Слуги солідарності

Лише офіційно проти п'ятого президента України порушені до двох десятків кримінальних проваджень. Його ж захист каже про понад пів сотні.

Але в медійне поле потрапили лише дві справи, де Порошенку оголосили підозру. Це – нібито незаконне призначення заступником голови Служби зовнішньої розвідки Сергія Семочка (чия дружина, як стверджують журналісти-розслідувачі Bihus.Info, має російське громадянство, а сім'я – нерухомість сумнівного походження). І більш свіжий привід – підозра в державній зраді й сприянні тероризму через торгівлю вугіллям із окупованим Донбасом.

Якщо «справа Семочка» після невеликої медійної хвилі 2020 року – коли Порошенка викликали в суд для обрання запобіжного заходу – фактично зійшла нанівець, звинуваченню в держзраді, ймовірно, така доля не загрожує. Зокрема тому, що поруч із Порошенком там фігурує Віктор Медведчук – голова політради «Опозиційної платформи – За життя» і кум президента Росії Володимира Путіна.

Саме цей штрих – поєднання Порошенка, який проголошує себе лідером патріотичних сил і опозиції, та «токсичного» Медведчука – знаменує новий етап політичного протистояння між п'ятим і шостим президентом України.

Його обриси стали помітні ще в лютому 2021 року, коли Рада національної безпеки та оборони вирішила – вперше в історії України – запровадити санкції проти українських громадян через підозру у фінансуванні ними тероризму. Йшлося про Медведчука і його політичного соратника Тараса Козака, який переховується від українських правоохоронців за кордоном. Як наслідок, пов'язані з ним інформаційні телеканали «112 Україна», NewsOne і ZIK (де постійно транслювалися проросійські тези) фактично припинили існування.

Сумнівне під законним кутом зору рішення було переважно схвально сприйняте в суспільстві – особливо патріотичній його частині. І стало «ін'єкцією» для рейтингу Володимира Зеленського, який на той час уже почав просідати на тлі низки скандалів (можна зокрема згадати призначення Олега Татарова заступником глави Офісу президента). Масових протестів проти блокування проросійських телеканалів, а пізніше – взяття Медведчука під домашній арешт так і не сталося.

І на цьому тлі з'являється новина про підозру Петру Порошенку. І не просто підозру – він фігурує в тій же справі, що й Медведчук, та ще й зі звинуваченнями, які передбачають можливість накладення санкцій. У свідомості суспільства має скластися враження, що Порошенко і Медведчук – якщо не «партнери», то принаймні пов'язані між собою за часів п'ятого президента.

А якщо так, то які підстави лідер «Європейської Солідарності» має називати себе лідером патріотичних сил? Та й лідер опозиції в нинішніх політичних реаліях однозначно не може бути пов'язаним із Медведчуком.

Це принаймні другий епізод у політичному протистоянні Зеленського й Порошенка, який перейшов із риторичної в практичну площину.

Першим, очевидно, було ухвалення так званого закону про олігархів, до яких, вочевидь, Володимир Зеленський так само хоче записати Порошенка. А це означає постійне декларування контактів і статків і позбавлення медійного ресурсу (якого в Зеленського поки немає, але який – на тлі «реформ» телеканалів «Рада» і «ДОМ» – може вже скоро оприявнитися). Останній, як показали події 2019 року, таки має певний вплив на виборця. А ситуативні альянси з власниками найбільших медіаресурсів настільки ж швидко створюються, наскільки й руйнуються.

Ситуація зі звинуваченням Порошенка в держзраді й фінансуванні тероризму поки що зайшла в глухий кут. Для обох сторін.

Призначення лідеру «Європейської Солідарності» запобіжного заходу обвинувачення тлумачить як перемогу – адже цим суд, виходить, підтвердив причетність Порошенка до сумнівної торгівлі вугіллям із ОРДЛО. Дарма, що прокурори просили арешт із мільярдом гривень застави, а отримали підписку про невиїзд.

А от Порошенко отримав черговий доказ, що він має «ядерний електорат» і політичних союзників (читай «Голос»), які підтримуватимуть його хоч би що – як і тезу про політичні переслідування і наявність єдиного лідера опозиції.

За два з гаком роки Володимир Зеленський і Петро Порошенко віднайшли для себе діалектичну форму співіснування, в якій кожен протиставляє себе іншому – та водночас не може розраховувати на серйозне політичне майбутнє без такого протиставлення. Їхні політичні сили з охотою взяли це на озброєння – варто лише згадати натяк «слуг» на відкритість їхніх депутатів до переслідувань у судовому порядку (на відміну від одного «лідера опозиції», який місяць був за кордоном замість отримати повістку).

Єдиним варіантом розірвати це порочне коло могло б стати – якщо не ліквідація – теоретичне об'єднання «Слуги Народу» і «Європейської Солідарності» в будь-якому загальнонаціональному форматі.

А позаяк обидві партії вже відверто грають на одному електоральному полі, на таку можливість обережно натякають наближені до Офісу президента політологи. Але завбачливо додають: навряд чи про таке може йтися до парламентських (а ще президентських) виборів 2024 року. Хай навіть і Порошенко, і Зеленський перед лицем російської загрози закликають до єдності – з нею якось не складалося і не складається і досі.

Між тим, на місцевому рівні панує прагматизм: «слуги» за потреби об'єднуються і з «Євросолідарністю», і навіть із ОПЗЖ.
Спрогнозувати наслідки політико-діалектичного протистояння Зеленського і Порошенка важко.


Чи доведе суд державну зраду п'ятого президента (яку досі не довели у випадку Медведчука і яку в принципі важко довести)?

Як це вплине на ставлення до Зеленського Заходу, від чиєї підтримки ми зараз настільки критично залежні?

Якою до старту передвиборчої кампанії-2024 підійде «Європейська Солідарність», а якою – «Слуга Народу», де вже непублічно говорять про чистки партійного складу і навіть можливу зміну назви?

Відповіді на ці питання лише починають з'являтися. І, як це завжди буває в українській політиці, дізнаємося ми їх лише з підручників історії.

Позиції редакції Дайджесту СД Платформи можуть не завжди співпадати з думками авторів