Що відбувалося за лаштунками виборів голови Європейського Парламенту?

14 січня Д. Сассолі поховали з державними почестями.

Жалобна церемонія відбулася в церкві Санта-Марія-дельї-Анджелі-е-деї-Мартірі на площі Республіки в Римі. У траурних заходах взяли участь провідні європейські та італійські політики, зокрема голова Європейської ради Шарль Мішель, голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляйєн, президент Італії Серджо Матарелла та прем'єр-міністр Італії Маріо Драгі.Д. Сассолі розпочав свою кар'єру як журналіст в італійських газетах, а згодом перейшов на телебачення. Пізніше розпочав політичну діяльність як член лівоцентристської Демократичної партії Італії. У 2009 році був вперше обраний до Європейського парламенту, а за 10 років очолив його як представник Прогресивного альянсу соціалістів і демократів.

Із виборами наступника Сассолі вирішили довго не зволікати – вони відбудуться завтра, 18 січня. Європейський парламент – одна з провідних інституцій Європейського Союзу, а його голова традиційно і функціонально належить до найвищих посадових осіб ЄС. Саме тому пост президента Європейського парламенту завжди був предметом політичних торгів між провідними політичними сім'ями, країнами та регіонами.

Посади очільників ЄС традиційно розподіляються між переможцями виборів після формування більшості в Європейському парламенті. Востаннє це відбулося в травні 2019 року. Більшість сформували три провідні політичні сім'ї: група Європейської народної партії (Європейська народна партія (консерватори), Прогресивний альянс соціалістів і демократів (Партія європейських соціалістів) та група «Renew Europe» («Оновити Європу», наступниця Альянсу лібералів і демократів за Європу).

Після формування коаліції ключові політичні посади було розподіллено так: посада Президента Європейської ради відійшла лібералам, її отримав бельгієць Шарль Мішель, посаду Президента Європейської комісії обійняла представниця консерваторів німкеня Урсула фон дер Ляйен, Європейський парламент очолив соціал-демократ, італієць Давід Сассолі, пост Верховного представника з питань закордонних справ дістався соціал-демократу з Іспанії Жозепу Боррелю, а головою Європейського центрального банку стала французька консерваторка Крістін Лаґард.

Домовленості про поділ політичних посад також передбачали, що пост Президента Європейського парламенту буде порівну поділений між двома провідними політичними сім'ями – консерваторами та соціал-демократами. Тобто з 5-річного терміну очільництва Європарламенту перші 2,5 роки посаду голови обійматиме представник соціал-демократів, а наступні 2,5 роки –представник консерваторів. Згідно з домовленостями, термін перебування на посаді соціал-демократа Д. Сассолі все одно добігав кінця на початку 2022 року, але його передчасний відхід пришвидшив дату обрання нового лідера Європейського парламенту.

Тепер питання про виконання домовленостей стоїть дуже гостро й досі залишається відкритим. Адже з 2019 року в Європейському Союзі відбулося чимало змін.

Однією з них стало зменшення чисельності депутатів Європейського парламенту після Брекзиту, оскільки 73 депутати від Великої Британії залишили цю євроінституцію. Із цих 73 мандатів 27 розподілили між державами-членами відповідно до пропорційного співвідношення кількості населення, а інші 46 зарезервовували для депутатів, які прийдуть до Європейського парламенту в результаті подальшого розширення ЄС. Таким чином, загальна кількість місць у Європарламенті після виходу Великої Британії зменшилася із 751 до 705.

Також змінилося співвідношення сил на національному рівні

Унаслідок Брекзиту в ЄС, безумовно, втрат зазнали всі, але найбільше втратили саме консерватори, оскільки там при владі й досі перебуває уряд на чолі з консерватором Борісом Джонсоном.

Натомість їх основні партнери по коаліції соціал-демократи посилилися. Найбільше це помітно в Німеччині, де новий уряд очолив представник СДПН Олаф Шольц. Також соціал-демократи з 2019 року продовжують перебувати при владі в Іспанії, Швеції, Фінляндії, Данії, Португалії та на Мальті.

Резонно буде сказати, що для другої найбільшої політичної сім'ї посади Верховного представника з питань закордонних справ буде недостатньо. Питання лише в тому, чи готові соціал-демократи йти на порушення домовленостей заради власних амбіцій.

Подібна ситуація вже траплялася 2016 року. Тоді добігав кінця термін головування в Європейському парламенті німецького соціал-демократа Мартіна Шульца. Його однопартієць італійський соціал-демократ Джанні Піттелла висунув свою кандидатуру, хоча згідно з домовленостями естафета мала перейти до консерваторів. Аргументи Пітелли були схожі: представники Європейської народної партії уже очолювали Європейську комісію і Європейську раду, а тому головування ще й у Європейському парламенті надавало б консерваторам невиправдану перевагу. У підсумку посада все одно дісталася консерваторам. Європарламент очолив італієць Антоніо Таяні завдяки підтримці лібералів і евроскептиків – щоправда, лише в четвертому раунді голосування. Такий перебіг подій тоді неабияк розхитав владну коаліцію консерваторів і соціал-демократів, двох найбільших фракцій у Європейському парламенті.

Крім ідеологічних суперечностей, традиційним для ЄС є протистояння між країнами та регіонами. Схоже, нинішня ситуація не виняток. На тлі невдалих парламентських виборів у Німеччині тамтешні християнські демократи, члени Європейської народної партії, вирішили компенсувати втрачені позиції шляхом посилення своєї ролі в провідних інституціях ЄС.

В авторитетних європейських ЗМІ з'явилася інформація, що делегація Німеччини в Європейській народній партії планує підтримати кандидатуру першої віцепрезидентки Європейського парламенту, мальтійської консерваторки Роберти Мецоли на посаду президента інституції. Натомість німецькі делегати з Європейської народної партії мали отримати ключові посади її заступників.

Після того як стало відомо про смерть Д. Сассолі, саме Р. Мецола почала виконувати обов'язки голови до моменту обрання нового очільника.

Реакція соціал-демократів не забарилася

Вони висунули власну пропозицію щодо подальшого перебігу подій. Есдеки готові підтримати кандидатуру Р. Мецоли в разі, якщо консерватори погодяться на зняття з посади Генерального секретаря Європейського парламенту німецького консерватора Клауса Велле й поступляться цією посадою соціал-демократам.

Клаус Велле – справжній старожил європейської політики й один із архітекторів сучасної Європейської народної партії. Частково саме завдяки його зусиллям вона розширилася в 90-х рр. минулого століття й стала найбільшою фракцією. Із 2009 року він займає пост генсека Європарламенту й відомий як «принц темряви» за підозри в ручному призначенні наближених осіб, часто виключно консерваторів, на високі посади в апараті Європейського парламенту.

За інформацією видання «Politico», зміщення Клауса Велле підтримує й новий канцлер Німеччини О. Шольц, який волів би бачити на посаді генерального секретаря Маркуса Вінклера, нинішнього заступника Велле й колишнього члена Прогресивного альянсу соціалістів і демократів. Це дозволило б вирівняти політичний баланс у ЄС на користь соціалістів і соціал-демократів, тим самим відображаючи рівень їх народної підтримки.

Очікувати довго не доведеться. Сьогоднішні траурні події вже завтра стануть політичними дебатами, що змінять розстановку сил в Європейському парламенті на наступні 2,5 роки.