#Публічна_служба_важлива

Чому важлива публічна служба?

Чи задумувалися ви над тим, що таке публічна служба, державне управління, і тим як це все впливає на наше з вами життя? Впливає і навіть більше ніж ми собі уявляємо, постійно у своєму житті ми зіштовхуємо з державою від самого народження, і аж до останнього дня, вона з нами скрізь і постійно, і це не залежить від типу економічної моделі, політичного режиму чи форми правління. Закони, нормативні акти, постанови і правила (дорожнього руху також), все це приймається і затверджується на різних рівнях органів державної влади, і потім перетворюється на певні норми нашого щоденного життя.

Публічна служба – це і є ця ланка взаємодії, механізм який передає обертальний момент від держави до громадян і всіх хто в той чи інший момент опинився на території держави. Умовно, все працююче населення нашої держави складається з двох категорій:

I. ті, хто можуть робити все, що не заборонено законом;

II. ті, хто можуть робити тільки те, що дозволено законом.

Саме II категорія і є нашою публічною службою, саме на цих людях тримається механізм взаємодії населення з державою. Серед публічних службовців багато різних категорій, але основними є:

· державні службовці (працюють в органах державної влади, як от міністерства, різноманітні служби (соціального захисту, пенсійний фонд, ОДА та РДА);

· посадові особи місцевого самоврядування (наші мерії, різного рівня ради, працівники місцевих апаратів);

Більше того, публічна служба це не лише служіння – це і формування політики.

Саме тому, важливість публічної служби дуже важко справедливо оцінити, але наслідки її недооцінки просто катастрофічні для держави та населення, на жаль, Україна стає яскравим прикладом цього.

Як вплинула війна?

За даними Національного агентства з питань державної служби за 3 квартал 2023 року, кількість державних службовців була такою:

Фактична чисельність державних службовців за період останніх двох років війни зменшилася на 13 тис, або трохи менше 10 % (відносно даних за 3 квартал 2021 року).

Певного розуміння тенденцій додають наступні дані (Звіт Проєкту ПРОМІС, Київ, 2017):

За якими бачимо, що в порівнянні з 2015 роком кількість держслужбовців зменшилася на майже 93 тис. осіб (на 34 %), проте те, з 2016 року не має у відкритому доступі даних про кількість посадових осіб місцевого самоврядування, і є підстави вважати, що їх кількість значно зросла.

Разом з тим, якщо порівняти загальне співвідношення публічних службовців до розмірів населення країни, то (за даними порталу СловоДіло на 2020 рік), ми побачимо, що в цілому кількість службовців на кількість населення в цілому знаходить в схожих межах:

- у Китаї, на одного службовця припадає 205 громадян;

- у США – 157 громадян;

- у Німеччині – 165 громадян;

- у Франції – 134 громадянина;

- в Україні – 171 громадянин (якщо взяти дані 2023 року, в залежності від приблизної кількості населення цей показник складе від 128 службовців (при населенні 29 млн.) до 162 (при населенні 36,7 млн.).

То ж здається, має вистачати на всіх публічних службовців але чи цього достатньо.

Яка поточна ситуація?

На жаль, кількість публічних службовців ще це не означає якість публічної служби, і з якістю у нас проблеми.

Оцінити якісно ефективність публічної служби можна опосередковано через використання інтегральних показників, які дають можливість на основі публічних даних порівнювати країни між собою.

· Індекс економічної свободи (ІЕF) – від дослідницького центру Heritage Foundation (за 2022 рік), показує невтішну картину, серед 46 країни Європи, ми на 45 місці (гірше Білорусь, 44 – РФ), у тому числі по субпоказниках цього індексу, таких як цілісність урядування, правова ефективність, захист власності ми входимо у п'ятірку невдах (поряд з Боснією, Молдовою та Албанією).

· Індекс ефективності урядування (від Globaleconomy.com), який комплексно оцінює якість надання публічних послуг, публічної служби, рівень незалежності її від політичного тиску, якість формування та імплементації політик, і здатність уряду її реалізовувати, показує, що ми 42 з 45 країни Європи.

Ці результати ми отримали у тому числі і «завдяки» непослідовній та фрагментарній політиці щодо публічної служби. Численні спроби реформ публічної служби, а за останнє десятиліття з 2012 по 2022 роки – відбулося 3 спроби і жодна не доведена до логічного завершення, зруйнували усталену «радянську» систему служби і натомість не створили нову, тому й якість її залишає бажати кращого. Не в останню чергу, причиною невдалих реформ була недостатня якість підготовлених рішень, слабка професійна підготовка та відсутність досвіду публічної служби осіб, що приймали політичні рішення на найвищих рівнях в Кабінеті Міністрів, Верховній Раді тощо.

Система підготовки кадрів для публічної служби була фактично ліквідована. До 2020 року, спеціальність державне/публічне управління стала викладатися у будь-якому ВНЗ, а у 2021 році – єдиний вищий навчальний заклад у цій сфері – Національна академія державного управління була ліквідована. При цьому, такі заклади успішно працюють в більшості розвинутих країн Заходу та Сходу.

Прикладів деградації системи публічної служби зараз дуже багато

На час дії воєнного стану фактично відмінено конкурси на державну службу, натомість відбувається набір за контрактом без жодних обмежень (через співбесіду). Привабливість публічної служби нівелюється низьким рівнем винагороди, обмеженнями щодо зайняття іншими оплачуваними видами діяльності, відсутність будь яких переваг порівняно з приватним сектором, низьким престижем такої роботи, а тепер ще й військовою загрозою.

Кричущими прикладами розладу системи є результати «боротьби з несправедливою оплатою праці», яка призвела до неймовірних розривів, наприклад, за 2020 рік, керівник апарату державного органу отримав 1,5 млн. грн за неповний рік (приблизно 120 тис.грн. в місяць), при цьому частину цього року цей фахівець очолював комісію по ліквідації цього ж органу, і це в той час, коли оклад керівника апарату місцевої держадміністрації складав від 10 до 12,9 тис.грн, оклад провідного спеціаліста в ЦОВВ складав від 6,8 до 8,5 тис. грн.

Ведена у 2024 році нова система оплати праці теж наділена колосальними розривами, керівник експертної групи в ЦОВВ може мати оклад понад 60 тис.грн. (а з премією та надбавкою це може зрости ще до 80 тис.), в той час як рядовий спеціаліст цього ж органу може мати оклад до 20 тис.грн., адміністратор ЦНАП у Києві отримав новий оклад з межею до 14 тис.грн. (що з врахуванням всіх можливих доплат) він і отримає за місяць роботи після оподаткування. Експеримент з створенням «елітних» підрозділів в ЦОВВ, фахівці яких формально працюють на рівні з іншими службовцями, а фактично отримували ЗП в 3 рази більшу ніж фахівці інших підрозділів, призвів до ще більшої демотивації та втрати інтересу до такої служби. Фахівці просто ідуть на інші професії та інші сфери, де все зрозуміло, а публічна служба обезкровлюється.

Критична ситуація і з встановленими окладами в ОВА та РВА (спеціаліст – 8,5 – 11,4 тис.грн.), це на рівні ЗП офіціанта в м. Рівне, водію таксі там пропонують від 20 тис.грн.

На мою думку, фахівця який з середини бачив державну службу в різні часи, на різних щаблях та в різних її станах, є все ж приклади вдалого підходу до організації публічної служби в державних інституціях України, зокрема у Національному банку, хоч там цей процес розпочався з 2015 року і триває досі.

Пропоновані рішення

Базові передумови, без яких всі спроби змінити систему публічної служби будуть приречені:

1. Політична воля і пріоритетність зміни публічної служби на рівні Прем'єр Міністра, ця реформа має бути проголошена першочерговою та пріоритетною;

2. Стратегія і тактика досягнення цілей, яка включатиме:

- публічний аудит державних органів на предмет виконання ними покладених на них функцій (виділення процесів та продуктів їх функціонування);

- зрозумілу і ринково орієнтовану система оплати праці (не менше 75 % від рівня зарплати працівника у приватній сфері, складається з окладу і преміювання до 25 % від окладу + медичне страхування + можливо пенсійне страхування + зняття заборони на зайняття іншою прибутковою діяльністю, не пов'язаною з виконанням службових обов'язків);

- максимальні вимоги до доброчесності та нульова терпимість до неправомірної вигоди на посаді (декларування, негативний підхід до перевірки статків аж до відмови у призначенні на посаду);

- поступове скорочення кількості працівників за рахунок звільнення на пенсію при настанні відповідного віку і припинення набору на вказану вакансію з зовні ринку, окрім фахівців з відповідною спеціальністю.

- відновлення спеціалізованого ВНЗ професійної підготовки публічних службовців з пільговим курсом для учасників бойових дій;

- формування нового іміджу публічної служби, престижу та привабливості на ринку праці.