Перезавантаження влади без перезавантаження відносин. Що принесе Україні новий склад керівництва ЄС?

Наприкінці листопада закінчився піврічний процес зміни керівництва ЄС, який розпочався в травні цього року після оголошення результатів виборів до Європейського Парламенту. Однак через незгоди серед держав-членів жоден з ключових кандидатів (spitzenkandidat) від європейських партій, які брали участь у виборах, не отримав посади президента Європейської Комісії.

У результаті консенсусу обрали найбільш компромісну кандидатуру, і 2 грудня 2019 року Єврокомісію очолила колишній міністр оборони Німеччини, представниця ХДС Урсула фон дер Ляєн.

Такі радикальні зміни в керівництві ЄС вимагають аналізу ключових представників нового складу Єврокомісії та моделювання сценаріїв розвитку подальших відносин між Україною та ЄС.

Так, ЄС протягом цього часу підтримував економічну стабільність України через макрофінансову допомогу та різноманітні донорські програми і проекти. Зокрема, ЄС разом з європейськими фінансовими установами залучив понад 15 мільярдів євро грантів та позик на підтримку процесу реформ. Крім того, на міжнародній арені Україна мала велику підтримку європейських інституцій в питанні її територіальної цілісності та суверенітету, що в діях відображалося в поновленні режиму санкцій ЄС щодо Росії кожних шість місяців.

Екс-президент Європейської Ради Дональд Туск у лютому 2019 року під час емоційного виступу у Верховній Раді України зазначив: «Тут і зараз хочу сказати, що немає справедливої Європи без незалежної України. Немає безпечної Європи без безпечної України. А простіше кажучи, немає Європи без України». Такі слова Президента Європейської Ради, виголошені українською мовою, по суті і є наочним поясненням парадигми, завдяки якій європейські інституції залишалися солідарними з Україною.

Натомість Урсула фон дер Ляєн пріоритетними називає країни регіону Західних Балкан, що є кандидатами на членство в ЄС, переговори про членство з якими відклалися через позицію Франції.

Позицію єврокомісара з питань політики сусідства і розширення обійме очільник Представництва Угорщини при ЄС – Олівер Варгеї. Він запевнює, що на посаді єврокомісара діятиме лише як представник загальноєвропейських інтересів, і конфлікт Угорщини з Україною навколо мовного закону ніяк не відобразиться на політиці ЄС. Однак варто зауважити, що Угорщина вміє використовувати міжнародні інституції задля відстоювання власних інтересів. Прикладом може слугувати блокуванням нею засідань Комісії Україна – НАТО.

Важливо і те, хто очолить директорати Європейської Комісії, особливо ті, які відповідатимуть за Східне партнерство та виділення макрофінансової допомоги і функціонування відповідних програм підтримки України.

Протягом останніх п'яти років ЄС став основним торгівельним партнером України, який займає близько 42% усього товарообороту держави. Тому для України також важливі посада комісара з питань торгівлі, яку отримає Філ Гоґан з Ірландії, та портфель віце-президента, що відповідатиме за економіку та фінанси, який зберігається за латвійцем Валдісом Домбровскісом. Жоден зі згаданих політиків не має особливих симпатій до України і навряд чи зможе сказати щось схоже до виголошеного Дональдом Туском в українському Парламенті.

Таким чином, першим і найбільш вірогідним сценарієм розвитку відносин між Україною та ЄС буде «асоціація лайт». За цього сценарію європейські інституції працюватимуть над виконанням вищезазначеної пропозиції Урсули фон дер Ляєн. Це продовження попереднього порядку денного відносин, які концентруватимуться на виконанні Україною Угоди про асоціацію з ЄС разом з можливістю «секторальної інтеграції» у пріоритетних сферах, визначених ще за результатами засідання Ради асоціації 2018 року, – митній сфері, цифровій економіці, енергетиці, а також у сфері юстиції, свободи і безпеки.

Флагманська ініціатива повинна відділити в межах Східного партнерства Україну, Молдову та Грузію і запропонувати їм використовуючи принцип «більшого за більше» для досягнення амбітних політичних цілей на наступне десятиліття.

Цілі та інструменти стратегії мають відповідати потребам, очікуванням та інтересам країн, які обрали шлях інтеграції з ЄС. Таким чином, країни отримали б сильний мотиваційний сигнал, що ЄС не тільки вимагає більшого, але й поступово відкриває двері для країн, що підписали і виконують угоди про асоціацію.

Віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Дмитро Кулеба з цього приводу зазначив, що диференціація повинна бути не тільки політичною на рівні спільної заяви, а на рівні конкретних проектів. Наприклад, три країни, які мають угоди про асоціацію і прагнуть до членства в ЄС, могли б отримати безкоштовний роумінг з ЄС або реалізувати спільні транспортні проекти, які об'єднували б їх з ЄС і вмонтували б їх в інфраструктуру ЄС. На думку Віце-прем'єр-міністра, можна створити Раду асоційованих країн, щоб допомагати їм у європейській інтеграції і створювати додаткові можливості для ведення бізнесу в інтересах і цих країн, і ЄС.

За ідеєю, нова флагманська ініціатива стратегія «Тріо 2030» повинна мати три основні довгострокові стратегічні цілі на період 2020–2030 рр.

1) Створення Європейського тріопроцесу – нового інструменту «м'якої сили» ЄС для поліпшення мотивації продовжувати реформ, який включатиме спеціально розроблені інтенсивніші інструменти співпраці з ЄС та його державами-членами.

2) Європейським тріопроцесом керуватимуть інститути ЄС та коаліція зацікавлених у її реалізації країн. Процес буде нагадувати той, що розпочався у 2014 році Німеччиною для прискорення процесу інтеграції Західних Балкан (так звана ініціатива «Берлінського процесу»).

3) Процес матиме інтенсивний порядок денний матеріальних проектів та програм, який враховуватиме найкращий досвід посилення співпраці та більш глибокої інтеграції «Берлінського процесу» та інструментів Європейської економічної зони.

Тут варто зауважити, що це не перша амбітна пропозиція Андріуса Кубіліуса щодо України. Раніше політик пропонував реалізацію «Плану Маршала для України», однак ідея не отримала підтримки серед більшості держав-членів ЄС, незважаючи на підтримку Європейської народної партії у 2017 році, яка, до речі, також підтримала стратегію «Тріо 2030» під час останнього конгресу партії у Загребі в листопаді 2019 року.

Ці та інші факти змушують стримано оцінювати перспективи затвердження згаданої стратегії. Більше того, напередодні саміту Східного партнерства у 2017 році Європейський Парламент ухвалив резолюцію, у якій пропонував запустити формат «Східне партнерство +», який також передбачає диференціацію в межах ініціативи для асоційованих партнерів. Однак таку ініціативу не підтримали на рівні Ради ЄС держави-члени.

Порівняно зі стратегією «Тріо 2030» пропозиція Урсули фон дер Ляєн про секторальну інтеграцію виглядає більш реалістичною, але й загрозливішою для євроінтеграційних процесів у регіоні загалом. Зазначимо, що більшість суспільства поки не отримала обіцяних переваг від виконання Угоди про асоціацію. Згідно з дослідженням Фонду Фрідріха Еберта, як в Україні, так і в Молдові і Грузії наймані працівники на великих підприємствах надалі працюють у далеко не європейських умовах праці, що має негативні наслідки. Для прикладу, в Україні показник нещасних випадків зі смертельними наслідками з розрахунку на 100 тис. працівників виробничого сектора в шість разів перевищує аналогічний показник у ЄС.

Тобто виникає загроза, що якщо імплементація європейських стандартів «на місцях» буде надалі низькою, рівень підтримки євроінтеграційних реформ може також знижуватися. Українці очікують більшого тиску на владу з боку ЄС для прискорення реформ, навіть якщо ЄС не надаватиме Україні перспективу членства. Так, у ЄС діють досить сильні соціальні гарантії, які підтримуються діями найстарішого зі структурних фондів ЄС – Європейського соціального фонду, що працює над скороченням безробіття та розвитком людських ресурсів. На жаль, Україна, яка не є кандидатом в члени ЄС, не має доступу до асигнувань з цього фонду. Зважаючи на це, за будь-якого сценарію відносин ЄС необхідно буде звернути увагу на цю проблему в країнах-партнерах та підтримати імплементацію європейського соціального законодавства.

Наприкінці також звернемо увагу, що серед окремих держав членів, насамперед Франції, останнім часом відчувається зміна настрою в політиці щодо Росії. Заклики до партнерства та відновлення торговельних відносин становлять загрозу створення нового статусу-кво «забуття» питань анексованого Криму та конфлікту на Сході України, під час якого загинуло більше 13 тис. осіб. Якщо такий підхід пошириться на загальну політику ЄС або пом'якшить позицію Європи щодо санкцій проти Росії, це означатиме, що «геополітичним» цей склад Європейської Комісії можна буде називати тільки в негативному сенсі.