22-й Саміт "Україна-ЄC": прорив чи формальність?

Відносини між Україною та ЄС визначаються, насамперед, рамками політичної платформи Європейської політики сусідства (ЄПС), яка визначає окремі інструменти політичної асоціації та економічної інтеграції. Але цих механізмів не завжди вистачає для проведення вагомої секторальної модернізації у державах-партнерах. Тому й виникають деякі труднощі з пошуком мегауспішних прикладів тих країн, які змогли пройти цей шлях без чіткого розуміння перпектив подальшого членства у ЄС.

Рішення, які можуть суттєво вплинути на подальші відносини між Україною та ЄС, приймаються на саміті глав держав-членів ЄС. Саме у такому форматі можуть дійти до висновку про необхідність зміни підходів до політики сусідства та перезавантаження політики розширення.

Допоки цей момент не настане, всі переговори на двосторонньому рівні про можливе членство України в ЄС, носять радше неформальний характер. ЄС буде надалі уникати вживання формулювань щодо членства України, а наші торговельні відносини будуть будуватися насамперед на пошуку балансу інтересів, а не на повній взаємопідтримці повноцінної інтеграції до ринку ЄС.

Більше того, для ЄС ще одним досить болючим питанням є майбутнє формату Східного партнерства, який важко назвати успішним. Останні події на Кавказі, протести у Білорусі, корупційні скандали в Молдові та війна на сході України разом із спробою анексії Криму не додають оптимізму для подальшої адвокації існуючого формату.

Звісно, залишається багато запитань до самих держав-партнерів, їхньої здатності робити реальні, а не декларативні внутрішні реформи. Однак, не завжди корумповані еліти, слабкі інституції та авторитарні режими можна подолати лише зусиллями проєвропейського громадянського суспільства.

А ще....гроші. Точніше, їх наявність або відсутність. Модернізація потребує значних фінансових ресурсів. Далеко не завжди тотальна лібералізація та ринкова свобода приносять вигоду для всіх. Особливо, коли існує серйозний дисбаланс у потенціалах національних економік, ефективному управлінні та зрозумілих правил гри.

Мабуть, не виникає сумнівів у тому, що допомога від ЄС є вкрай важливою для України. Але її вистачає для того, щоб радше триматися «на плаву», а не здійснити суттєвий прорив.

До речі, Європейська Комісія нещодавно розробила індустріальну стратегію ЄС. І було б добре інтегрувати туди українську промисловість. А це, насамперед, нові робочі місця та доступ до потенційних інструментів для тієї ж модернізації.

У підсумкової декларації цьогорічного Саміту хотілося б побачити, окрім закликів про боротьбу з корупцією, згадку про важливість подолання соціальних розривів та впровадження дієвих інструментів боротьби з бідністю.

І це було б логічно, з огляду на те, що замість президентки Європейської комісії, Європейську сторону представляв Високий представник Європейського Союзу з питань зовнішньої політики та політики безпеки Жозеп Борель, який є соціал-демократом і для якого цінності соціальної справедливості дійсно близькі.

Прогресивний порядок денний потребує прогресивних політиків з обох боків, а також фокус на соціальній проблематиці. Про це варто завжди пам'ятати, визначаючи подальші пріоритети співпраці!