Точка неповернення: боротьба за демократичну Туреччину

На виборах 2024 року опозиційна «Республіканська народна партія» завдала разючу поразку правлячій ПСР на загальнонаціональних місцевих виборах. Загалом РНП виграла у 35 з 81 провінції.

Багато ЗМІ заявляли, що це символ «епохи змін», адже вперше за 20 років опозиції вдалося отримати більше голосів на місцях. Наприклад, The Economist писав, що вибори «набили синці президенту Ердогану».

Наступні президентські заплановано аж на 2028 рік, але події березня 2025 року вже показали, що Ердоган не готовий поступатися владою.

Протести в Туреччині: що відомо?

Опозиційна «Республіканська народна партія» 23 березня на праймеріз мала оголосити про кандидата на майбутні вибори 2028 року. Головною політичною фігурою виступав чинний мер Стамбула (з 2019, з переобранням у 2024 році) Екрем Імамоглу. Завдяки власній манері політичного управління Імамоглу отримав значну підтримку електорату.

19 березня його було відсторонено від посади мера, звинувачено і взято під арешт за статтями корупції та підтримки «Робітничої партії Курдистану», що визнана в Туреччині терористичною організацією. Справу взято на розгляд суду. Сам Імамоглу відкидає ці звинувачення та наголошує на відсутності доказів. Також Стамбульський університет ліквідував його атестат про вищу освіту, що згідно з турецьким законодавством автоматично унеможливлює висувати його кандидатуру в президенти. Аналітики вважають, що арешт свого головного опонента на виборах був добре спланованою акцією нинішнього президента.

Вперше за більше ніж 10 років (останні масштабні протести відбувалися в парку Гезі у 2013 році) року це викликало масову хвилю протестів. Зазвичай на протести виходять молодь, вчителі, працівники освітніх інститутів, деякі університети оголосили про бойкот. Протягом наступних днів до лав мітингувальників доєдналися й інші соціальні групи. Відомо, що згідно з попередніми опитуваннями головною проблемою турецького суспільства, було названо подорожчання вартості життя, викликане величезною інфляцією останніх років, що стала наслідком поєднання неолібералізму та автократії. Велика частина населення відчуває негативні результати політики Ердогана, а арешт Імамоглу просто став іскрою, що запалив народне невдоволення.

Загалом можна сказати, що виступи відбуваються хвилями та ще не набрали великих масштабів для достатнього тиску на владу.

Міністр внутрішніх справ Алі Єрлікая заявив, що після початку протестів минулої середи було затримано 1879 осіб, додавши, що суди відправили 260 з них до СІЗО. Також відомо про арешт понад 7 європейських журналістів, які висвітлювали події у Стамбулі.

Тиск на пресу не викликає подив, адже згідно з даними організації «Репортери без кордонів» близько 90% ЗМІ перебувають під впливом уряду. А конгломерат Doğuş Group, який володіє проурядовими ЗМІ, зокрема NTV, володіє також низкою будівельних, енергетичних компаній, дистриб'юторів Volkswagen, та понад 200 ресторанами по всій країні.

Більшість з протестувальників розуміють, що це яскравий приклад наступу на демократію, адже виходить, що діяльність судів підпорядковано політичній волі чинного президента. Також з боку влади здійснюється тиск на університети.

На події в Туреччині в Брюсселі, було виголошено спільну заяву про засудження арешту Імамоглу, політичних активістів, представників громадських організацій і наголосили, що це «викликає питання щодо дотримання Туреччиною своїх давніх демократичних традицій». На відміну від США, що досить скромно відреагували на поточну ситуацію.

Зараз відомо, що протести отримали іншу форму - економічного бойкоту. Лідер Республіканської народної партії Озгюр Озель оголосив про бойкоти урядових компаній, зокрема вищезгаданої Doğuş Group.

Реакція чинної влади

Окрім зазначених раніше арештів та тиску на університети, президент Ердоган засудив протести та звинуватив РНП у спробі «порушити мир і розпалити розбрат у суспільстві». Протести та їх трансляції були заборонені по всій країні, обмежено доступ та соціальних мереж та призупинено мовлення деяких телеканалів, було обмежено в’їзд та виїзд до Стамбула. Попри мирний характер протестів, поліція застосувала силу та сльозогінний газ.

Дії Республіканської народної партії

23 березня все-таки відбулися праймеріз «Республіканської народної партії», де Імамоглу висунули кандидатом на вибори, а лідер партії Озгюр Озель закликав провести передчасні вибори.  Їх підтримало понад 15 мільйонів громадян. Якщо вони все ж таки відбудуться, то Ердоган, згідно з конституцією зможе балотуватися на ще один президентський термін, проте про це ще рано говорити.

Здавалося для РНП зараз ідеальний час, щоб згуртувати навколо себе різні верстви суспільства та запропонувати справді гідну політичну силу, яка відповідає сучасним викликам Туреччини. Але наразі серед її лідерів лише звучать популістські лозунги, яку мають короткочасну дію.

Розслідування у справі Імамоглу тривають, як і протести: у формі економічних бойкотів.

Проте чи вистачить цього, щоб повалити владу Ердогана, питання часу, адже 22 роки – солідний політичний стаж, від якого чинний президент не захоче відмовитися. Проте зрозуміло точно: час хоча б якихось змін справді настав для Туреччини.