Війна

лонгрід #2 про війну

Поки фейсбучок героїчно репостами звільнив Харківщину ще тиждень тому, ми разом з братами зі спецпідрозділу Кракен продовжували роботу у Харківській області.
Цього разу загрузли в усіх сенсах в одному із важливих н.п., який є ключовим для виходу на подальший розвиток наступу.
Гліб Колесов
Координатор СД Платформи
Несподівано для себе відкрив прекрасну Харківщину. З глибокими ярами, схожими більше на прикарпатські долини, лісами, посадками з дикими тваринами й загубленими свинями й собаками…, безкрайніми чорноземними полями, які своїм рельєфом точно доводять, що наша планета кругла.
Поля похило тягнуться аж за горизонт. Часом здається ніби ти зараз покотишся вниз — настільки сильна ілюзія круглості місцевості. До речі, вологий український чорнозем гарно поглинає снаряди й міни, збільшуючи кількість НЕрозривів. А ще налипає кілограмовими коржиками на берці і видає цікаві звуки (нарешті зрозумів значення словосполучення покійного пана Кернеса «чвякать-хуякать»).
Села тут скоріше нагадують хутора, бо хати розкидані по краям ярів й іноді поодинокі будинки стоять взагалі ледь не посеред поля.
Хати в селах охайні і подеколи перед хатами красиві острова пружньої травички, прикриті тінями пишних вишень й черешень, які розрослися до джунглів і рятують не тільки від дощу, але й ворожих Орланів (вдень).
В усій цій красі зараз панує пекло.
Харківські українські села прямо зараз нищать Ураганами, Градами, НУРСАМи (дуже стрьомна штука), танковими і САУ ударами прямою наводкою, довбаними мінами й касетами. Відступаючий ворог ще більше почав огризатися й по-шакалівськи колоти, кусати й дряпати з останніх сил вулиці, посадки, поля щоб хоч якось завдати болю й страждань перед втечею.
Подеколи на вулиці із декількох будинків підряд залишається купка цегли, а шматочки шиферу, дерев, скла й залишків побутових речей розкидані навколо в радіусі 200+ метрів. Свист мін, секундні бахи танку (вихід-прихід у них майже одночасно через високу швидкість снаряду), шипіння НУРСІв, гул артснарядів в цьому повітрі стали настільки звичними, що без них стає тривожно. А раптом прилетить прямо зараз сюди без секундного попередження знайомими звуками.
Це не страшно і трагічно, як у книжках і кіно. Від побаченого і почутого настає моторошний відчай, адже часто в тих купках цегли залишилося чиєсь життя назавжди. І збагнути це неможливо. Бо під щільними обстрілами немає часу перевірити хто загинув. Тільки вдається дізнатися хто живий. І то не завжди.
Ворог моніторить ситуацію 24/7 запускаючи Орлани, звук яких чути здалеку, бо він нагадує роботу старого мопеду Закарпаття.
За час перебування «там» я знову прийшов якихось висновків, але вони переважно особисті і мені наразі важко говорити про них. Обіцяю згодом написати.
Щодо поточної ситуації.
1) Лайнострана та її кончена недоармія стала більше огризатися під час відступу. Вони прицільно б'ють «килимовими ударами» по селах, інфраструктурі і просто нищать все підряд на шляху втечі. Так, це жахливо, так, це зло, так, це має бути співмірно (!) покарано. Ні, тут не працюють Женевська конвенція та інші ілюзорні рамкові й декларативні документи, ні, тут не чули про МГП. Ні, не запрацюють. Чому? Питання в Женеву, Брюсель і тд. Після всього цього за слова: «вони [росія] погані і не хочуть виконувати..., а ми не можемо вплинути, бо це загроза третьої світової] хочеться сильно бити. Ви просто НЕ хочете.
2) МЕНІ ДУЖЕ ШКОДА покинутих напризволяще місцевих літніх людей. Агов, волонтери й ЛОМи, а чому ця тема вам не сексі? Чому не зібрати їм хоча б мільйон гривень.
В один із днів пакетом Урагану знесло з десяток хат в N селі.
95 річному дідусеві по сусідству з нами розбило навіть вуличний туалет. Він прийшов до нас, ми його нагодували й вклали спати разом із собою в приміщенні, бо у нього вся рідня в росії і забирати не схотіли, навіть коли росія ''була'' «тут». Що з ним буде далі? Ніхто не знає. Дідусь недочуває і питав нас: ''що ж так бомбили?''. За пару днів до того на нашій вулиці вбило осколком літнього чоловіка під час танкового обстрілу. Він просто вийшов по справах...
Скільки ще таких людей поховано під звалищами хат внаслідок масованих та цілеспрямованих ударів російської недоармії по цивільним - невідомо.
3) Скидайте гроші КОНКРЕТНИМ підрозділам! Зараз потреба у зимовому. ВЖЕ. Сидіти на землі всю ніч із нічником і кулеметом в жовтні достатньо прохолодно.
90 млн за день це круто, але у мене багато питань, час яких настане після війни…
Вдруге наголошую на важливості ЯКІСНИХ пікапів з ШИПОВАНОЮ ВСЕПОГОДНОЮ гумою. Ми застрягли в полі на 2 години, поки наш Форд витягував трофейний Урал. Через це спізнилися, зайшли на позиції вночі і втратили дорогоцінний час на інші важливі задачі. Форд у нас потужний, але гума підвела.
4) Є питання до окремих родів військ і конкретних бригад. Питання на часі, але можуть зруйнувати ілюзорну концепцію «ЗСУ котики».
4) Є питання до окремих родів військ і конкретних бригад. Питання на часі, але можуть зруйнувати ілюзорну концепцію «ЗСУ котики».
5) Знайшов для себе визначення тим людям, з якими перебуваю «там». Алмази. Так, не завжди красиві, не шліфовані й грубі. Але космічно міцні. Непохитні, незламні, тверді і головне не прикрашені.
Братерство (тут немає оцього совкового «товаришування») з такими людьми наповнює тебе не тільки силою і вірою, але й заряджає. Кожен надміцний потиск руки з обіймами, після навіть короткострокової перерви у зустрічах (війна все ж — двіжухи, стрілкотня, у кожного свої позиції і тд) це як найвища нагорода. Рукопотискання після серйозних двіжів це взагалі щось більше за нагороду. А ще «тут» не потрібно доводити дружбу й відданість. Якщо ти поруч — ти автоматично брат. Хай і не знаєш імен, звідки хто і тд. Бо кожне «поруч» може стати останнім.
Я зранку вітався з людиною, яка загинула за 2 години після того в бою. І мені дуже прикро, що не запам'ятав його обличчя. Який з цього висновок?

Любіть ближнього свого, як себе самого.
замість p.s.
Живіть сьогодні. Довго й щасливо. Але кожним днем. Не живіть "завтра" чи ''наступного року". Пийте з того довбаного посуду з сервантів, дивіться частіше старі фотографії й свої раритетні речі, викидайте хлам й примарні надії, відкладайте гроші, але точно не справи й мрії.
18.10.2022
Did you like this article?

© СД Платформа 2012 – 2022

Сайт розроблено силами активістів