Громадянське суспільство України після 4 років війни: «Нам потрібні нові аргументи»

І поки європейські лідери намагаються пристосуватися до цієї нової реальності, українці щодня переживають найважчу зиму за весь час війни, перебуваючи під постійними російськими обстрілами. Для громадських організацій України стає дедалі складніше будувати оптимістичне бачення майбутнього. Як їм вдається продовжувати свою роботу та зберігати надію? Ми поспілкувалися з нашими колегами в Україні, які щодня працюють над зміцненням сильного й стійкого суспільства попри війну.

Робота в умовах зими

«Було неможливо працювати ефективно», — говорить Марія Патруль з організації Green Youth of Ukraine, описуючи цю «критичну» зиму: холодні квартири змушують людей залишати свої міста, а інтернет часто зникає на тривалий час. Ця ситуація вплинула не лише на роботу громадянського суспільства України, говорить Богдан Ференс (SD Platform), але й на психологічний і фізичний стан його представників.

SD Platform Ференса, яка працює над формуванням бачення мирного повоєнного періоду та створенням справедливих планів відновлення країни, зазначає, що нинішня ситуація значно ускладнює цю роботу:
«На початку повномасштабного вторгнення, думаю, було легше формувати бачення майбутнього (…) зараз надзвичайно складно передбачити, коли ця війна завершиться і за яких обставин».

Однак не лише ці умови впливають на роботу громадянського суспільства. Як зазначає Іванна Храпко, представниця молодіжної ради Федерації профспілок України (ФПУ), проблеми умов праці та трудових прав існували в Україні й до повномасштабного вторгнення. Тепер, коли багато українських працівників перебувають у різних європейських країнах, головне завдання — поліпшити умови праці в Україні, інакше українці не повернуться, щоб відбудовувати країну.

Водночас, за словами Патруль, зимова «пауза» дала можливість зберегти ресурси:
«Тому ми не втратили оптимізму та надії».

Зміни зсередини

Олександр Томашчук, який представляє Foundation Ukrainians in The Netherlands, відзначає зменшення підтримки України після перших років війни. Для продовження роботи його організації довелося змінити пріоритети: тепер більше уваги приділяється розвитку громад і культурному обміну між українською діаспорою та нідерландським суспільством.

Говорячи про причини зниження підтримки України, Марія Патруль зазначає, що це не лише європейська проблема. «Ефект шоку минув», — говорить вона. «Підтримка зменшується і всередині України. Люди втомилися від чотирьох років війни». Через інфляцію підтримувати Збройні сили України також стає дедалі складніше.

Ця ситуація спонукає представників громадянського суспільства критикувати зусилля уряду щодо підтримки європейської солідарності. Зниження підтримки в Європі частково пов’язане, на думку Патруль, із «проблемами української еліти, яка демонструє певну дезорганізацію та відсутність чіткої стратегії».

Ференс погоджується з цим: «З 2022 року багато що змінилося, але ми використовуємо ті самі аргументи й ті самі комунікаційні підходи. Нам потрібно знайти нові аргументи».

Зміна дискусії

«80% обговорення стосується військової підтримки та “гарантій миру”», — каже Храпко.

«Це важливо, бо від цього залежить наше життя. Але без дискусії про робочі місця, гідні умови праці та розвиток економіки в Україні ми не зможемо говорити про перспективу відбудови сильної держави».
Ференс вважає, що з українського боку можна зробити більше для просування так званого “людяного підходу”: зміцнення демократії, розвиток інституційної спроможності та освіти молоді в контексті виборчих процесів і демократизації. Такий підхід може переконати європейців підтримувати Україну й надалі — заради «кращої та справедливішої України після війни».

Водночас важливу роль повинні відігравати і європейські політики, каже Патруль:
«Зрозуміло, що європейці можуть бути розгубленими, коли чують, що Україні потрібна допомога, але водночас бачать новини про корупційні скандали. Тому європейські політики мають послідовно наполягати на реальних змінах у політичних та державних елітах України».

Ференс погоджується:
«Ми повинні чесно дивитися на наші внутрішні виклики (…) ми маємо зробити свою домашню роботу. Але Європа повинна враховувати, в яких умовах ми це робимо».

І підтримка українського громадянського суспільства — один із найкращих способів допомогти в цьому.

Потреба в іншій Європі

Зміни потрібні і з боку Європи. Дискусія про Україну в Європі часто здається українцям надто абстрактною, наголошує Патруль:

«Коли у вас є імперіалістичний і авторитарний сусід, не існує “гарантій миру”. Єдиною гарантією миру є сильна українська армія — і місце України в європейській спільноті».

Більше того, зазначає Храпко,
«немає сенсу говорити про “гарантії миру”, поки європейські країни продовжують купувати російський газ і нафту через обхідні схеми».

Поки російська військова машина частково фінансується європейськими грошима, мир не може бути гарантований — ні для України, ні для Європи.

Як каже Патруль, європейці не завжди повністю усвідомлюють, що українці борються за свободу всієї Європи і фактично «захищають саму Європу».

Цілком природно, що європейці «не відчувають такого ж страху війни», але Україна — «в самому серці Європи і є сусідом, з яким можна справді співпрацювати». Саме це, на її думку, європейські лідери мають краще пояснювати своїм суспільствам.

Перевернути аргумент

У пошуку «нових аргументів», про які говорив Ференс, варто спробувати змінити саму рамку дискусії, вважає Олександр Томашчук.

«Багато людей у європейських суспільствах розуміють, чому важливо підтримувати Україну — з позиції здорового глузду та людяності».

У дискусії про можливе членство України в ЄС часто бракує однієї важливої перспективи: що Україна може запропонувати Європейському Союзу.

«Іноді виникає відчуття, що Україна слабка і потребує допомоги. Але Україна — з її досвідом і потужними збройними силами — може відігравати провідну роль у європейській архітектурі безпеки після війни».
Йдеться не лише про допомогу «слабшому», підкреслює він, а й про те, що Україна може дати: додаткові ресурси, робочу силу, військову силу, розвідувальні можливості та суспільство людей, які поділяють цінності європейської демократії та справедливості.

Коли Томашчук думає про майбутнє України, він не уявляє його без Європи.
«Але європейці мають бути чесними: немає майбутнього Європи без України».