Політика

Нові-старі обличчя: що означають кадрові перестановки в російсько-українському конфлікті?

Поточний рік виявився щедрим на зміни персоналій, дотичних до перебігу російсько-українського конфлікту і його врегулювання як з боку Києва, так і Москви. Серед них можна згадати Владислава Суркова, уже колишнього помічника Президента РФ, роль якого з січня займає Дмитро Козак, у минулому - заступник голови уряду, а нині - заступник керівника президентської адміністрації. Схожі за рівнем перестановки відбулися і в нас: у лютому Андрій Єрмак очолив Офіс Президента України, а в липні Леонід Кучма припинив свою роботу в якості офіційного представника України в Тристоронній контактній групі в Мінську; його місце зайняв Леонід Кравчук. Для повноти картини варто також додати до цього переліку Вітольда Фокіна, 1-го прем'єр-міністра України. У зв'язку з цим виникає закономірне питання про роль конкретних особистостей в українсько-російських відносинах і наслідки, які можуть нас очікувати від подібних кадрових змін.
Сілвестер Носенко
Експерт-міжнародник
У медіа можна зустріти різні оцінки з цього приводу. На думку одних, така синхронізація може свідчити про ймовірне спільне бажання українського та російського керівництва дійти згоди щодо умов завершення конфлікту. Таке припущення часто супроводжується критикою та підозрами у таємних переговорах між Володимиром Путіним і Володимиром Зеленським, а також можливою здачею національних інтересів Л. Кравчуком, якого пов'язують із одіозним Віктором Медведчуком. На думку інших, кадрові перестановки в Росії свідчать про зміну тональності в підході до України та демонстрацію наміру покращити відносини із Заходом за рахунок усунення дещо токсичного В. Суркова.
Дискусії з приводу останніх кадрових призначень спонукають нас до використання такого поняття, як «рівень аналізу міжнародних відносин». Найвідомішим автором у даній тематиці став Кеннет Уолтц, представник школи структурного реалізму (або ж неореалізму), зі своєю працею «Людина, держава і війна». Як можна зрозуміти з назви, дослідник аргументує існування трьох рівнів аналізу міжнародної системи - індивідуального, національного і системного - і за допомогою цього припущення розглядає причини виникнення воєн.
Для нас може бути досить цікавим визначення ролі особистісного чинника в контексті російсько-українського конфлікту. За президентства Петра Порошенка існувала думка, що глава держави сприймає протистояння з В. Путіним як особисте, а тому не готовий іти на жодні поступки, як і очільник Кремля. Із приходом В. Зеленського дещо змінилась тональність у відносинах із Москвою, а призначення
Л. Кравчука та В. Фокіна у ТКГ (Тристороння контактна група) може свідчити як підготовка до пошуку можливих компромісів.
Водночас останні кадрові рішення радше є продовженням логіки Указу Президента 167/2020, який створив делегацію України в ТКГ і підвищив її політичний статус. Цей крок був потрібен лише для демонстрації наміру домовлятися з Росією і пріоритетності питання Донбасу для Києва. За цією логікою припинення роботи Л. Кучмою за власним бажанням потребувало його заміни фігурою з аналогічним статусом, а тому Л. Кравчук став прийнятною кандидатурою. Найбільш імовірно, що адміністрація Зеленського сподівалася на аналогічний крок із боку Москви, не розуміючи одного: Кремль не збирається перетворювати ТКГ в дійсно дієвий майданчик прийняття рішень. Це призвело б до фактичної відмови від статусу «посередника», який вона намагається за собою закріпити. Натомість Росія чекає реальних переговорів України з т. зв. «ДНР» та «ЛНР», чого досі не відбулося, попри виникнення скандальної консультативної ради при ТКГ. Це підтверджується і різкою заявою Повноважного представника Президента Росії Бориса Гризлова відразу після виходу президентського указу. Так, він звинуватив Україну у саботажі політичної частини Мінських домовленостей і відкритому небажанні взаємодіяти з самопроголошеними «республіками». Іншими словами, російський представник дав зрозуміти, що для Кремля «перестановка доданків» в українській делегації не має значення, допоки консультації різного рівня не переростуть у політичні поступки.
Із точки зору теоретичної конфліктології це означає, що структура конфлікту - суб'єкти, об'єктне поле, відносини між суб'єктами і треті сторони - залишаються такими самими і не зміняться автоматично від появи нових прізвищ. Крім того, врегулювання ситуації на Донбасі означає знаходження оптимального стану відносин між Україною і Росією, порушення якого нікому не вигідне. За моделлю прогресії конфлікту Адама Керла, це стане можливим лише у разі вирівнювання балансу сил між державами, який навряд чи буде залежати від залучення Л. Кравчука та Д. Козака у процес переговорів.
У зв'язку з цим можна припустити, що кадрові перетасовки в самій Росії мало пов'язані з українським напрямом її зовнішньої політики. Це також підтвержується ситуацією із В. Сурковим, якого в грудні 2011 року було знято з посади першого заступника Керівника Адміністрації Президента РФ. У той період своєї кар'єри Сурков був куратором молодіжного суспільно-політичного руху «НАШІ», який виник для боротьби з можливим поширенням революційних настроїв з України на Росію. Звільнення Суркова практично збіглося в часі з розформуванням «НАШИХ». При цьому сам «сірий кардинал» зберіг вплив на ідейну основу російської зовнішньої і внутрішньої політики, попри вимушену відставку уже з поста віцепрем'єра у 2013 році.
Ці аналогії з минулим отримують нове життя з огляду на останні зміни в Конституції Росії, обнулення президентства Путіна і майбутні трансформації всього владного режиму в країні. Сурков зазнав нового удару по своїх позиціях також і у 2019 році, коли його багаторічний соратник Олег Говорун залишив посаду начальника Управління Президента з прикордонного співробітництва, яке опікується й Україною. З огляду на зазначене такі кадрові перестановки в структурі російської влади слід розцінювати радше з позицій внутрішньо-політичних процесів.
Україна є занадто важливим напрямком сучасного зовнішньополітичного курсу Кремля і для його переформатування повинні відбутися значно серйозніші потрясіння, аніж поява кількох нових/старих політичних фігур. Відповідно, призначення Д. Козака, як і Л. Кравчука разом з В. Фокіним навряд чи кардинально змінить процес переговорів щодо врегулювання поточного конфлікту на Донбасі.
25.08.2020
Did you like this article?