1 травня.
Українська традиція чи радянська бувальщина?

Як не дивно, але День солідарності робітників всього світу виник не у методичках радянських партократів, а внаслідок трагічних подій у Чикаго 1886 року, коли американські робітники вийшли на страйк, вимагаючи 8-годинного робочого дня. На жаль, не обійшлося без крові та жертв. Саме після цього виступу хвиля боротьби за права робітників не оминула й Україну.

На межі XIX-XX століть робітники великих українських промислових центрів, що піддавалися експлуатації в Австро-Угорській та Російській імперіях, почали організовувати активну фазу боротьби, вимагаючи гідної оплати праці, безпечних умов і правового захисту.

Так, в період з 1900 по 1907 роки відбулося кілька демонстрацій, протестів та навіть революція 1905-1907 років. Одним із яскравих прикладів є Харківська багатотисячна травнева демонстрація 1901 року. У 1901–1902 роках політичні страйки та демонстрації пройшли в Києві, Катеринославі, Одесі та інших містах. Робітники висували економічні вимоги – запровадження 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, видача її готівкою, а не продуктами тощо. Страйковий рух українських робітників невпинно набував обертів. Якщо в 1900 році в страйках брало участь близько 30 тисяч осіб, то в 1903 році – понад 86 тисяч.

Зовсім інша ситуація складалася в частині Україні, яка контролювалася Австро-Угорською імперією, де робітничий рух активно розвивався ще в 1870-90-х роках. Видатний український письменник Іван Франко написав (хоча й не завершив) одну з перших світових повістей, присвячених робітничому руху – «Борислав сміється», події якої відбуваються в Бориславі (нині Львівська область) під час страйку робітників нафтопромислової галузі. У ті часи ця повість стала бестселером.

У 1890 році у Львові відбулась перша маївка на території України. У статті «Перший з’їзд галицьких соціал-демократів» Франко писав:

«В р. 1890 сильний товчок до скріплення [робітничого] руху дало робітницьке свято 1 мая. В тім році появилася у Львові друга робітницька часопись "Robotnik"; д[ня] 1 мая було величезне робітницьке віче, що заповнило ціле подвіря ратушеве, а в падолисті за почином Гната Дашиньского засновано партію робітницьку на межинароднім ґрунті».

Донедавна на львівській ратуші висіла меморіальна дошка, присвячена цьому визначному дню. Однак вона була варварськи демонтована місцевою владою, під прикриттям декомунізації, хоча очевидно, що ніякого відношення до СРСР чи більшовиків ця подія не мала.

Західні українські соціалісти та робітничі організації вже активно відзначали 1 травня, організовуючи мітинги, поширюючи листівки, викриваючи експлуатацію. Це не було ані нав’язаним, ані штучним проявом. Натомість такі дії свідчили про автентичність боротьби за людську гідність.

У роки визвольних змагань (1917–1921) українські уряди – Центральна Рада, а пізніше Директорія УНР – приділяли значну увагу трудовим правам. Українська трудова інтелігенція та селяни боролися не лише за державність, а й за соціальну справедливість у новій Україні. Воєнна доба лише поглибила усвідомлення того, що справжня незалежність неможлива без гідної праці.

1919 року 1 травня було оголошено святковим днем в Українській Народній Республіці, хоча святкування цього дня почали ще 1917 року. Тоді заступник голови УЦР, публіцист, один із творців української журналістики, Сергій Єфремов закликав народні маси взяти активну участь у святкуванні:

«Вперше, у нас на Україні святкуватиметься велике робітницьке свято – свято праці, свято пролетарської свідомості, свято класової єдності й єднання робітників усього світу. Вперше величним походом підуть пролетарські робітничі маси, вперше залунають вільні пісні праці й вільні слова про право робітника на людське життя, на спочинок, на поважне становище в громаді».

Після втрати української державності, в радянський період 1 травня стало одним із головних свят, спочатку під назвою «День Інтернаціоналу», а згодом – «День міжнародної солідарності трудящих». Однак з часом цей день втратив свій первісний сенс, в якому були закладені такі важливі та цінні поняття, як свобода, боротьба і солідарність. Його перетворили на декоративну процесію, позбавлену справжньої енергії. Та навіть у ці часи, під обкладинкою офіційності, український трудовий клас не втрачав свого глибокого прагнення до справедливості.

Після 1991 року 1 травня перестало бути політичним святом, але залишилось у календарі як День праці. Однак, на жаль, небажання якісно переосмислити це свято та провести його ребрендинг призвели до того, що воно часто сприймається як пережиток радянського минулого. Офіційні демонстрації змінили інтернет-флешмоби та профспілкові заяви, але в суспільній свідомості все ще зростає відчуття, що це свято не відповідає сучасним реаліям.

Попри це, суть 1 травня залишилася актуальною. Українцям варто пріоритезувати чесну працю, прагнути кращих умов і вірити в гідність робочої людини. Особливо це стало очевидно в умовах війни, коли праця набула нових форм: волонтерство, оборонне виробництво, медична служба, аграрний та сировинний фронт. Ці сфери, що стали критично важливими для країни, і сьогодні потребують уваги, адже права та соціальні гарантії працівників часто ставлять під загрозу.

Тому, хоча День праці ще потребує осучаснення та переосмислення, він залишається важливим символом єдності й гідності тих, хто своєю працею будує країну. Відзначення цього дня може стати потужним сигналом того, що навіть у складні часи українці не забувають про значення трудових прав і соціальної справедливості. Як писав вже згадуваний Сергій Єфремов:

«Скинути з себе пута буденщини, дати спокій натруженим рукам, випростатися вільно, почути в собі справді дух живий, знайти в собі людину, а не тільки гвинтик чи додаток до якоїсь хитромудрої машини – ось у чому лежить вага цього робітницького свята».

СД Платформа протягом багатьох років займається пріоритезацією переосмислення 1 травня, ставлячи на перший план значення трудових прав, солідарності і боротьби за соціальну справедливість у сучасній Україні. Наприклад, Форум «Людина праці: тренд чи рудимент?» став важливим майданчиком для обговорення питань трудових прав і соціальної справедливості в Україні. У заході взяли участь представники профспілок, експерти та активісти, які обговорювали, як осучаснити святкування Дня праці, аби воно відповідало сучасним викликам і потребам суспільства. Учасники наголосили на важливості переосмислення цього свята як символу єдності та гідності трудящих, а не як пережиток радянського минулого.