Чекаючи на українського сантехніка... який не прийде

Можна було б ігнорувати подібні публікації, однак правда полягає в тому, що перспектива вступу України до Євросоюзу лякає не лише крайні ліві чи праві партії.

Може здатися, що дебати про ціну членства України в ЄС відбуваються без урахування морального виміру ситуації держави-кандидата, яка захищає європейські цінності — свободу, демократію, верховенство закону, від яких солдати і вся нація черпають мотивацію продовжувати боротьбу. Проте необхідно підготувати аргументи, щоб відповісти на суто бухгалтерське бачення вступу України до Європейського Союзу. Хороша новина полягає в тому, що всі перспективні дослідження щодо цього питання досі мають тенденцію показувати, що вартість членства України буде переборною для Європейського Союзу та його держав-членів.

Уроки вступу Польщі до ЄС у 2004 році для випадку України

Нинішні дебати справляють враження дежавю порівняно з прогнозами Кассандри, які супроводжували розширення Європейського Союзу до Іспанії 1986 року або Польщі 2004 року. МСП схилили коліна перед польським водопровідником.

Однак навали польських сантехніків (на жаль) не відбулося. Навпаки, вступ Польщі та інших держав Центральної та Східної Європи спричинив, наприклад, збільшення річного ВВП західних держав Європейського Союзу на 0,5, що супроводжувалося збільшенням співвідношення польського ВВП на душу населення до середнього ВВП на душу населення в Європі за паритетом купівельної спроможності з 51 % у 2004 році до 79 % у 2022 році. Кошти регіональної політики, виділені Польщі, не лише дозволили заповнити великий дефіцит європейської єдності, а й принесли значну користь західноєвропейським країнам, оскільки «справедливий дохід», наприклад, для будівельних чи машинобудівних компаній становив більш ніж 50 центів за 1 виплачений євро. Наприклад, німецькі компанії мають вищий оборот у Центральній Європі, ніж у США та Канаді.

Якщо звернутися до історії розширення Європейського Союзу до Польщі, то цікаво, що Україна перебуває в схожій ситуації з Польщею у 2004 році, а саме: якби Україна приєдналася до ЄС сьогодні, вона збільшила б свій ВВП приблизно на 1 %, а населення — на 9 %.

Але уважніше розгляньмо побоювання щодо ризику соціального демпінгу.

Ризик соціального демпінгу? Українці вже отримують зиск від вільного пересування

Щодо цього питання, то ситуація в Україні насправді дещо відрізняється від ситуації в Польщі у 2004 році, оскільки доступ українців до ринків праці ЄС уже більш просунутий, ніж у попередніх розширеннях, як через великомасштабну українську еміграцію в ЄС до 2022 року, так і насамперед через Директиву про тимчасовий захист, яка дозволяє більш ніж чотирьом мільйонам українців, які знайшли притулок у Європейському Союзі, працювати та отримувати доступ до державних послуг на всій території ЄС. Власне, ті, хто хотів покинути Україну, уже це зробили. Чоловіки боєздатного віку не зможуть поїхати до закінчення війни. І цілком імовірно, що ті, хто залишився в країні, зробили довгостроковий вибір на користь участі у відновленні на місцевому рівні. Зрештою, ризик соціального демпінгу у вигляді переселення залишається дуже низьким через труднощі України із залученням іноземних інвестицій під час конфлікту.

Вплив на загальну сільськогосподарську політику буде потрійним і керованим

Щодо впливу вступу України на бюджет Європейського Союзу, то доступні наразі перспективні дослідження наголошують на його обмеженому характері. На основі екстраполяції поточної ситуації він оцінюється від 13 до 19 мільярдів євро на рік, що приблизно відповідає сумі, яку Європейський Союз уже щорічно виплачує Україні в межах макрофінансової допомоги та, як очікується, продовжить виплачувати до 2027 року в межах «Українського кредиту» розміром 50 мільярдів євро чи 12,5 мільярдів євро на рік. Ці прогнози не враховують можливі ресурси військових репарацій у вигляді конфіскації російських активів, включаючи активи на суму 180 мільярдів євро, що зберігаються в межах бельгійського механізму Euroclear.

Основна частина цього впливу на бюджет ЄС (90 % — згідно із цитованими дослідженнями) припадатиме на Єдину сільськогосподарську політику (CAP). Але її стримуватимуть кілька факторів, включаючи можливі потрійні обмеження: національне обмеження, обмеження на ферму й обмеження часу.

Національне обмеження буде результатом переговорів у Раді щодо загальних фінансових пакетів витрат на сільське господарство держав-членів. Тоді цілком імовірно, що в Україні буде запроваджено механізм обмеження розміру ферми, подібний до стелі 100 000 євро, який уже існує у восьми державах-членах ЄС. Це обмеження навіть потрібніше, оскільки середня площа орних земель українських сільгосппідприємств становить 485 га порівняно з 30 га у Франції та 8 га в Польщі і в Україні є 166 мегаферм площею в середньому 21 945 га.

Обмеження часу просто замінить модель усіх розширень з 2004 року, що складається з 10-річного перехідного етапу для прямих платежів. На момент приєднання застосовується лише 25 % від загальної суми прямих платежів з додатковими щорічними кроками 5 % або 10 % до досягнення 100 %. Якщо Україна приєднається до ЄС у 2030 році, загальний вплив на сільськогосподарські витрати бюджету ЄС відбудеться лише у 2040 році.

Цей вплив здебільшого відчуватиметься в зерновому секторі через українську спеціалізацію в цій галузі.

Можливо, слід нарешті нагадати, що його прогнози зроблені за постійної CAP, коли гостра потреба в реформі, спрямованій на зниження продуктивності, має відбутися в наступний програмний період 2027–2033 років.

Стелю політики згуртування буде переглянуто

Політика згуртування також обмежена. Так, виплати на політику згуртування обмежені 2,3 % ВВП для держав-членів, чий середній ВНД на душу населення (за паритетом купівельної спроможності/ППЗ) за період 2015–2017 років становить менше ніж 55 % за середній показник ЄС на душу населення. Оскільки ВНД на душу населення становить лише 26,1 % від середнього показника щодо ЄС, Україна, очевидно, підпадатиме під цю стелю 2,3% ВНД. Однак за нинішнього ВНД України розміром 143 мільярди євро сума, виплачена Україні, становитиме лише 3,3 мільярда євро. Очевидно, що вона набагато нижча за потреби і має бути переглянута, зокрема щодо зобов'язань, уже запропонованих Комісією в межах Фонду для України на 2024–2027 роки з річними сумами 12,5 мільярдів євро, що становить 8,7 % від поточного ВНД.

Тоді як усі прогнози щодо вартості розширення для України мають заглушити крики про стимулювання, можливо, реальне питання полягає в тому, якою буде ціна нерозширення для України — так само, як і ціна виходу за межі Європи, яку проілюстрував Брекзит.

Справді, чи не є це інвестицією в безпеку Союзу, а також у захист демократії та відмову від насильства, корупції й авторитаризму як засобів спільного життя, утілених у російській державі?