Хто потрапить до британського парламенту?

Проведення позачергових парламентських виборів у Великій Британії стало реальністю у зв'язку з тим, що не вдалося узгодити вихід країни з ЄС за будь-яких умов, як би цього полум'яно не обіцяв прем'єр-міністр Борис Джонсон. Грудневі вибори є першими, де центральне місце посідає проблема Брекзиту. Навіть у 2017 році, коли лейбористи здобули відчутну перевагу над консерваторами, Брекзит ще не перетворився на багатосерійний екшн з нотками трагікомедії. Також зараз бачимо абсолютно іншу британську партійну систему: традиційно панують дві політичні партії, які змінюють одна одну, проте водночас посилюються інші політичні сили (ліберал-демократи, зелені, партія Брекзиту, шотландські націоналісти), які до того не були значною мірою представлені депутатами в парламенті. Врегулювання Брекзиту та нової політичної реальності й покликані вирішити вибори до британського парламенту.

Не оминають увагою консерватори й питання мігрантів. Як і влітку, Борис Джонсон виступає за встановлення такої імміграційної системи, коли менше робітників низької кваліфікації потраплять до Великої Британії. Але в цьому і полягає весь парадокс ситуації, адже більшість сектору громадських послуг використовує працю саме такої категорії працівників. Таким чином, консерватори підтримують загалом австралійський досвід, коли до країни можуть потрапити на роботу лише фахові спеціалісти.

Велику частку передвиборчих обіцянок Консервативної партії становлять соціальні питання: збудувати нові школи, витратити 6,3 млрд ф. ст. на оновлення старих будинків для економії енергії, убезпечити від продажу нерухомість для того, щоб люди змогли заплатити свою страховку, збільшити пенсії на 2,5% упродовж року. Усі ці речі нагадують часи Нового лейборизму Тоні Блера, коли лейбористи продовжили по суті курс Маргарет Тетчер (низькі податки, приватизація) поряд з вагомою соціальною політикою.

Для консерваторів критично важливими залишаються позиції в Середній Англії, а також на півночі, де мешкають громадяни, що голосували проти виходу Британії з ЄС – лейбористські виборці. До речі, регіональна політика консерваторів достатньо гнучка, адже вони виступають за проведення нового референдуму в Шотландії щодо незалежності, а в Північній Ірландії прагнуть надати максимум преференцій для бізнесу задля збереження єдності митної політики після виходу країни з євроструктур.

Чи переграють борці за націоналізацію євроскептиків?


Лейбористи йдуть на вибори з гаслами недопущення продажу системи охорони здоров'я транснаціональним корпораціям та проведенням повторних референдумів з питань перебування Шотландії в складі Великої Британії та Британії в ЄС. Не секрет, що лідер лейбористів Джеремі Корбін залишається впливовим політиком, хоч і достатньо резонансним, на посаді керівника опозиційного Кабінету. Але в британському суспільстві багато хто сприймає Корбіна швидше як затятого соціаліста, а не ефективного менеджера, що зможе вивести Британію з політичної кризи.

Важливою особливістю майбутніх парламентських виборів є те, що вони не будуть класичним суперництвом ідей, квінтесенцією яких виступають перевиборчі маніфести, ухвалені партійними з'їздами. У 2019 році набагато важливіше переграти політичних конкурентів за допомогою політтехнологій, поширення фейків та компромату. Зрештою, оприлюднений 21 листопада перевиборчий маніфест лейбористів свідчить про повернення до ідей 1970-х рр., коли в тренді було націоналізувати промисловість та встановлювати високі податки.

Основним питанням для лейбористів залишається переголосування на референдумі про членство Великої Британії в ЄС через півроку після виборів. Підвищення податків, зокрема запровадження другого податку на житло, є важливим пунктом передвиборчої стратегії Корбіна. Також представники лейбористської партії виголошують меседжі, пов'язані з охороною навколишнього середовища, чим грають на полі зелених, і намагаються переманити електорат, який ще не визначився або раніше голосував не за їхню політичну силу. Тому передбачено створення Зеленого трансформаційного фонду розміром 250 млрд ф. ст. – ці кошти підуть на кредити для придбання електрокарів. Планується збільшення витрат на оборонну сферу до 2 % від ВВП, а також відновлення ядерної програми Трайдент.

Але лейбористам для остаточної перемоги над консерваторами слід сформувати коаліційний уряд зі своїми політичними союзниками на кшталт ліберал-демократів (більш вірогідний варіант) чи партії Брекзиту (менш ймовірно). Проблема з партією Брекзиту Найджела Фараджа полягає в тому, що лідеру цієї сили вигідно балансувати між основними гравцями, будучи в певний момент загрозою для консерваторів або ситуативним союзником для лейбористів.

За останніми даними соцопитувань «ICM Unlimited», лейбористи залишаються другою партією після консерваторів: консерватори – 41 % підтримки, лейбористи – 34 %, ліберал-демократи – 13 %, партія Брекзиту – 4 %, решта партій – 8%.

Важливу роль на виборах, зрозуміла річ, буде відігравати і явка виборців. Станом на 26 листопада для голосування зареєструвалося 3 млн 191 тис. 193 особи – ця цифра більша за показник 2017 року. Тоді проявили бажання проголосувати лише 2,3 млн осіб. Що цікаво, 150 тис. молоді, виборців до 25 років, заявили про своє бажання виконати громадянський обов'язок. Загалом виборчі списки вже закрито, і зареєстровані виборці 12 грудня оберуть депутатів до Палати громад.

Зараз шотландські націоналісти мають 45 місць у британському парламенті, і гарним результатом для них стане збільшення кількості депутатів. Від їхнього результату на виборах, на який, зрозуміла річ, вплине Шотландія, буде залежати й питання незалежності.

Оприлюднений 27 листопада маніфест ШНП разом зі слоганом «Сильніше для Шотландії» свідчить про незмінність партійних постулатів: зупинити Брекзит, провести другий референдум про незалежність Шотландії, збільшити державні витрати на систему охорони здоров'я, зменшити режим економії, дозволивши державі більше інвестувати в британську економіку, скоротити ядерний потенціал, убезпечити систему охорони здоров'я від приватизації.

У своєму прагненні зупинити Брекзит шотландські націоналісти в першу чергу конкурують з лейбористами та ліберал-демократами. Хоча, знову ж таки, першочерговим завданням для шотландців є відвоювати втрачені місця в Глазго.

Ліберал-демократична партія, яка відразу після референдуму 2016 року виступала за жорсткий Брекзит та завершення процесу виходу країни з ЄС, зараз має діаметрально протилежну позицію і постулює проєвропейські позиції. Лідерка ліберал-демократів Джо Свінсон ратує за зупинку Брекзиту та відмову від проведення наступного референдуму. У такий спосіб Британія збереже 50 млрд ф. ст., які має виплатити ЄС як компенсацію. Для реформування медичної галузі ліберал-демократи пропонують збільшення податку на прибуток розміром 1 пенні від кожного фунта – це дозволить зібрати 7 млрд інвестицій. В іншому програма цієї партії подібна до соціальних обіцянок консерваторів та екологічних постулатів зелених. Проте в питаннях мігрантів лібдеми більш помірковані, ніж консерватори, наприклад, вони пропонують розселити 10 тис. дітей мігрантів у межах Великої Британії.

Нині ЛДП прагне здобути традиційні місця консерваторів і лейбористів у Лондоні (округ Кенсінгтон). І взагалі Англія – основне місце, де чекають на підтримку виборців ліберал-демократи. Натомість Північна Ірландія залишається полем бою для молодших партнерів консерваторів – об'єднаних демократів.

Розглядаючи партії, які ще не стали хедлайнерами великої британської політики, варто згадати й про зелених, які за останні роки провели ідеологічний ребрендинг. Вихідці з винятково екологічної політичної сили, зелені тепер конкурують на одному полі з лейбористами за виборця лівих поглядів, тоді як самі лейбористи помітно стають лівоцентристами.

Зелена партія Англії та Уельсу в своїй передвиборчій програмі «Зелений курс» виступає за усунення забруднюючих викидів до 2030 року, інвестиції розміром 6 млрд ф. ст. щороку впродовж 10 років у британську систему охорони здоров'я, запровадження податку на вуглекислий газ, будівництво 100 тис. екологічних будинків, скасування плати за навчання для студентів, які до того платили 9 тис. ф. ст. на рік, покращення енергетики в будинках. Проте найбільш цікавим пунктом програми зелених є запровадження виборчої реформи, а саме створення альтернативної системи підрахунку, за якої паралельно формуватиметься рейтинг кандидатів на депутатське місце. За нинішніх умов зеленим треба добре попрацювати, щоб мати принаймні 10 своїх депутатів у парламенті. У 2017 році за них проголосували 500 тис. осіб, що конвертувалося лише в одного депутата Палати громад. До речі, саме питання реформування виборчої системи об'єднує партію Брекзиту та ліберал-демократів.

Таким чином, бачимо, що майбутні вибори покажуть здатність британської політичної системи перетворитися з двопартійної на багатопартійну. Головна боротьба триває між консерваторами та лейбористами, де одні виступають за повне виконання Брекзиту, а інші за повторні референдуми та соціальні гарантії. Але основна інтрига виборчого процесу полягає в результаті менших партій (партія Брекзиту, ліберал-демократи, шотландські націоналісти, зелені) і тому, як ці політичні сили вплинуть на подальшу долю країни та чиїми коаліційними союзниками стануть.