Посеред сніданку Україна замовкає. Розповідь про СД Кампус від учасниці зі Швеції

Вони приїхали до Львова, щоб вивчати соціал-демократію, організування та парламентську роботу. Але щоранку їм нагадують, що вся політика в Україні починається з одного й того самого: боротьби за те, щоб країна продовжувала існувати.

Хвилина мовчання

Неподалік від Львова я сиджу в готельній залі для сніданків і розмовляю зі своїми сусідами за столом: двома шведськими S-студентами та американцем, який працює в Центрі Пальме. Американець саме збирається долучитися до розмови, коли раптом вмикаються гучномовці.

Чоловік починає говорити українською. Усі встають. Зала, яка щойно була наповнена сміхом, гомоном і життям, раптом стає цілковито тихою. Обличчя людей серйознішають. Люди в залі схиляють голови, схрещують руки й слухають, як із гучномовців лунає цокання годинника. Голови схиляються. Руки схрещуються. Із гучномовців чути, як цокає годинник.

Тік-так. Тік-так. Тік-так.

За кілька секунд той самий голос каже: «Слава Україні». Люди знову сідають. Розмови відновлюються. Але сміху вже немає. Серйозність залишається в повітрі. Понад чотири роки Україна дотримується цього ритуалу. Щоранку. Щодня. Країна нагадує сама собі про тих, хто віддав життя за її захист, і про виклики, які чекають попереду.

Українські учасники

Я беру участь в СД Кампусі, навчальній програмі, яку організовує українська соціал-демократична молодіжна організація СД Платформа. У цій їдальні, окрім звичайних гостей готелю, перебувають молоді люди з різних куточків України, які приїхали сюди, щоб вивчати політику. Програма включає лекцію про соціал-демократію, заняття про те, як молодь у Швеції політично організовується, а також воркшоп, де учасники грають ролі народних депутатів Верховної Ради.

Багато хто вивчає міжнародні відносини, дехто право, інші журналістику. Для більшості учасників це навчання є їхнім першим контактом із політикою. Шлях до політичного впливу довгий.

Учасники не обов’язково переконані соціал-демократи. І їхня участь також не означає, що згодом вони обовʼязково долучаться до СД Платформи. Проте є надія, що дехто з них це зробить, а ті, хто не долучиться, все одно візьмуть із собою знання, отримані під час навчання, під час майбутньої роботи в державному секторі, журналістиці чи громадянському суспільстві.

Несправедливість паспорта

Як шведку, мене вражає неймовірна мужність українського народу. Те, як вони щодня борються, кожен у своїй ролі, за майбутнє своєї країни. Але водночас вражає й несправедливість паспорта. Поки я відносно легко повернулася додому й могла безпечно спати у своєму ліжку в Стокгольмі, один учасник згодом написав мені про свою власну дорогу додому до Одеси. Його потяг затримався після того, як російський дрон Shahed врізався в контактні дроти потяга, а в його рідному місті розбомбили автобусну зупинку. Невинні українці постраждали, коли намагалися дістатися роботи.

Коли я питала учасників про їхнє бачення прогресивної України, війна була питанням, навколо якого оберталося все. Прагнення більше не чути щоранку цього серйозного повідомлення, більше не хвилюватися через російські бомби або через те, що їхня країна може перестати існувати. Лише тоді можна буде будувати прогресивну Україну.