Український наступ: що необхідно для остаточного перелому?

Здобутками української армії впродовж літніх місяців, безумовно, можна вважати прорив на декількох ділянках передової межі оборони росіян на півдні. На поточному етапі Україна зосереджує зусилля на розширенні плацдармів, які вклинились в систему російської оборони.

Також доволі успішно розгортається український наступ на околицях Бахмута. Ініціатива ЗСУ на цій ділянці фронту необхідна для того, щоб не дати окупантам можливості звести потужні фортифікації, як це відбулось в Запорізькій області.

В рамках літньої кампанії ЗСУ перенесли основний фокус на знищення артилерії та живої сили ворога. За даними українського Генштабу, з 1 червня по 31 серпня 2023 року російські окупаційні війська втратили: 655 танків, 1135 од. іншої бронетехніки, 2 056 од. ствольної артилерії, 160 од. реактивної артилерії, 167 од. ППО, 18 гелікоптерів та 2 літаки (збиті).

Навіть російські пропагандисти змушені визнати – Україна виграє контрбатарейну боротьбу. Це дозволяє українським силам просуватись підрозділами меншої чисельності, завдяки чому суттєво знижуються втрати.

Також впродовж літніх місяців Україна наростила виробництво ударних дронів. В ході першого року війни росія втратила до третини систем ППО тактичного рівня, що на порядок послабило можливості країни-агресора щодо захисту власного повітряного простору. У зв'язку з цим Україна системно розширює інструментарій ураження військових об'єктів в тилу ворога – в першу чергу протиповітряних систем та авіації.

В контексті розвитку безпілотних систем увагу привертає вдале застосування Україною морських дронів. В даний спосіб нейтралізуються носії крилатих ракет Калібр морського базування, а також створюється перманентна загроза для основної транспортної артерії окупантів в Криму – Керченського мосту.

В той же час, в міжнародних медіа переважають стримані оцінки результату бойової роботи ЗСУ в ході літньої кампанії. Справді, територіальні здобутки України в ході операцій в Запорізькій та Донецьких областях (південний напрямок) виглядають доволі скромно на тлі блискавичної операції з визволення Харківської області минулоріч. Однак таку ситуацію обумовлює ряд факторів оперативного та тактичного характеру.

Фактори оперативного, що уповільнили український наступ:

– Чисельна перевага російських сил на ділянках наступу ЗСУ.

За даними української влади агресор сконцентрував на окупованих територіях України понад 420 тисяч військових без урахування Росгвардії та інших підрозділів силових структур рф, які здійснюють репресивні функції проти цивільного населення в тилу основного контингенту. На півдні України (ділянка фронту 120 км, від Дніпра до району м. Вугледар в Донецькій області) в обороні розгорнуто бл.110 тис. особового складу росіян. На цьому напрямку станом на кінець вересня росія оперує такою кількістю озброєння та військової бронетехніки: 590 танків, 1260 бронемашин (БТР/БМП), до 1150 артсистем (калібр від 100-мм) та 230 – РСЗО. Таким чином, в обороні на південному театрі бойових дій агресор сконцентрував кількість одиниць техніки, яка відповідає сумарному об'єму допомоги, що була передана Україні країнами Заходу в рамках підготовки наступу.

– Активний характер оборони росії.

Наступальні дії рф здійснює на двох напрямках фронту ― Куп'янськ-Лиман та Мар'їнка-Донецьк. Метою таких дій залишається вихід окупаційної армії на адмінкордони Донеччини та Луганщини. На Куп'янському та Лиманському напрямках рф зосередила ударне угрупування до 100 тис. військовослужбовців. Відтак, з метою стримування атак противника, ЗСУ змушені перекидати наявні резерви на загрожувані ділянки лінії зіткнення в Донецькій та Луганській областях, виснажуючи ресурс, який міг бути задіяний для прориву фронту на півдні. Окрім того, російське командування на південному напрямку обрало тактику активної оборони, сконцентрувавши на утриманні першої лінії до 60% наявних ресурсів. Це означає, що, просуваючись вперед, ЗСУ доводиться постійно відбивати контратаки окупантів. З одного боку, такі дії росіян кратно збільшують їхні втрати, з іншого – сповільнюють темпи наступу ЗСУ.

– Недостатня злагодженість нових бригад української армії.

ЗСУ задіяли для прориву фронту на півдні до 30 тис. особового складу, що руйнує міф часів Другої світової про можливість успіху наступальних дій лише у випадку переваги атакуючих у співвідношенні 3 до 1. Втім варто відзначити брак злагодженості новостворених бригад (всього заявлено про підготовку західними партнерами Києва 17 бойових бригад ЗСУ в рамках підготовки до наступу). Фактична підготовка з'єднань, озброєних західними зразками техніки, перед введенням в бій складала 3-4 місяці, хоча для досягнення достатнього рівня оперативної спроможності бронетанковій бригаді необхідно щонайменше 9-12 місяців. Нажаль, Україна не мала достатньо часу для навчань, оскільки значні пакети допомоги від західних партнерів надійшли із затримками в графіках.

– Нестача номенклатури сучасних озброєнь ЗСУ.

Сучасні доктрини загальновійськових операцій НАТО передбачають підготовку поля бою перед задіянням сухопутного компоненту.

Ключовими елементами є:
1) виснаження тилових баз та знищення командних пунктів противника (дезінтеграція системи управління військами) через завдання ракетних ударів.
2) завоювання контролю над полем бою в повітрі.

Лише після виконання даного комплексу заходів розпочинається наземна частина операції. Україна була змушена розпочинати наступ в умовах, коли вогневий вплив на тил противника є доволі обмеженим. По-перше, кількість крилатих ракет, переданих Великобританією і Францією (Storm Shadow/SCALP) та літаків-носіїв (Су-24) є недостатньою для нанесення втрат, які призведуть до колапсу російської системи управління та логістики на окупованих територіях. Натомість ФРН затримують передачу Україні аналогічних ракет повітряного базування TAURUS, а США – балістичних ракет малої дальності ATACMS. По-друге, зволікання з підготовкою українських пілотів до управління західними військовими літаками, в першу чергу F-16, призвела до того, що наступ ЗСУ триває в умовах домінування росії в повітрі.

– Щільність мінування, яку застосували росіяни на півдні України перевищує радянські норми у 5, а на деяких ділянках у 10 разів. До прикладу, в районі Оріхова (Запорізька область) щільність мінування становила 45 тисяч мін на кілометр глибини.

– Масштабування виробництва дронів. Виробництво БПЛА Росія поставила на промислові рейки. На фронті особливого поширення набуло застосування FPV-дронів та Ланцетів (за відкритими даними БПЛА цього типу знищують до 50 одиниць техніки та артилерійських систем щомісяця). В цьому контексті привертає увагу проблема неефективності західних санкцій, оскільки поставки мікроелектроніки для російського ВПК з Китаю компенсують втрату Москвою торговельних ланцюжків із західними виробниками.

– Висока тактична обізнаність противників. Можливості розвідувальних засобів та відкритий ландшафт поля бою на південному напрямку мінімізують фактор несподіванки. Відповідно, просування значними силами для прориву лінії укріплень є практично неможливим через загрозу вогневого ураження скупчень піхоти та бронетехніки.

– Домінування росії в повітрі. Обстановку ускладнюють регулярні удари російської авіації по тактичним тилам українських сил із застосуванням плануючих авіабомб (КАБ 250/500/1500), оснащених модулями управління, які продовжують їхній політ до 70 км. Відповідно, російські літаки не входять в зону ураження української ППО, а збивати авіабомби наявними засобами протиповітряні сили України не мають можливості. Ще одним наслідком нестачі сучасних авіаційних платформ на озброєнні ЗСУ є активне використання росією ударних вертольотів, які завдали значних втрат Україні в бронетехніці.

Прогноз:

Враховуючи зазначені фактори, можна припустити, що наступальні зусилля найближчих тижнів ЗСУ спрямує на розширення здобутих плацдармів. Завдяки цьому збільшуватиметься площа контакту передових українських підрозділів з основною лінією оборони окупантів. Як наслідок, російське командування буде змушене розтягувати бойові порядки своїх бригад та полків. Це створить нові можливості для прориву оборони знекровлених в інтенсивних боях підрозділів російської армії.

Втім перебіг літньої кампанії засвідчив, що без авіаційної компоненти та кратного посилення вогневого впливу на оперативно-тактичні тили окупантів вихід ЗСУ на оперативний простір малоймовірний. Відтак перелом на південному театрі бойових дій може настати через інтенсифікацію ударів по логістиці росіян в Криму та в районі Маріуполя і Бердянська. Така ізоляція зони бойових дій дозволить уже в найближчі місяці виснажити оборону росіян і перерізати сухопутний коридор до окупованого півострова.

Росія, в свою чергу, намагатиметься впродовж осінніх місяців протиснути українську оборону на півночі Луганської області та вийти на рубіж річки Оскіл в Харківській області. Водночас пріоритетом для російського командування залишатиметься завдання витіснення ЗСУ з локацій, які дозволяють утримувати Донецьк під вогневим впливом. Втім, враховуючи значні втрати в техніці та низьку мотивацію військовослужбовців країни-агресора, найбільш імовірний сценарій розвитку подій передбачає лише незначні тактичні здобутки росії та провал генерального задуму.

В районі Бахмуту Москві доведеться змиритись з втратою ключових опорних пунктів. Однак концентрація сил та засобів російської армії на цій ділянці впродовж осені-зими залишатиметься однією з найвищих на всьому фронті.

Військові невдачі Кремль компенсуватиме ракетним терором мирних міст України. Про це свідчить накопичення росією арсеналів ракет. Ймовірно, удари по українських містах кремлівська пропаганда використає для створення в уяві пересічних росіян враження про «близьку перемогу» росії. Така медіакампанія вказуватиме на підготовку нової хвилі мобілізації в рф.

Підсумок:

Наступ України залишається переважно артилерійським. Тому перспективи подальшого просування ЗСУ залежать від можливості ВПК західних партнерів забезпечувати безперебійну поставку снарядів, а також темпів анігіляції артилерії окупаційних сил.

У війні на виснаження ключове значення має знищення вогневих засобів та живої сили противника, а не зайняті населені пункти. Тож, враховуючи рівень втрат росії, тактичний масштаб успіхів України впродовж літа 2023 може мати вирішальний вплив у стратегічному вимірі протистояння.

Для остаточного перелому на користь України необхідно:

– Підтримувати високу інтенсивність вогневого ураження - нарощувати знищення гармат та складів боєприпасів противника, оскільки артилерія складає основу системи оборони росії.
– Забезпечити номінальну рівновагу в повітрі. Для цього необхідно декілька ескадрилей F-16 та посилення армійської ППО (дані заходи можуть тривати від 6 до 9 місяців).
– Нові пакети західної бронетехніки для комплектації нових підрозділів ЗСУ.
– Посилення дронних та ракетних ударів по логістиці росіян на окупованих територіях, чому може сприяти передача Україні ATACMS.