НЕурядова стратегія

Для повної оцінки загрози в документі наведено тезу про перший у Європі після Другої світової війни прецедент спроби анексії частини території однієї держави іншою. А для повного розуміння наслідків окупації Кримського півострова підкреслено небезпеку створення військово-стратегічного плацдарму для поширення зони конфлікту на всю Європу, Середземноморський регіон, Близький Схід та Африку з прямим натяком на можливу ядерну загрозу всьому світові.

Це найважливіший документ у політичній боротьбі за півострів із початку окупації, але дійсно матиме сенс його впровадження на практиці.

Тепер усе залежить від Кабінету Міністрів України, що має розробити та затвердити план заходів з реалізації Стратегії деокупації та реінтеграції, тобто тактичну складову загальнодержавного бачення Криму в майбутньому країни. Яких кроків має вжити держава, щоб об'єднати всі сили й ресурси та дістатися фінішу в цьому виснажливому марафоні?

Простих і симетричних дій вкрай мало, адже РФ використовує складні асиметричні методи атаки. Усвідомлюючи всю складність ситуації, ми потребуємо інноваційного та нестандартного підхіду до реалізації Стратегії.

Комплекс заходів дипломатичного, військового й економічного характеру в межах політики деокупації не підлягає жодним сумнівам, а інструменти досягнення є предметом постійної суспільно-політичної дискусії, більш менш усталеними та сформованими протягом 7 років агресії. Проте окремої уваги заслуговує впровадження інформаційних і гуманітарних заходів, які зазвичай недооцінюють і вважають другорядними.

Чому це надважливо? Інформаційна та гуманітарна політика дає можливість використовувати інструменти прямого або опосередкованого доступу до громадян України, що постійно проживають у Криму. Водночас створити прямий канал комунікації між державою та громадянами півострова дуже складно. Тому потрібне нелінійне й неординарне мислення.

Креативна імплементація


Стратегія визнає особливе місце інклюзивного суспільного діалогу за участю інститутів громадянського суспільства. Як порівняти з державними органами, неурядові організації мають перевагу у вигляді гнучкості, мобільності та здатності швидко реагувати. З огляду на таку особливість, неурядовий сектор має відігравати роль медіатора між державою та громадянами України в Криму. На підтвердження цієї думки в тексті документу наведено окремий пункт: «Україна сприяє та надає необхідну підтримку реалізації гуманітарних ініціатив і програм для громадян, які проживають на тимчасово окупованій території, залучає до впровадження таких ініціатив інститути громадянського суспільства».

В умовах ізоляції та когнітивної війни людська свідомість стає полем бою, а в битві за наративи ми втрачаємо чимало своїх людей. Російська пропаганда використовує всі можливі інструменти фізичної присутності на півострові разом з багатоканальністю теле-, радіо- та цифрових майданчиків. Тому всі надбання української політики деокупації на внутрішньому та міжнародному рівні можуть стати марними, якщо відсутня синергія онлайн та офлайн-комунікацій з українськими громадянами. Очевидно, що наші громадяни в Криму потребують знань для захисту від втручання в їхню свідомість. Є також запит на альтернативні, нові аргументи відкритого суспільства на противагу закритому; культурний розвиток супроти деградації. Проактивність громадських організацій може проявитися як у фізичному контакті з людьми на півострові, так і поширенні адаптивного контенту, що зазначено в Стратегії.

Для широкомасштабної роботи агентів змін у Криму знадобиться системний та мультидисциплінарний підхід. Він полягає в безперервній роботі змінотворців одночасно у двох вимірах – цифровому та фізичному, що взаємодоповнюють та взаємопідсилюють один одного.

У цифровому просторі ми потребуємо нестандартного підходу до вироблення контенту для кожної цільової аудиторії з різноманітними форматами та майданчиками для його розміщення. Отже, є всі шанси створити спільний онлайн-простір.


У фізичному офлайн-просторі агентам змін зможуть допомогти неполітичні інструменти, за допомогою яких задоволення культурних та освітніх потреб окремої людини чи групи людей, навіть в окупації, уже є досягненням мети. Обмеженість культурно-просвітницьких можливостей у Криму дає реальний шанс заповнити цей вакуум прогресивними та креативними ідеями на користь наших (національних) інтересів. Тут у нагоді можуть стати тренінги з критичного мислення й цифрової безпеки, курси іноземних мов, підтримка креативного класу з перспективою розвитку в Україні та Європі, сприяння залученню громадян до програм молодіжних або професійних обмінів на підконтрольній уряду території України тощо.

В обох просторах ключовою аудиторією має стати молодь. Вона потребує постійного розвитку, розширення своїх горизонтів та виходу за встановлені авторитарні межі. Молодіжна політика стає ще одним потужним каналом зв'язку. Адже, окрім України та Росії, на цій арені з'являється ще один гравець – час. Імовірно, за майбутнім поколінням, яке згодом зрозуміє наративи українського відкритого суспільства, буде останнє слово. Розвивати інтелектуальний потенціал молоді нас підштовхує порядок денний, у якому онлайн-освіта вже конкурує з класичною. Адаптивний контент для дітей та молоді, можливості професійної й академічної мобільності та шанс на самоактуалізацію в цивілізованому суспільстві має запропонувати держава, об'єднана з громадянським суспільством.

Блакитна політика


Посередництво громадського сектора, безумовно, несе певні ризики як для тих, хто встановлює контакт, так і тих, на кого він спрямований. Завдання мінімум – нейтралізувати ризики. За таких умов здатність бути гнучкими стає ціннішою. Інклюзивні активності культури, освіти та молодіжних ініціатив уже доносять політичні сенси. Вони здатні сказати навіть більше, ніж мотивувальні політиканські заклики. Зовсім не обов'язково бути «капітаном-очевидністю», аби досягти успіху в когнітивній війні.

Попри потужну кампанію Росії «за розум» наших людей у Криму, Україна може висунуту свою програму, що докорінно відрізнятиметься від програми супротивника. Якщо ми будуємо самодостатнє суспільство, нам не потрібен антипод Росії в Україні чи контраргументи на брудні аргументи.

А замість книги «Україна – не Росія» рекомендую іншу книгу – «Стратегія блакитного океану» Рене Моборна й Кім Ві Чана. У ній автори описують революційну теорію, що пропонує не ставити конкурента на чільне місце, а орієнтуватися на свою аудиторію та завдання. На противагу «червоному океану крові» із давно опрацьованими й остогидлими всім ідеями, з'являється «блакитний океан», у якому стратегічна креативність створює абсолютну нову реальність.

Таким чином, розроблення інформаційних та гуманітарних політик має спиратися на ґрунтовні дослідження та залучення неурядових організацій за допомогою державної ресурсної бази. Однак це не скасовує потреби в паралельних успіхах в соціально-економічній, дипломатичній та військовій сферах.