Братня Братислава чи розбрату слава, або якими є відносини України зі Словаччиною

Коли йдеться про українсько-словацькі взаємини, оглядачі часто вказують на їх історичну «прохолодність». Для цього є низка причин, як-от часте сприйняття України крізь російську призму, заяви про контрпродуктивність санкцій проти РФ, що час від часу лунали від політиків держави-сусідки, та візити деяких тамтешніх парламентарів до окупованого Криму. Серед них, до речі, були й представники вищезгаданої SMER.

Водночас нещодавно відбулися декілька ключових подій, які посприяли покращенню двосторонніх відносин. Перша – візит президента Володимира Зеленського до Братислави у вересні 2020 року, де лідери заявили про спільне бачення енергетичної безпеки Європи. Друга – внесення положення про підтримку євроатлантичних прагнень України до стратегії зовнішньої політики Словаччини на 2021 рік. А втім, такі формальні вказівки на розвиток партнерства потребують врахування всього комплексу взаємин для побудови повної картини і виявлення перспективних напрямів.

Можна виділити такі ключові питання двосторонніх відносин:

1) посилення проукраїнської позиції Словаччини щодо проблеми Криму. У порівнянні з подіями кількарічної давнини, коли деякі словацькі депутати відвідували окупований Крим, спостерігаються позитивні зрушення, що потребують закріплення. Зокрема, Словаччина заявила про свою готовність доєднатися до міжнародного майданчика «Кримська платформа», який опікуватиметься проблемами окупованого Криму для протидії порушенням прав людини та системній дезінформації з боку Росії;

2) інфраструктурні питання. Кошицький самоврядний регіон нещодавно виступив з ініціативою, метою якої є завершення будівництва автомагістралі D1 від Бідовця (що біля м. Кошице) до кордону з Україною. Її логічним продовженням має стати нова українська траса, будівництво якої також лише на проєктній стадії. Наразі у Кошицькому регіоні побудовано лише 15 км швидкісної магістралі. Однак ділянка, що веде до державного кордону з Україною, наразі не є пріоритетною, а отже вимагає ініціативного залучення Києва у двосторонньому форматі, особливо з огляду на сприятливу позицію з цього приводу голови регіону Растіслава Трнки;

3) промислові питання. Йдеться про довгоочікуване завершення будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд, у якому Словаччина володіє часткою у 15,6%. Наразі ведеться робота щодо залучення інвестицій до проєкту, однак у списку потенційних учасників бракує представників словацької сторони, що знову-таки означає потребу в активній дипломатичній роботі з боку України. Ще з 2018 року ведуться переговори про співпрацю в добудові комбінату з групою компаній «Коbе Stееl LTD» (Японія) та «Нагеs Еngіnering GmbН» (Австрія) – і це може стати поштовхом до вирішення складних юридичних питань проєкту, як-от процедури санації, судових справ щодо банкрутства, врегулювання питань власності із Словаччиною та Румунією тощо. У результаті повноцінний запуск комбінату може зняти з нього тінь корупційних схем, створити нові робочі місця і стати історією успіху у співпраці України з державами-членами ЄС;

4) енергетичні питання. Йдеться про можливий перегляд ще одного давнього проєкту – Євро-Азійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК), який мав забезпечити транзит каспійської нафти до країн Центральної Європи, зокрема Чехії. Остання ще 2018 року заявляла про необхідність нарощення закупівель азербайджанської нафти, а 2019 року Україна і Словаччина підписали договір про спільне використання нафтогону «Дружба», що спонукає до перегляду перспективності коридору, яка досі залишається під великим сумнівом. Це також зумовлює потребу у пильному відстеженні реалізації нафтопроводу «Броди – Плоцьк (Адамова застава)» до Польщі, у чому зацікавлений і Азербайджан. Він може стати останньою ланкою ЄАНТК, тим самим змінивши на користь України ситуацію на європейському енергетичному ринку. Звісно, скепсис щодо реалізації цього коридору не безпідставний. Утім не так давно, уже за президентства В. Зеленського, 30 січня 2020 року відбулося засідання українсько-азербайджанської Робочої групи зі співробітництва в енергетичній сфері, де сторони домовилися сприяти підготовці міжурядової угоди за проєктом ЄАНТК. Отже, шанс на його реалізацію – і подальше зближення із Братиславою та не тільки – не такий примарний, як здається. Не можна оминути увагою і питання транзиту газу через Україну до Словаччини та інших держав Центрально-Східної Європи (ЦСЄ), що є не менш актуальним через появу нових постачальників, альтернативних російському. Одним із таких є Іран, якому Україна ще 2016 року пропонувала свої транзитні потужності для доставки блакитного палива до держав ЦСЄ. Проте відтоді зрушень за цим напрямом не сталося. Офіційний Київ не витримує конкуренції з іншими транзитерами, наприклад, Туреччиною, територією якої Європа отримала першу партію азербайджанського газу через Південний газовий коридор у грудні 2020 року. У зв'язку з цим на думку спадає відома в аналітичному середовищі фраза: Україна має енергетику і має дипломатію, але не має енергетичної дипломатії.

Загалом, можна сказати, що нещодавній візит Президента Зеленського до Братислави і згадка про Україну в стратегії зовнішньої політики Словаччини задали позитивну динаміку, якої бракувало в попередні роки. Проте вона потребує закріплення і подальшого розвитку для подолання слабкої комунікації у двосторонніх відносинах. Кроком до цього став перший робочий візит міністра закордонних та європейських справ Словаччини Івана Корчока до Києва 16 лютого цього року, де разом із міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою було домовлено провести бізнес-форум українських і словацьких компаній. У ході зустрічі прозвучав важливий меседж: для реалізації спільних проєктів відсутні перешкоди.

І це справді так. Із-поміж усіх держав Вишеградської четвірки Україна має чи не найменш напружені відносини саме зі Словаччиною. Деякі спеціалісти можуть не погодитися, вказавши на словакізацію тамтешньої української діаспори і дуже неоднозначне виокремлення в її межах русинства як окремого етносу. Але успіхи в інших, уже згаданих, сферах можуть затьмарити будь-які сумніви і вивести двосторонні відносини на новий рівень. А заразом – і всю зовнішню політику України в регіоні.