Чи так страшні «правки Лозового», як їх виставляють?

Що таке «правки Лозового»?

«Правками Лозового» називають закон від 3 жовтня 2017 року (набув чинності 15 березня 2018 року), яким було внесено зміни у деякі статті кримінального процесуального кодексу України (КПК). Найбільш обговорюваними у суспільстві є зміни що стосуються строків розслідування та наслідків їх недотримання.

Так, КПК було доповнено положеннями, які передбачають, що до повідомлення особі про підозру, максимальний строк розслідування може становити вісімнадцять місяців. Разом з тим, він може бути необмежену кількість разів продовжений. Єдиною умовою є те, що для такого продовження слідчий має звернутись до слідчого судді.

Окрім того, встановлено строк розслідування після повідомлення особі про підозру, який становить два місяці, однак цей строк також може бути продовженим до дванадцяти місяців суддею.

Варто зазначити, що повідомлення про підозру має здійснюватись виключно за наявності достатніх доказів щодо причетності особи до вчинення злочину. Отже, дванадцятимісячний строк після того, як орган розслідування вже зібрав достатньо доказів для повідомлення особі про підозру має бути достатнім для завершення слідства.

Таким чином, було впроваджено судовий контроль за дотриманням прав людини. У випадку ж недотримання зазначених вище строків законодавець передбачив наслідок у вигляді закриття кримінального провадження.

Чи шкодять «правки Лозового» розслідуванню?

Якщо змоделювати хід проведення розслідування, керуючись вказаними змінами, то спочатку слідчий може розслідувати справу протягом майже необмеженого часу (з урахуванням можливості продовжень) і збирати будь-які докази.

Далі, у випадку встановлення доказів вини особи, їй має бути повідомлено про підозру. Після чого справа можу розслідуватись ще цілий рік, а потім направлена до суду. Тобто у слідчих фактично є кілька років для розкриття злочину.

Звісно, «правки Лозового» ускладнюють роботу правоохоронців, але водночас вони забезпечують достатній час для виконання слідчих дій, в тому числі через механізм продовження строків слідства.

Таким чином, після їх прийняття слідчі органи змушені працювати більш ефективно і професійно, їм складніше зловживати своїми правами та створювати тиск на бізнес як раніше. Своєю чергою, такі «перешкоди» зменшують і корупційні ризики, адже вони є достатньо ефективними та дозволяють законними методами захистити свої права у випадку зловживань.

То ж чи можна вважати таке ускладнення роботи слідчих шкідливим? Україна протягом тривалого часу є однією з лідерів за кількістю скарг до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). До того ж левова частка таких скарг стосується надмірної тривалості кримінальних проваджень.

Як неодноразово зазначав ЄСПЛ у своїх рішеннях, держава має забезпечувати баланс між суспільними інтересами та правами окремих громадян. Наприклад, у рішенні ЄСПЛ у справі «Свіргунець проти України» у якій майно заявниці було арештовано і згодом конфісковане, а саме кримінальне провадження тривало кілька років, суд зазначив таке: «Суд повинен визначити, чи був забезпечений справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу та інтересами відповідної окремої компанії». Результатом недотримання такого балансу, стало визнання порушення з боку України.

Аналогічний підхід застосовується й у практиці Суду ЄС, тому системна проблема з порушенням прав людини може створити зайві перепони для вступу України до ЄС.

Отже, вказаний закон покликаний забезпечити той самий баланс, щоб не тільки правоохоронні органи мали можливості розслідувати злочини, але й громадяни та підприємці мали можливість захиститись від зловживань та помилок.

Принцип збалансованості є складовою принципу верховенства права й у контексті України означає, що боротьба з корупцією є важливою, однак має здійснюватися не шляхом порушення прав людини.

Недотримання ж цього балансу, надмірне розширення прав слідства та скасування судового контролю може призвести до створення поліційної держави, що негативно відобразиться не тільки на житті суспільства, а й на міжнародному іміджі України.

Чому були закриті резонансні корупційні справи?

Як вказувалось вище, «правки Лозового» встановлюють строки розслідування та наслідки їх недотримання. Однак, вони не надають стороні захисту жодних додаткових прав для, так званого, затягування справи.

Саме органи слідства та прокуратури відповідальні за своєчасне звернення до суду та дотримання строків розслідування. Наприклад, звернення до суду з клопотанням про продовження строку розслідування чи з обвинувальним актом ніяк не залежить від захисту, адже їх складають саме слідчий з прокурором.

Наведене міркування призводить до висновку, що закриття будь-яких проваджень на підставі прийнятих змін до КПК є наслідком порушення строків розслідування стороною обвинувачення, які не дотримуються (свідомо чи за недбалістю) вимог закону, а не поганої якості самого закону.

Чи вимагає Європейська Комісія їх скасування?

Як бачимо, Комісія дійсно рекомендує вжити заходів для запобігання затягуванням кримінальних проваджень, однак це важко трактувати, як вимогу скасування «правок Лозового». Такий висновок випливає з того, що вони, як вказувалось вище:

1. встановлюють правила, а не надають будь-які права для зловживань стороні захисту;
2. сприяють дотриманню розумних строків слідства.

Підсумовуючи наведене, варто зазначити, що Україна дійсно зіштовхнулася з негативними наслідками впровадження «правок Лозового». Проте, для того аби розв'язувати цю проблему необхідно розібратись що саме стало причиною закриття деяких резонансних справ, чому слідчі пропустили строки розслідування, чи відповідали дії антикорупційних органів вимогам закону, чи не було допущено ними зловживання, чи недбалості, які в решті призвели до того, що кримінальні провадження щодо топкорупції були закриті.

Саме фаховий і об'єктивний аналіз ситуації, із залученням усіх зацікавлених сторін дозволить вжити дієвих заходів, які не порушать баланс між інтересами суспільства та правами людини. Такий підхід дозволить якісно виконати рекомендації Європейської Комісії й сприятиме Україні на її шляху до Європейського Союзу.