економіка

Чому заробітчани важливі

Карантинні обмеження у зв'язку з пандемією коронавірусу вплинули на роботу всіх людей на планеті. Від закриття кордонів та обмежень особливо страждають трудові мігранти. Для них - це фактично питання виживання.

Питання трудової міграції в Україні настільки складне та багатогранне, що простих рішень не легко знайти навіть за звичних умов. А що вже казати про час, коли світ перебуває в кризі.

Ігор Ільтьо
Співзасновник СД Платформи
Забуті, але критично важливі для економіки

За даними українського уряду, за кордоном лише на постійній основі працює понад 3 мільйони українських заробітчан. Якщо ж брати до уваги сезонних працівників, то кількість може сягати аж 5 мільйонів. Однак точні показники відсутні, адже значна частина працює нелегально, а це не враховується у статистиці.

Про заробітчан влада згадує в кращому випадку тоді, коли йдеться про їх грошові перекази в Україну. На початку 2020 року Національний банк відзвітував, що українські заробітчани перерахували близько 12 млрд. $ в Україну і це допомогло стабілізувати ситуацію на валютному ринку минулого року.

Натомість Світовий банк повідомив, що українці, які працюють за кордоном, переказали в 2019 році рекордні 15,8 млрд. $. Таким чином, Україна стала найбільшим одержувачем переказів у Європі. Цікаво, що близько двох третин від переказів в Україну здійснено з Польщі (10,7 млрд. $), а далі за списком - Чехія, Росія, США та Велика Британія. Ця сума становить 10,5% українського ВВП. При цьому, українці забезпечили 7% ВВП Польщі.
Однак прогнози на поточний рік досить невтішні. Грошові перекази трудових мігрантів можуть скоротитися на 28%. Для національної економіки це може коштувати мінус 5 млрд. $, що співмірно з позикою від МВФ на 2020-2021 роки.

Але не все так песимістично, як здається на перший погляд. За оцінками НБУ, за перший квартал цього року обсяг приватних переказів від заробітчан традиційними та неформальними каналами становив понад 2,9 млрд. $. Звісно, що основне падіння варто очікувати у другому кварталі 2020 року, однак ситуація не є настільки критичною. Насправді, левова частина заробітчан встигла виїхати за кордон до початку карантинних обмежень. Особливо це стосується тих, які мають офіційне працевлаштування та медичну страховку.

Стабільно високим є попит на робочі руки в країнах ЄС. Польські, німецькі, британські, фінські роботодавці побоюються, що через коронакризу та закриття кордонів можуть бути серйозні втрати у виробництві та сільському господарстві. Саме тому, вони вийшли з ініціативою до своїх урядів повернути трудових мігрантів, зокрема, й з України. Однак такий підхід не влаштовував український уряд.

#ДОСИТЬШАСТАТЬ

Першою країною, яка організувала чартерні рейси для українських заробітчан, стала Фінляндія. Вона заявила про потребу в 14 тисяч сезонних працівників, значну частину з яких мали становити українські заробітчани. Однак після організації перельоту для перших 200 осіб з України чартерні рейси до Фінляндії більше не здійснювалися.

В Україні заговорили про неформальну заборону на виїзд заробітчан. Офіційно цю інформацію підтвердив посол Естонії в Україні, який розповів, що українська влада спочатку дозволила, а потім скасувала свою згоду на організацію чартерних рейсів для українських сезонних працівників.

Ця інформація викликала масове обурення, адже такі дії суперечать діючому законодавству. В уряді пояснили свої дії піклуванням про безпеку та здоров'я громадян. За словами прем'єр-міністра Д. Шмигаля, уряд оцінює тих, хто повернувся до карантину, як надзвичайно кваліфіковану, з набутим у Європі досвідом, робочу силу. Такі працівники можуть бути надзвичайно корисними для розвитку національної економіки.
Глава МЗС України Д. Кулеба заявив, що Україна отримує звернення від держав-партнерів про потребу в українських робітниках, але на тлі пандемії відправляти їх за кордон нелогічно. Водночас він підкреслив, що уряд налаштований конструктивно і готовий до перегляду позиції. При цьому урядовці зазначають, що влада приймаючої сторони в особі іноземного роботодавця має забезпечити належні умови проживання, праці, медичного обслуговування для українських трудових мігрантів. Трішки згодом, ситуацію вдалося врегулювати, однак певний осад залишився.
Чи є світло в кінці тунелю?
Останні події вселяють надію, що ситуація в світі буде поступово повертатися у нормальне русло. Вже зараз багато країн планують повноцінне відкриття кордонів та налагодження міжнародних пасажирських перевезень. Україна не стоїть осторонь та частково знімає карантинні обмеження.

Нещодавно уряд прийняв рішення про відновлення з 22 травня міжнародного залізничного і автомобільного сполучення через пропускні пункти на кордоні з Польщею, Словаччиною, Румунією, Угорщиною та Молдовою. Зазначене рішення не стосується кордону з Росією через складну епідеміологічну ситуацію в цій країні.

Однак це не означає, що вже сьогодні українці можуть легко виїхати закордон. До 15 червня діє заборона на в'їзд до країн Шенгену для громадян держав, які не є членами ЄС, окрім деяких винятків. Це стосується тих, хто проживає та працює у державах-членах ЄС. Також не зрозумілим залишається питання з відкриттям регулярного авіасполучення.

Прем'єр-міністр Д. Шмигаль доручив віце-прем'єру з питань європейської та євроатлантичної інтеграції В. Пристайку проводити переговори з іноземними державами, які беруть на роботу українських трудових мігрантів. У цьому контексті виникає логічне запитання: «Яким чином Урядовий офіс, який покликаний здійснювати координацію, спрямовану на виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а також реалізовувати співробітництво з НАТО, дотичний до питань трудових мігрантів?» Адже відповідно до Закону України «Про зовнішню трудову міграцію», відповідальним органом з цих питань має бути центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці, зайнятості населення та трудової міграції, тобто Міністерство соціальної політики України. Однак дилема полягає в тому, що в структурі міністерства немає профільного департаменту, який би опікувався цими питаннями.

Така ситуація є надзвичайно показовою і в інших сферах. Сільське господарство, заробітчани та промисловість продукує найбільше експортної виручки для країни, при цьому жодна з перелічених галузей не має свого профільного міністерства.

До речі, що стосується самого профільного закону, який було схвалено ще у 2015 році в рамках так званого пакету «безвізових» законів, - то його прийняття проходило без детального обговорення та ретельної підготовки. А тому основні норми залишаються на декларативному рівні, без реального застосування.
Як допомогти заробітчанам?
Однією з пропозицій, яка могла б зрушити з мертвої точки ситуацію з державною підтримкою трудових мігрантів, є запровадження інституту спеціального уповноваженого з питань зовнішньої трудової міграції, або омбудсмена для заробітчан. Такий інститут можна було б запровадити на рівні Президента України.

До речі, кандидатуру на посаду такого омбудсмена можна було б отримати як пропозицію від заробітчанської спільноти в рамках широкого суспільного діалогу з нею. Це, як мінімум, додало б сприйняття та авторитету такому представнику.

Такий інститут міг би стати водночас і аналітичним, і правовим центром, з можливістю акумулювати необхідну інформацію та здійснювати правовий захист українців за кордоном. Водночас саме у його предметах відання необхідно прописати зобов'язання щодо підготовки відповідних рішень для президента чи уряду для полегшення життя українських трудових мігрантів. А таких проблем за роки незалежності накопилося дуже багато. Однак це вже тема для окремої статті.



Позиції редакції Дайджесту СД Платформи можуть не завжди співпадати з думками авторів
Did you like this article?