Трамп і його тарифна війна.
Які економічні наслідки варто очікувати?

Тарифи 2018 року: початок невдачі

Трамп уже тестував торгові війни у 2018 році. Тоді він запровадив 25% мита на сталь і 10% на алюміній з Канади, Мексики та ЄС, посилаючись на «загрозу національній безпеці». Канада відповіла тарифами на $12,6 млрд американських товарів — від сталі до віскі. Європа вдарила по $3,2 млрд американського експорту, включно з Harley-Davidson і бурбоном. За даними Бюро економічного аналізу США, у 2018 році зростання ВВП сповільнилося на 0,2% через торгові бар’єри, а промислове виробництво втратило $15 млрд через подорожчання сировини. Тарифи 2018 року не лише не повернули робочі місця, а й сприяли підняттю цін для американських споживачів — інфляція зросла на 0,4%, за оцінками Федерального резерву.

Сьогодні Трамп повторив цей підхід, але з більшим розмахом. У лютому 2025 року він оголосив про 25% тарифів на імпорт із Канади та Мексики й 10% на Китай та ЄС. Реакція у відповідь була наступною: Канада ввела 25% мита на $155 млрд американських товарів, а ЄС готує відповідь на близько $26 млрд. Чому такий підхід є досить ризикованим? Тому що США досить важко замістити частку імпорту, від якого залежить їхня економіка.

Залежність США від Канади: сировина і сільське господарство

Канада — не просто сусід, а життєво важливий постачальник. За даними Управління енергетичної інформації США, у 2024 році Канада забезпечувала близько 50% імпорту нафти до США — 4,3 млн барелів на день, або 25% загального споживання. Тарифи спровокували підняття цін на бензин на 15 (а десь й 17) центів за галон, а це $22 млрд додаткових витрат для американців щороку. Уран для ядерної енергетики (20% електроенергії США) на 60% імпортується з Канади, а деревина для будівництва — на 25%. За оцінками Департаменту енергетики США, тарифи можуть підняти собівартість будівництва на 8%, що за різними оцінками загрожує зупинкою проєктів на $50 млрд.

Сільське господарство — ще одна слабка ланка. Канада постачає 15% зернових для американського ринку. Тарифи порушили ланцюги постачання, і ціни на продукти вже зросли на 5% за місяць. США не здатні швидко замінити ці ресурси за рахунок внутрішнього виробництва — фермерів бракує, а інфраструктура досить застаріла.

Європа: промислова залежність і військова сфера

Європа — менш очевидний, але критичний партнер. Німеччина постачає 15% верстатів і промислових систем для США без яких американські заводи можуть зазнати проблем. Франція та Великобританія — ключові учасники ланцюгів виробництва авіаційної техніки, зокрема для Boeing. ЄС також забезпечує 10% імпорту хімічної сировини для фармацевтики США. Тарифи на 10% піднімуть витрати американських виробників на $12 млрд щороку.

Військова сфера страждає не менше. Канада — партнер у NORAD (Командування повітряно-космічної оборони Північної Америки) і постачальник компонентів для F-35, а це 15% деталей (не кажучи вже про те, що країни НАТО постачають загалом 20% від усіх компонентів). Європа через NATO забезпечує спільну розробку озброєнь. Розрив із цими союзниками послаблює позиції США у протистоянні з Китаєм і Росією.

Автомобільна промисловість США: під ударом тарифів Трампа

Автомобільна галузь США, один із ключових секторів економіки, відчуває висхідний тиск через торгівельну політику президента Дональда Трампа. Станом на середину березня 2025 року введені ним 25% тарифи на імпорт із Канади та Мексики, оголошені ще в лютому, почали впливати на ринок. Ці країни забезпечують значну частину ланцюга постачання: близько 45% автозапчастин для американських заводів надходить із Мексики та Канади. Мексика, зокрема, експортує до США приблизно 2,7 млн автомобілів щороку — це понад 80% її автовиробництва.

За оцінками аналітиків, тарифи вже призвели до подорожчання нових автомобілів у середньому на $1800–$2200 за одиницю через зростання витрат на деталі та логістику. У 2024 році в США було продано близько 15,8 млн машин, і якщо тенденція збережеться, додаткові витрати для споживачів можуть скласти від $28 до $35 млрд на рік. General Motors і Ford повідомили про скорочення прогнозів прибутків на 3–4% у першому кварталі 2025 року, посилаючись на нові мита та нестабільність постачання. Для порівняння, у 2018 році тарифи на сталь і алюміній коштували цим компаніям близько $1 млрд кожній, і нинішні втрати можуть виявитися більшими.

Ресурси України та боротьба за виживання Boeing

Промисловий комплекс США також страждає. Boeing, що виробляє військові літаки (та інший широкий спектр військової продукції), залежить від титану – ключового матеріалу для авіабудування. Канада забезпечує до 15% титанових трубок для США, не кажучи про те, що є й додаткові компоненти з Канади, Китаю та Європи (наприклад, посадкові шасі, кермувальні механізми та крила).

Теоретично Трамп міг би розглядати ресурси України як альтернативу після введення тарифів на товари з Європи та Канади, тому що Україна, яка цікава не лише 20% від світових запасів титана, а й залізною рудою, вугіллям, газом і рідкісноземельні метали, та розробляти сталеві сплави для авіаційних двигунів.

Це привабливо для американської промисловості, зокрема для Boeing, чи енергетики. Тому для Америки українські рідкісноземельні метали можуть бути спробою компенсувати втрати від торгової війни, а для Boeing Україна може стати «планом Б».

Плани Канади та Європи: відповідь і стратегія

Канада не здається. У лютому 2025 адміністрація Канади заявила про поглиблення зв’язків із ЄС через CETA (угода про вільну торгівлю 2017 року). Канада також планує переорієнтувати експорт нафти й зерна на Азію, зменшивши залежність від США.

ЄС, зі свого боку, готує сировинне партнерство з Канадою і посилює торгівлю з Індією та Японією.
Обидві сторони виграють час. Канада відклала мита до квітня 2025 року після переговорів із Трампом, але готова до жорсткого сценарію.

Європейський Союз у відповідь на тарифи США розробив контрзаходи, які значною мірою спрямовані на товари з «республіканських штатів». ЄС оголосив про введення тарифів на американські товари вартістю до 26 мільярдів євро, і значна частина цих заходів націлена на продукцію з регіонів, які підтримують Республіканську партію. Наприклад, серед цільових товарів — соя з Луїзіани (штат спікера Палати представників Майка Джонсона), яловичина та птиця з Канзасу й Небраски, а також продукція з Алабами, Джорджії та Вірджинії – усі ці штати переважно контролюються республіканцями.

Проте це не означає, що тарифи стосуються виключно «республіканських штатів». Деякі товари з «демократичних штатів» також потрапляють під удар, наприклад, соя з Іллінойсу, який є найбільшим виробником сої в США і має продемократівську орієнтацію. Стратегія ЄС полягає в тому, щоб завдати економічного тиску на ключові політичні точки США, зокрема на регіони, які підтримують Трампа, але при цьому мінімізувати шкоду для власної економіки. Також ЄС може скоротити закупівлі американської сої, переорієнтувавшись на Бразилію.

Самознищення замість величі?

Тарифи Трампа у 2025 році – це гра з високими ставками, яка може коштувати США значно більше, ніж їхнім «супротивникам». Канада, Мексика, Китай і Європа можуть відшукати деякі альтернативи — нові ринки, внутрішній попит, гнучкість. США ж, як споживач і центр глобальних ланцюгів, можуть опинитися в пастці власної політики. Наприклад, країни можуть об’єднатися проти американського тиску, через певні загравання з Китаєм, залишаючи США сам-на-сам із ситуацією.

Історія 2018 року довела, що компроміс після багаторазових перемовин все ж таки можливий, але нинішня ескалація відразу на кількох «фронтах» робить повторення такого сценарію менш ймовірним.