегти військове виробництво. Матеріально-технічна підтримка партизан також виявилася вирішальною у відновленні та реорганізації Червоної Армії після таких ключових битв, як Сталінградська.

Попри неоціненний внесок під час війни, радянські жінки зіткнулися зі значними труднощами у післявоєнний період. Багато досягнень було скасовано, оскільки традиційні гендерні ролі повернули. Пропаганда підкреслювала образ жінки як матері та берегині домашнього вогнища.

Однак післявоєнна економіка все ще значною мірою залежала від жіночої праці. Наприклад, у таких галузях, як машинобудування та електротехніка, до 1954 року жінки становили половину робочої сили. Тим самим на жінок покладався «подвійний тягар», коли окрім трудових обов’язків, жінка-берегиня мала ще виконувати хатню роботу та виховувати дітей. Так у 1960-ті роки на домашню роботу радянська жінка витрачала близько 27 годин на тиждень, а чоловік близько 12 годин.

При цьому, жінки часто були зосереджені на посадах нижчого рівня, навіть маючи однакову кваліфікацію з чоловіками. Наприклад, до 1956 року жінки становили 41% професорів і завідувачів кафедрами, але лише 15% керівників установ і деканів були жінками. А в політичному житті жінки складали 49% депутатів місцевих рад, але лише 32% Верховної Ради.

Повномасштабне російське вторгнення

Варто звернути увагу на те, що жінки в Україні активно беруть участь у військових діях. Станом на 2024 рік у лавах Збройних сил України служать понад 60 тисяч жінок, з яких близько 10 тисяч перебувають на передовій. Це свідчить про значний внесок жінок у захист держави, що значно перевищує їхню участь у збройних силах до початку війни. Ідея гендерної рівності в армії набирає популярності: якщо у 2018 році її підтримували 53% українців, то до 2023 року цей показник зріс до 80%.

Однак, попри активну участь жінок у бойових діях, вони продовжують стикатися з певними стереотипами та дискримінацією. Їхня військова кар’єра часто обмежується неофіційними бар’єрами, такими як упередження щодо фізичних можливостей або емоційної стійкості. Також існують інституційні перешкоди, наприклад, недостатня кількість можливостей для підвищення у званні або доступу до професійного розвитку.

Окрім військової служби, жінки відіграють важливу роль у волонтерській і гуманітарній діяльності. Вони допомагають біженцям, постраждалим від війни, організовують гуманітарну підтримку на місцях. Жінки також часто поєднують гуманітарну діяльність із виконанням родинних і хатніх обов’язків, що створює додаткове навантаження. Особливо це відчутно в умовах війни, коли багато чоловіків перебувають на фронті.

Гендерний розрив у зарплатах в Україні залишається значним: жінки отримують 81,4 грн за кожні 100 грн, які заробляють чоловіки (різниця становить 18,6%).

Не менш важливим питанням є сексуальне насильство, яке жінки зазнають на окупованих територіях або під час бойових дій. Багато випадків залишаються невідомими через страх постраждалих або відсутність зв’язку. Це серйозна проблема, яка вимагає негайної уваги міжнародної спільноти та гуманітарних організацій. Станом на липень 2024 року понад 400 жінок залишалися у полоні.

На політичному рівні жінки також стикаються з певними обмеженнями. Попри зростання їхньої кількості в парламенті та уряді (дещо менше 25% посад обіймають жінки), у ключових структурах влади їх усе ще недостатньо. У Кабінеті Міністрів України жінки складають 24%, у парламенті IX скликання – 21%, а серед очільниць комітетів – лише 5 із 23.

Чи є шанс на рівність?

Роль жінок у воєнні та повоєнні часи завжди була надзвичайно важливою, але часто недооціненою. Під час Другої світової війни радянські жінки виконували ключові функції у військових, промислових і громадських сферах. Однак після війни гендерна рівність поступилася місцем відновленню традиційних ролей.

Сьогодні жінки в Україні знову демонструють надзвичайну силу та витривалість. Їхня участь у Збройних силах, гуманітарних ініціативах і відновленні громад є вирішальною для майбутнього України. Проте вони продовжують стикатися з дискримінацією, гендерними стереотипами та структурними бар’єрами.