Як коронакриза змінила освіту

По-перше, освіта повністю перейшла в онлайн. Якщо і раніше більш-менш «просунуті» освітяни користувалися месенджерами, насамперед вайбером та телеграмом, то коронакриза змусила застосовувати нові канали комунцікації в освітньому процесі навіть противників діджиталізації. Адже месенджери в період карантину є оптимальним засобом донесення інформації: оперативно, з можливістю верифікації повідомлення та отримання максимально швидкої відповіді.

До того ж, в освітянському лексиконі вже надовго закріпилися такі поняття, як «ZOOM-конференція», «Skype-конференція», «Google Сlassroom», «Google Suite/Docs», «Moodle», «Office 365».

Зрозуміло, що коронакриза навряд чи закінчиться швидко, тому розробка і впровадження якісно іншого формату навчання є першочерговою потребою. Також існує необхідність у формуванні та подальшому впровадженні у практику критеріїв KPI не тільки для представників адміністрації закладів освіти (для ректорського корпусу або керівників структурних підрозділів), але й для викладачів. Адже коронакриза наочно продемонструвала ще одну величезну проблему вітчизняної системи освіти: у той час, коли одні викладачі десятиліттями не змінюють методологічне і теоретичне наповнення своїх курсів і мають нульовий або вкрай низький рівень цифрової грамотності, інші колеги намагаються постійно професійно зростати, опановувати нові методики й інструментарій викладання.

Однак, на розмір заробітної плати або кар'єрні перспективи це не впливає.

Критерії оцінки діяльності викладача мають бути унормовані, аби позбутися суб'єктивних оцінок, які часто базуються на особистісних симпатіях/антипатіях керівництва. До того ж, самі студенти у неформальному спілкуванні зізнаються, що є такі викладачі, які фактично самоусунулися на час карантину від процесу викладання або ставляться до нього максимально пасивно.

Кейс Швеції є цікавим. У країні карантин офіційно не був оголошений. Але медики і політики закликали громадян добровільно дотримуватись режиму самоізоляції. Усі вищі навчальні заклади, гімназії та навчальні заклади системи освіти для дорослих були переведені на дистанційне навчання. Оскільки навчальні плани і навчальні програми у більшості закладів освіти Швеції є доволі гнучкими й адаптивними, подібні обмеження не сприйнялись як екстраординарні. При цьому, основною вимогою було соціальне дистанціювання.

Білорусь – чи не єдина країна в Європі, де президент публічно заперечив небезпеку COVID-19. Офіційно карантин не запроваджений, втім, наприклад, у школах країни після 3-тижневих весняних канікул відвідуваність учнів не перевищує 30-40%. Фактично самі батьки запроваджують карантин для своїх дітей. Університети де-юре працюють, де-факто багато що залежить від рішень університетської адміністрації. Поширеними практиками стали: запровадження вільних від навчання днів, днів дистанційного навчання, розведення по часу початку занять для різних потоків і курсів. Головна мета цих практик – забезпечити перебування у стінах навчального закладу не більше ніж третини студентів.

У ФРН пані канцлерка заявила, що всі учні повинні мати можливість повернутися у класи до літніх канікул. Втім, у інших країнах, зокрема Італії та Іспанії, відновлення навчання у закладах вищої освіти до початку літніх канікул не планується.