Лібералізм між свободою та нерівністю: сутність ідеології, що вичерпала себе

Термін «лібералізм» походить від французького “libéralisme”, корінь якого прямо перекладається як «свобода». Зародився він в епоху Просвітництва (у XVII ст.) паралельно зі становленням нового суспільно-економічного стану — буржуазії. Тоді його ідеї були напряму пов’язані з провідними філософськими, економічними та політичними ученнями. Про історичне становлення лібералізму можна писати вічно: частково СД Платформа розкривала історію лібералізму у матеріалі про Лібералів та центристів у Європейському Парламенті. Але в цьому тексті поговоримо саме про його сутність та ідеї.

Ввібравши у себе провідні учення класичної доби епохи Просвітництва, лібералізм постав у основі своїй як декларант політичної та в першу чергу економічної свободи. Його ідеї протягом історії зазнавали цілком суттєвих й закономірних видозмін: починаючи з лібералізму, який проголошував свободи та права усьому світу, продовжуючи лібералізмом, який самоствердив себе як політичний рух на карті вже вільного світу, й визначив для себе абсолютно інші пріоритети.

З одного боку у центрі ліберальної ідеології стоять чіткі переконання про людський індивідуалізм, як самодостатню цінність. Свобода розглядається як природний стан людини, що передує будь-яким формам державної влади. Наголошується на важливості індивідуальної автономії у виборі життєвого шляху, професії, стилю життя, політичних і релігійних переконань.

Важливу увагу ця політична течія приділяє й державному апарату: лібералізм виходить із того, що надмірна концентрація влади в руках держави обмежує можливості людини та створює загрозу тиранії. Тому держава повинна виконувати передусім охоронні функції. В соціальній сфері її роль має бути обмеженою, аби не гальмувати ініціативу та саморозвиток індивідів.

Власний погляд тут присутній і на економічну складову — вона в класичному правому лібералізмі відіграє фундаментальну роль. Ліберальна думка виходить із того, що найефективніший спосіб організації економіки — ринкові механізми вільної конкуренції. Ринок, нібито здатний самостійно врівноважувати попит і пропозицію, стимулювати розвиток виробництва, забезпечувати економічну динаміку та інновації. Держава ж має утримуватися від надмірного контролю, обмежуючись створенням правової бази, що гарантує чесну конкуренцію та захист приватної власності.

І справді, подані принципи не один раз виправдовували себе в історичній практиці. Гарним прикладом тому є епоха «Prosperity» («Процвітання») в США періоду 1920-х років та «Вікторіанська епоха» у Великій Британії XIX століття. Тоді вплив ліберальних ідей став напряму каталізатором до розвитку капіталістичних відносин, а отже й росту виробництва. Саме на прикладі подібних успішних історій лібералізм ґрунтує своє подальше вчення.

З іншого ж боку, попри привабливість ідей свободи особистості, мінімізації державного втручання та ринку як природного регулятора, класичний лібералізм має темну сторону. Вільний ринок у своїй класичній формі закономірно приводить до поглиблення соціальної нерівності. Міфічна індивідуальна свобода у поєднанні з нерівними стартовими матеріальними можливостями означає, що багаті багатіють, тоді як бідні біднішають. Така динаміка існувала у світі колись, й продовжує набирати оберти зараз, що об’єктивно виливається у соціальну напругу, страйки та протести.

Ринкові механізми, які в теорії мали б забезпечувати справедливу конкуренцію, на практиці часто приводять до появи монополій, трестів і картелів. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття у США й Західній Європі відбулося стрімке укрупнення бізнесу, що перетворило багато галузей на сфери домінування кількох корпорацій. Внаслідок цього класичний ліберальний принцип «чесної конкуренції» був підірваний — великі корпорації фактично диктують умови на ринку, контролюють ціни й обмежують можливості дрібного бізнесу.

Найбільш показовим прикладом негативних наслідків необмеженого ринку стала «Велика депресія» 1929–1933 років, яка почалася у США і звідти поширилася на весь світ. Спекулятивне зростання біржових цін, відсутність належного державного регулювання та надмірна концентрація капіталу призвели до краху фінансової системи. Мільйони людей втратили роботу, збанкрутували тисячі підприємств і банків, різко знизився рівень життя.

Ліберальний капіталізм із його орієнтацією на ринок і прибуток також був безпосередньо пов’язаний із політикою колоніалізму. Потреба у дешевій сировині, робочій силі та нових ринках збуту штовхала європейські держави до захоплення територій в Африці, Азії та Латинській Америці. Колоніальна експансія, що досягла апогею в XIX — початку XX століття, стала одним із результатів економічної логіки лібералізму. Багаті країни використовували переваги ринку для власного розвитку, водночас перетворюючи колонії на залежні периферії. Це закріпило глобальну нерівність, наслідки якої відчутні й сьогодні.

Кожен по-різному може ставитися до класичного лібералізму, як до однієї з політичних та економічних ідей. Чітко можна констатувати, що ця ідея пройшла випробування історією і розпочала свій шлях з практично втілених прогресивних політичних й економічних перетворень. Та чи актуальні чергові ліберальні перетворення, які з часом привели світ до непоправних, та що головне закономірних наслідків?

Відповідь на це лежить не в спробах реабілітувати чи демонізувати лібералізм, а в усвідомленні меж його історичної дієвості. Ця ідея виконала свою функцію в певних соціально-економічних умовах і вичерпала свій потенціал. Подальше тримання за неї перетворюється не на шлях уперед, а на ідеологічну інерцію. Сьогодні варто не тлумачити світ крізь застарілі схеми, а в активно діяти, виходячи з об’єктивних суспільно-економічних реалій і потреб часу.