ПОЛІТИКА

Червоні ідеї в жовто-блакитних барвах: 108 років Українській Центральній Раді

Рівно 108 років тому, 17 березня 1917 року, відбулася подія, яка остаточно затвердила початок української соціальної та національної революції — створення Української Центральної Ради (далі-УЦР). Більш ніж через століття мало хто знає, що в Українській революції провідну роль відігравали прогресивні лівоцентристські сили. У новому матеріалі ми зосередимо увагу на першому демократично-обраному українському парламенті: його історії, реформах та причинах занепаду.

Роман Мазур

історик, автор Аналітичного відділу СД Платформи

УЦР з самого початку позиціонувала себе як представницький колегіальний орган, що відстоював інтереси українців. Ініціювали створення дві найбільші політичні організації: Товариство українських поступовців (ТУП) та Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП).

Однією з головних особливостей новоствореної організації було те, що до її складу входили представники різних соціальних верств: робітництва, селянства, інтелігенції, студентства, військових. Саме це свідчило, що революція мала не лише соціальний, класовий характер, але й національний.

Наступною особливістю можна вважати певну внутрішню інтернаціональність УЦР, оскільки до її складу входили представники національних меншин України: євреїв, поляків, росіян, кримських татар, німців.

Головою організації був обраний Михайло Сергійович Грушевський, відомий український історик-науковець, публіцист та очільник Української партії соціалістів-революціонерів.

Надалі УЦР стала першим національним парламентом з відповідними повноваженнями. Більшість партій, що входили до УЦР, дотримувались соціалістичних або соціал-демократичних орієнтирів.

Найвпливовішою серед них була УСДРП. Саме її представники, такі як Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Дмитро Антонович, відігравали ключову роль у формуванні українського політикуму.

Перший склад Генерального секретаріату (уряду) УЦР. 1917 р.

Основною ідеологічною надбудовою у питанні побудови громадянської держави був демократичний соціалізм, завдяки якому УЦР не тільки намагалася задовольнити потреби більшості — робітників та селян, а й проявляла політичну волю, суверенність дій у парадигмі загальноросійської революції.

Тодішнє українське керівництво пройшло складний шлях від обережної автономії до проголошення незалежності під загрозою більшовицької навали.

Так, були прийняті всім відомі чотири Універсали Української Центральної Ради (дати вказані за новим стилем):

І Універсал (23 червня 1917 р.) — проголошення автономії України у складі Росії.
ІІ Універсал (16 липня 1917 р.) — компроміс з Тимчасовим урядом у Петрограді. Визначено, що форма автономії буде вирішена в майбутньому Всеросійськими установчими зборами.
ІІІ Універсал (20 листопада 1917 р.) — під впливом Жовтневого перевороту у Петрограді проголошується Українська Народна Республіка. Україна зберігає формальний автономний зв'язок з Росією, однак тепер вся влада на її території належить УЦР (парламенту) та Генеральному Секретаріату (уряду).
IV Універсал (22 січня 1918 р.) — перед загрозою більшовицької окупації Українську Народну Республіку проголошено самостійною, незалежною, вільною суверенною державою українського народу.

Найбільшим успіхом на перших етапах діяльності Ради було напрацювання соціально-орієнтованого порядку денного:

Проголошення 8-годинного робочого дня.
Земельна реформа — перехід земель поміщиків у власність держави.
Демократизація суспільства, свобода слова та зібрань.
Українізація — офіційне закріплення норм українського правопису.
Розвиток народної освіти та культури.

Проте такі кроки виявилися недостатніми в умовах політичного хаосу. Демократичний соціалізм УЦР не міг конкурувати з більшовицькими радикальними гаслами. Таким чином, УЦР опинилася в складному становищі, ведучи протистояння на кількох фронтах.

А згодом, вже після Берестейського миру з Німеччиною, перша українська республіка зазнала удару зсередини: від правоконсервативних елементів та великих поміщиків, підтриманих німецькими окупантами. В таких обставинах у квітні 1918 року відбувся переворот генерала Павла Скоропадського, проголошеного гетьманом Української Держави, а УЦР фактично втратила статус політичного суб’єкта.

УЦР намагалася відшукати баланс між національним відродженням і соціальними реформами. На перших етапах їй це доволі добре вдавалося, проте надалі не вистачило спроможності, політичної суверенності та витримки, аби утримати ситуацію в буремні часи війни "всіх проти всіх".

Діяльність першого українського парламенту продемонструвала всьому світу прагнення українського народу до свого відродження, як національного, так і соціального. Ідеї, впроваджені УЦР, знайшли своє справедливе схвалення серед українського народу, в якого завжди був, є і буде запит на соціальну справедливість.

Соціальну справедливість, заради досягнення якої СД Платформа працює вже понад 12 років!

Стаття є видом матеріалу, який відображає винятково бачення автора (авторів).

Позиція редакційного відділу СД Платформи може не збігатися з баченням автора (авторів).

Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації.

17.03.2025

Did you like this article?