Чи успішна децентралізація?

Проте кожен з вас виходить з власного дому, який приєднаний до комунікацій різного виду, крокує вулицею свого міста, містечка, селища або села до зупинки громадського транспорту, щоб сісти на автобус та доїхати до свого місця роботи, щоб потім із великим задоволенням (так думає податкова) сплатити податки, частина з яких піде на організацію всього того, що я описав вище.

Для цього ми з вами вирушимо у невелику подорож, відповідаючи на такі питання:

1. У чому сенс існування держави?

2. Які функції виконувала держава колись і які вона виконує сьогодні?

3. Що таке субсидіарність?

4. Децентралізація – успішна?

У чому сенс існування держави?

У шухлядах уявної бібліотеки політології ви знайдете чималу кількість спроб з наукової точки зору описати і пояснити генезис держави як соціального інституту. Я не збираюся їх всіх перераховувати, однак зупинюсь на класиці, якою є пани Гоббс і Локк.

Ці поважні філософи Нового часу намагалися не тільки зрозуміти походження держави, а й пояснити, навіщо це все потрібно людським спільнотам. Різницю у їхніх поглядах коротко можна подати у наступному діалозі:

Гоббс:

– Людина – гріховна істота. Первісний стан – війна всіх проти всіх. Брат іде на брата, кров, жахіття і страхи! Людина людині – вовк, а тому їм необхідні нашийники та намордники, тобто хазяїн. Держава у персоні монарха захищає нас від самих себе і має великі на те повноваження!

Локк:

– Це якась маячня, люди зовсім не такі! Первісний стан – середовище добра і свободи! Держава виникає внаслідок суспільного договору, а всі негаразди від того, що іноді ми делегуємо владу вовкам в овечій шкурі, які її узурпують. Завдання держави – слугувати нам арбітром, а не тираном!

Ці позиції сприяли формуванню двох протилежних точок зору на те, як повинна бути організована держава, яким має бути територіальний устрій, чи повинен мати місце розподіл влади на різні гілки, які функції вони мають виконувати тощо. Фактично Гоббс є засновником сучасної унітарної моделі держави, а Локк – федеративної.

«А де ж децентралізація?» – запитаєте ви. Шукати її треба десь посередині.

Які функції виконувала держава колись і які вона виконує сьогодні?

У цьому пункті ми будемо розмірковувати виключно про централізовані унітарні держави, оскільки справжніх федеративних держав у світі вкрай мало, до того ж, центр при унітарному та федеративному устрої – це два різних явища. Зрештою, ми ж намагаємося осмислити українську дійсність, а не якусь іншу.

Якщо порівняти стародавні держави із сучасними у контексті повноважень, то ми побачимо, що стільки функцій, скільки виконує ця соціальна інституція сьогодні, вона ніколи не мала. Метафорично той спритний, натренований, атлетичний, хижий Левіафан, який був на самому початку, наразі розжирів, має задишку, кожних півроку перевіряється у кардіолога, проте хижості все одно не втратив.

Засадничими функціями держави можна вважати функції захисту та збору податків. Поступово до цього долучалася така діяльність, як створення власних грошей та підтримка їх обігу, створення систем права та підтримки порядку, розбудова мереж логістики та зв'язку (дороги, пошта), реалізація великих інфраструктурних проектів, опанування різноманітних соціальних завдань (освіта, медицина, наука, соцзабезпечення, вино, кіно та доміно). ***Ви знаходитесь тут***


На цьому моменті логічно постає питання: а хто повинен забезпечувати банкет державної відповідальності? Класично – державний бюрократичний апарат. Однак, як свідчить практика, чим більша централізація, тобто зосередження функцій у руках державного апарату, тим більший масштаб проблем. А з проблемами масштабу приходять проблеми його опанування: пріоритизація, планування, розподіл ресурсів. І зовсім не дивно, що на цьому рівні діють такі поняття як політичні інтереси, політична доцільність, політичні зловживання, політична корупція.

Що таке субсидіарність?

Прообраз виникає у Платона та Арістотеля, остаточно формується у католицькому духовенстві, активно використовується у Європейському Союзі – субсидіарність як ідея лягає в основу взаємодії між різними рівнями влади. Головна суть цього явища – всі функції, які держава поклала на свої плечі, які можуть бути виконані на місцевому рівні, повинні виконуватися на місцевому рівні. Держава доєднується до виконання цих функцій, які за своїм масштабом перебільшують можливості місцевої влади.

Саме тому, децентралізація і стоїть посередині між унітаризмом та федералізмом. Вона дозволяє вирішити проблеми масштабу, не виходячи з єдиного правового поля та не ускладнюючи існуючу систему. Окрім цього, в теорії місцева влада отримує можливість і мотивацію конкурувати між собою – і у результаті покращувати якість надання послуг та якість життя жителів громади. Але це в теорії. Що ж ми можемо побачити на практиці?

Децентралізація – успішна?

На мою думку, лиш те, що ми вже котрий рік обговорюємо процес децентралізації, дискутуємо на цю тему, обмірковуємо головні ідеї, що закладені в основу – це вже є успіх. Адже після розпаду СРСР ми прокинулися у суспільстві із сильним патерналізмом, в тому числі і серед еліт. Те, що ми вже поступово реалізуємо ідеї субсидіарності у життя – це ознака певного дорослішання, а отже, і успіх.

Крім того, я думаю, що кожен, хто читає цю статтю, може навести приклади того, як за ці 7 років змінилося його місто/селище/село. Приклади Вінниці, Ізмаїла, Львова, Харкова чи Чернігова також доволі відомі. Успіхом є те, що українські громади отримали можливість створювати власне унікальне середовище та конкурувати (за допомогою цього середовища) за людський капітал — основу економіки XXI століття. До того ж, як показала пандемія, місцеве самоврядування в цілому витримало цей тяжкий стрес-тест, хоч і не без проблем.

Проте варто все ж таки виділити декілька вагомих проблем, які час від часу виринають в експертних розмовах та дискусіях.

1. Брак кадрів, досвіду, освіти та мотивації.

Людський фактор – найголовніший. Від того, яка команда буде сформована на чолі громади залежить майже все: вона формує стратегію, цілі, розставляє пріоритети, контролює виконання тощо. Враховуючи конкуренцію між громадами за кадри та певний їхній дефіцит, то можна впевнено говорити, що в такій ситуації менш незаможним громадам доводиться або якось викручуватися, або плисти за течією – а це може негативно впливати на розвиток такої громади.

2. Інертність, консерватизм та відсутність мотивації до впровадження інновацій.

Це є більш характерним для малих громад, хоча і не є широкомасштабним явищем. Окрім того, що в нас залишаються території із поганим зв'язком та інтернетом, або повною їх відсутністю, багато громад не мають власних майданчиків комунікації (сайту чи сторінки в соцмережах), а там, де мають, можна дійти до висновку, що друге пришестя вже розпочалося. Створення власного бренду та робота над власним іміджем теж поки що залишаються на рівні народної творчості. Проте, караван іде, і це вже є добре.

3. Великий електоральний цикл.

На мою думку, 5 років каденції для органів місцевого самоврядування – занадто великий термін, який варто було б скоротити хоча б до 3 років. Абсолютну більшість проектів, з якими йдуть кандидати на місцевому рівні можна виконати у цей проміжок часу. До того ж, чим частіше вибори, тим краще. Як для громадян, що матимуть можливість переобирати старе, чи обирати нове керівництво громади, так і для маленьких бідних політологів, що матимуть можливість працювати :)

Децентралізація – мабуть, одна з багаточисленних реформ, яка дійсно має ознаки успішності. Рік від року соцопитування показують, що громадяни довіряють більше обраним представникам місцевого самоврядування, аніж органам центральної влади. І хоча її, як то кажуть, «допилювати і допилювати», поглиблювати, удосконалювати – вона все одно залишається тим успішним кейсом, який відповідає вимогам та потребам громадян України та який тягне нас з вами, шановна українська громадо, в успішне майбутнє!

Позиції редакції Дайджесту СД Платформи можуть не завжди співпадати з думками авторів