Тернистий шлях Західних Балкан до ЄС

З іншими країнами ситуація складніша. У 2018 році Європейська Комісія ухвалила стратегію «Надійна перспектива розширення та посилена взаємодія ЄС із Західними Балканами», яка окреслила форми взаємодії та вектор розширення в регіоні. Зокрема, стратегія ставила 2025 рік орієнтиром для завершення інтеграції Сербії та Чорногорії (за найкращого розвитку подій). А тодішній президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер навіть заявляв, що у 2025 році до ЄС можуть вступити не лише Сербія та Чорногорія, а й чотири інші держави регіону (Північна Македонія, Боснія та Герцеговина, Албанія та частково визнане Косово).

Однак через п'ять років після ухвалення стратегії прогрес в питані інтеграції ніби й відбувається, проте не так швидко. У серпні 2023 року голова Європейської Ради Шарль Мішель, кажучи про те, що війна в Україні активізувала процес розширення ЄС, заявив, що треба бути готовими до розширення до 2030 року, і знову-таки — це найбільш оптимістичний розвиток подій.

Станом на зараз Албанія, Сербія, Північна Македонія та Чорногорія вже мають статус кандидатів, що ведуть перемовини про вступ до Євросоюзу. Боснія та Герцеговина отримала статус кандидата в грудні 2022 року (а 8 листопада 2023 року Єврокомісія рекомендувала за певних умов розпочати перемовини про членство і з нею). Косово подало заявку на вступ у 2022 році, однак його досі не визнали п'ять держав-членів ЄС, що є перепоною для вступу.

Серед держав Західних Балкан Республіка Косово має найменші шанси на вступ, оскільки для цього потрібно, щоб Косово та Сербія розв'язали свій конфлікт.

Критично мало шансів і в Боснії та Герцеговини, яка, окрім загалом низьких показників готовності до вступу, має настільки широку федеральну систему, що фактично є конфедерацією. Держава не може проводити активну прозахідну зовнішню політику, оскільки автономна Республіка Сербська з проросійським урядом на чолі буде блокувати такі рішення.

Сербія, хоча офіційно й прагне до ЄС, однак більше тримається за співпрацю з росією та розходиться з ЄС у питані зовнішньої політики. Отже, навіть якщо сербська євроінтеграція й просунеться вперед, то це відбудеться не за чинного уряду.

Найближчі до вступу в ЄС західнобалканські країни як за цінностями, так і виконаними умовами — Албанія, Чорногорія та Північна Македонія.

Албанія, хоча і відстає від двох інших за рівнем інтеграції, проводить політику активного впровадження реформ і має найбільш проєвропейськи налаштоване населення.

У Північній Македонії певним чином знижується підтримка європейського вектора, у тому числі через блокування останніми роками вступу з боку Болгарії через розбіжності в історичних трактуваннях.

Україні варто аналізувати досвід кандидатства держав Західних Балкан. Хоча за останній рік наша держава зробила значний поступ до європейської інтеграції (і фактично дала новий поштовх євроінтеграційним процесам для держав Західних Балкан, Молдови та Грузії), Україна багато в чому залишається позаду Чорногорії та Північної Македонії.

Окрім цілком зрозумілих причин у вигляді війни та економічної залежності від зовнішніх вливань, Україна вже стикнулася з економічними конфліктами, спричиненими євроінтеграцією. Наприклад, питання вільного обігу українських товарів на європейському ринку призвело спочатку до ембарго на певні види української аграрної продукції з боку східноєвропейських держав, а потім і перекриття доріг страйкарями.

Щодо таких контроверсійних питань Україні доведеться домовлятися на шляху до свого вступу в ЄС. І досвід Західних Балкан може стати в пригоді.