ПОЛІТИКА

Виступ Ларса Клінгбайля на заході Соціал-демократичної партії Німеччини 18.10.2022 року
"На зламі епох: Безпека й мир у Європі"

Ларс Клінгбайль


Співголова керівної Соціал-демократичної партії Німеччини
Шановні пані й панове,

24 лютого 2022 року відбувся злам епох. Цей день докорінно змінив багато що в нашому житті. Загарбницька війна Росії проти України всупереч нормам міжнародного права стала переломною точкою в розвитку мирного порядку в Європі і у всьому світі. Це – переломна точка і для політики Німеччини у відносинах з Росією.

Визнання нової реальності в умовах зламу епох не означає відмову від наших цінностей. Свобода, справедливість, солідарність, прагнення миру є й залишаються цілями зовнішньої політики соціал- демократії. Ґезіне Шван якраз це й озвучила. Ці цінності були притаманні східній політиці Віллі Брандта та Гельмута Шмідта, якою ми, представники соціал-демократичної думки, по праву можемо пишатися й досі.
У березні ми святкували 100-річчя з дня народження Еґона Бара. На початку цього місяця минуло 30 років з дня смерті Віллі Брандта. Їхні заслуги у справі миру й безпеки в Європі не підвладні часу.

У своїй вступній промові Бернд Ротер показав, наскільки повчальною для всіх нас залишається успішна зовнішня політика Брандта, Бара та Шмідта.
Перед тим як діяти, Еґон Бар завжди вважав найбільш важливою справою оцінку реальної ситуації. Сьогодні реальна ситуація – це злам епох. Точкою відліку стало 24 лютого і брутальний напад Росії на Україну. 24 лютого вимагає рішучих і послідовних дій. Готовність до них продемонстрував Федеральний уряд Німеччини цими днями:

Ми підтримуємо право України на самозахист. Для цього ми порушили наш давній принцип не поставляти зброю до кризових регіонів. Німеччина одна із трьох країн, які надають найбільшу підтримку Україні. Окрім важкої артилерії ми поставляємо ще й найсучаснішу систему протиповітряної оборони Іріс-Т. Воєнні успіхи України бачать всі, наша підтримка буде продовжуватися.

Ми інвестуємо у власну безпеку. 100 мільярдів євро із спеціального фонду для Бундесверу потрібні, щоб забезпечити можливість належного виконання ним своїх завдань із захисту країни та союзників. Вступ Швеції й Фінляндії до НАТО, як і посилення співпраці в сфері політики безпеки на європейському рівні – цілком виправдані кроки.

Ми будуємо Європу як геополітичного гравця. Надання статусу кандидата на вступ до ЄС Україні й Молдові та перспективи на вступ Грузії – правильний крок. Початок переговорів про вступ з Північною Македонією та Албанією – правильний крок. При цьому важливе просування переговорів про вступ і на політичному рівні.

Ми налагоджуємо нові стратегічні партнерські зв'язки з метою посилення мультилатералізму. Федеральний канцлер Олаф Шольц запросив на саміт G7 такі держави як Індія, Індонезія, Сенегал та Аргентина. Це важливий сигнал. Дипломатія, політика задля розвитку і торгові угоди відіграватимуть неабияку роль у наших стратегічних партнерських зв'язках.

Все це – реакція на реальну ситуацію зламу епох. До певної міри йдеться про фундаментальні зміни в нашій політиці. Вони всеохоплюючі, але необхідні.
Владімір Путін хоче, щоб Україна зникла з географічної карти. Тим самим він порушує не лише міжнародне право, а й усі договори й базові принципи, напрацьовані в процесі важких переговорів в рамках Конференції з питань безпеки і співробітництва в Європі і закріплені після завершення холодної війни у Паризькій хартії. Для Путіна територіальна цілісність не має значення. Для Путіна непорушність кордонів не має цінності.

Для Путіна політичний суверенітет держави нічого не значить. Для нього також нічого не значить і заборона на застосування сили.

Для мене як соціал-демократа завжди було ясно: міжнародне право чинне для всіх. Статут ООН чинний для всіх. Територіальна цілісність, політичний суверенітет, непорушність кордонів – все це є чинним для всіх. Діє сила права, а не право сили.

Та все ж з'ясувалось, що засоби й шляхи відстоювання цих переконань були недостатніми.

Не може бути і не буде повернення до статус-кво, що існував у відносинах з Росією перед війною з Україною. Світу до 24 лютого більше не існує. Тепер на нас лягла відповідальність з його облаштування по-новому. І ця відповідальність виходить далеко за рамки воєнного конфлікту.
Визнання реального стану справ означає для мене й критичну оцінку. У Німеччині впродовж останніх років склався консенсус, який поділявся значною частиною суспільства, стосовно того, що тісні відносини з Росією є благом для нас, для Росії і для мирної Європи. Часто це клалося в основу наших дій. Але при цьому ми не усвідомили, що рамкові умови для таких відносин давно змінилися. Російський режим на чолі з Путіним ставав дедалі більш репресивним, агресивним і навіть ревізіоністським. У пошуках точок дотику ми часто не брали до уваги те, що нас розділяє. І це було помилкою.

Я хотів би, щоб ці помилки стали уроком для нас і щоб ми зробили з них правильні висновки. Як голова я несу відповідальність за них з боку Соціал-демократичної партії. Я знаю, що дискусія на цю тему є доволі складною. Багатьом чимало кроків здаються недостатніми. Інші ж уже сьогодні вважають надмірною швидкість та кількість тихкроків, які ми вже здійснюємо. Дехто гадає, що в часи, коли Росія посилює свою агресію, недоречно задумуватися над помилками і майбутнім нашої політики. Інші ж наполягають саме на ґрунтовній полеміці.

Я бажав би, щоб ми знайшли в собі сили вести цю дискусію. Комісія з питань міжнародної політики є оптимальним майданчиком для цього. Нині ми працюємо в комісії над докорінно новим позиціонуванням соціал-демократичної зовнішньої та безпекової політики. У 2023 році ця дискусія втілиться в рішенні партійного з'їзду.

Для цього ми мобілізуємо у сконцентрованій формі увесь багаж наших знань у цій галузі, налагоджуємо обмін досвідом з національними й міжнародними експертами та членами нашої партії. Я дуже вдячний Комісії з базових цінностей та Форуму з питань історії за те, що сьогодні ми робимо внесок у цю справу завдяки нашому спільному заходу.
Я пишаюсь політикою Віллі Брандта. І як голова партії я не дозволю завдати шкоди його спадку. Навпаки: самі в ці дні ми можемо багато чому повчитися у Віллі Брандта. Його зовнішня політика була успішним симбіозом трьох засадничих елементів: по-перше, дипломатії, по-друге, чіткої позиції щодо прав людини та міжнародного права, в тому числі й сповідування непорушності кордонів, і по-третє, власної воєнної потужності. Про останнє ми часто забуваємо. Але саме Віллі Брандт на посаді міністра закордонних справ у 1967 році вів переговори про доктрину НАТО, побудовану на поєднанні принципів зближення та стримування завдяки воєнній потужності.

Гельмут Шмідт продовжив цю політику. Як при Брандті, так і при Шмідті оборонний бюджет перевищував три відсотки всього нашого економічного потенціалу. Їхня політика була предметом суперечок. Сьогодні ми можемо пригадати гарячу дискусію навколо Подвійного рішення НАТО.
Зрештою завдяки цій потужності відкрилося вікно можливостей для успішних переговорів з роззброєння та підписання Договору про ліквідацію ракет малої і середньої дальності в 1987 році. Східна політика Соціал-демократичної партії стала дороговказом до миру й безпеки у Європі після закінчення холодної війни. Вона стала дороговказом до возз'єднання. А ще – дороговказом до розширення ЄС на схід.

Але вона в плані її критичного осмислення в жодному разі не була вільна від помилок. Хибним зокрема, виявилося рішення не надавати підтримку таким угрупованням громадянського суспільства як наприклад «Солідарність» у Польщі у їхній боротьбі з репресивними режимами. І це також повинно послужити всім нам уроком.

До речі саме під таким кутом зору я дивлюся на присудження цьогорічної Нобелівської премії миру борцям за свободу в Україні й Білорусі: це - нагадування про силу громадянського суспільства у боротьбі за зміни. А ще – це нагадування про нашу відповідальність щодо підтримки громадянського суспільства у цій боротьбі.

Це вдасться зробити лише за умови усвідомлення й визнання нами політичних реалій. У відносинах з Росією зробити цього не вдалося.
I. Помилки у ставленні до Росії

Ми вірили в те, що хороші відносини з Росією після завершення холодної війни будуть політично сталими: навіть попри те, що місцями вони все ж давали збій, ми гадали, що вони з часом лише будуть кращими. Через це у нашому баченні Росії виникли білі плями. А це призвело до помилок у відносинах з Росією.

Дозвольте коротко зупинитися на чотирьох таких помилках:
По-перше: Німеччину й Росію пов'язує особлива історія. Ми вірили в те, що ця історія накладає на нас взаємні обов'язки. Але при цьому не помітили, що у Путіна на цей рахунок інша думка. Що Путін почав маніпулювати історіографією і використовувати її у своїх цілях, а саме, для консолідації на засадах авторитаризму всередині країни та імперської політики у власних інтересах назовні. При цьому ми застрягли в уявленнях про Росію, котрі сформувалися під впливом минулого, але давно перестали відображати сучасний стан справ.

До речі, я вважаю особисті дружні відносини в політиці хорошим здобутком. Це тим більш справедливо для міжнародної політики. Але дружні відносини ніколи не повинні заважати баченню реального стану справ.
По-друге: визначальною парадигмою залишалися зміни через зближення. Певні принципово важливі підходи в нашій політиці щодо Росії не перевірялись і не піддавались критичному осмисленню з точки зору їхнього реального змісту. Попри те, що Росія у своїй внутрішній політиці ставала дедалі більш репресивною й агресивною і все більше віддалялася від таких спільних інституцій як Рада Європи або ОБСЄ.

Навіть посилення економічних взаємозв'язків не сприяло більш стабільному порядку в Європі. У випадку з нападом на Україну інтереси російської економіки не мали жодної ваги при ухваленні жорстких рішень Владіміром Путіним.
Без політичного порядку денного принцип «змін шляхом торгівлі» не спрацював.

Це особливо стосується третьої помилки: Німеччина поставила себе в залежність від Росії своєю енергетичною політикою. Так, впродовж багатьох років ми й справді отримували від цього економічний зиск. Але він дався нам дорогою ціною. Ми стали вразливими. Через однобоку розбудову імпортної інфраструктури у відносинах з Росією, брак диверсифікації. Через політичну блокаду спорудження терміналів для скрапленого газу і зволікання з розвитком відновлюваних видів енергії. Така політика була однобокою. Їй бракувало сталості. Ми помилилися в оцінці безпекового виміру нашого енергозабезпечення. Така однобока залежність не повинна повторитися більше ніколи.
По-четверте, ми не врахували в достатній мірі інтереси й бачення наших партнерів у Східній та Центральній Європі. Це призвело до суттєвих втрат у довірі. Саме в останні роки, коли російська політика ставала дедалі агресивнішою, нам слід було більш уважно прислуховуватися до думки наших партнерів.

Звісно ж існують й інші «білі плями», помилки, допущені нами. Мені важливо, щоб вони були озвучені. Але для мене ще більш важливо, щоб вони послужили нам уроком на майбутнє.
II. Подальша перспектива

a. Ставлення до Росії

Звісно ж надто рано розписувати в деталях засадничу політику у відносинах з Росією. Наразі в першу чергу йдеться про підтримку України у її повсякденній боротьбі проти брутальної війни з боку Росії та посилення її переговірних позицій.

Глави держав та урядів Великої сімки якраз на минулому тижні запевнили президента Зеленського у підтримці на можливих мирних переговорах.

Отже сьогодні я не стану розповідати про керівні принципи нової політики СДПН щодо Росії. До речі ще й тому, що вважаю неправильним робити це без ґрунтовного обговорення з нашими європейськими партнерами перед ухваленням відповідного рішення.
Однак для мене ясно одне: теза про те,що безпека та стабільність у Європі може існувати лише разом із Росією, а не супроти неї, втратила свою чинність.

Сьогодні мова йде про те, щоб гарантувати безпеку від Росії. Росія розпрощалась із системою спільної безпеки і спільних ціннісних орієнтацій.

Нам потрібно здійснити масштабні інвестиції у власну безпеку. Власна сила є головною передумовою зближення. Незалежно від перебігу війни Європа в майбутньому повинна в будь-який момент часу бути спроможною захистити себе.
Доки Росія не зміниться докорінним чином вона, навіть якщо ми залишимося прихильниками побудови спільного безпекового порядку як мети у довгостроковій перспективі, не може розглядатися як серйозний партнер. Спільні дії у питаннях клімату чи роззброєння можливі лише за цієї умови. Санкції проти Росії будуть діяти до того часу, доки останній російський солдат не піде з України.

А ми будемо уважно спостерігати за тим, як розвивається громадянське суспільство в Росії. Поки що підтримка війни там все ще на доволі високому рівні, однак мобілізацією Путін перекреслив свою домовленість із суспільством про те, що війна не увійде у повсякденне життя людей. Російське суспільство буде повільно прокидатися із глибокого сну. Скрізь, де лунатимуть голоси критики, нам належить підтримати їх.
б. Сильна Європа

Можливо найважливішою нашою відповіддю на жорстоку загарбницьку війну Путіна стане сильна й суверенна Європа. Європейська інтеграція в цілому виправдала сподівання держав колишнього східного блоку на безпеку, благополуччя і свободу. Однак потрібно рухатися далі.

Минулої п'ятниці я зустрівся з представниками української Соціал-демократичної платформи. Мене особливо вразили такі слова її голови Богдана Ференса. Він сказав:

«На війні не знаєш навіть, що буде завтра. Але перспектива стати частиною Європейського Союзу вселяє в людей в Україні надію на майбутнє».

Я давно висловлювався за надання Україні перспективи вступу. Бо був переконаний, що це правильне рішення. ЄС повинен думати й діяти в геополітичному вимірі. Одноголосне рішення про надання

Україні й Молдові статусу кандидата, а Грузії – перспективи на отримання такого статусу, стало сильним сигналом. Як і про початок найближчим часом переговорів щодо вступу Північної Македонії й Албанії. Про це я говорив минулими вихідними з прем'єр-міністром Албанії Еді Рама та головою правлячої партії Грузії Іраклієм Кобашідзе в Берліні. Німеччина як впливова країна в Європі повинна активно просувати переговори про вступ.

Зробити це з усіма партнерами не завжди просто, особливо, коли викликом для співпраці стають конфлікти навколо верховенства права. Тому мені важливо, щоб ми не змішували різні речі. Коли мова йде про безпеку в Європі, ми повинні чітко стояти на боці наших партнерів. Коли ж ідеться про верховенство права чи свободу ЗМІ, наша позиція тут також повинна бути чіткою.
Я твердо впевнений в тому, що нам потрібно зробити наступний крок й поглибити демократизацію та резильєнтність Європи. Федеральний канцлер Олаф Шольц у своєму виступу в Празі сформулював чотири правильні думки.

Нам слід зробити ЄС спроможним до прийому нових членів. ЄС у складі 30+ держав-членів повинен зберегти здатність до дій та ухвалення рішень, зокрема завдяки реформі щодо прийняття рішень з питань зовнішньої, безпекової та фіскальної політики більшістю голосів. А ще ЄС повинен бути спроможним до захисту своїх принципів, зокрема через посилення механізму дотримання верховенства права.

Резильєнтність включає в себе й незалежність в області енергетичної політики, а також боротьбу з кліматичною кризою. Наскільки це важливо і для нашої власної безпеки не в останню чергу показала й війна в Україні. Приєднання до Європейського Зеленого Курсу стало б привабливою перспективою посилення своєї резильєнтності і для інших кандидатів на вступ.
в. Міжнародний порядок

Загалом тема енергетичної незалежності вкрай важлива для всіх, незалежно від того, з ким би про неї не говорив: з прем'єр- міністром Іспанії Педро Санчесом, моєю колежанкою за посадою зі Швеції Магдаленою Андерсон, кандидатом на посаду президента Бразилії Лулою, новим урядом у Чилі чи прем'єр- міністром Монголії. Для всіх стале енергозабезпечення є головною темою. З точки зору політичного суверенітету в галузі енергозабезпечення, інновацій, нових індустрій та якісних робочих місць. І для всіх головним партнером у цій справі є Європейський Союз.

Я вбачаю в цьому неабиякий потенціал для налагодження на цій основі нових стратегічних партнерських зв'язків, а тим самим і можливість посісти провідну роль у боротьбі з кліматичною кризою. Надто довго ми нехтували можливістю побудови таких партнерських зв'язків, що ґрунтуються на спільних інтересах, поза рамками класичних західних альянсів.

На противагу Путіну, який, зокрема, завдяки ініціативі із заснування БРІКС дав можливість вголос заявити про себе найбільшим за площею й населенням країнам, що розвиваються. І це принесло свої плоди. Ми бачимо, як багато держав у світі не підтримують наші санкції проти Росії, вбачаючи в ній свого надійного партнера. А ще й через те, що завжди відчували несерйозне сприйняття з боку «Заходу». Путін прагне сформувати нові блоки, й ми не маємо права допустити цього.



Якщо ми поставимо себе в моральному відношенні вище інших країн і будемо казати їм, на чию сторону їм належить стати, це не принесе жодного результату.

Наше завдання як провідної країни полягає у постійному напрацюванні спільних інтересів на міжнародному рівні. І це також може вплинути на перебіг війни в Україні.

Можливо ця війна є європейською, як на цьому щоразу наголошують багато країн Глобального Півдня. Але питання про те, чи допустимо у ХХІ столітті силою зброї змінювати кордони, стосується всіх нас. Це – глобальне питання.

Те, що попрання норм міжнародного права Росією засуджується й на міжнародному рівні, засвідчило на минулому тижні голосування величезною більшістю держав-членів ООН на Генеральній Асамблеї. Порядок, заснований на правилах, як і раніше користується неабиякою підтримкою. І нам слід відштовхуватися від цього.

Якнайсуворіше засудження спроб Путіна добитися своїх політичних цілей погрозами із застосування ядерної зброї є справою всіх і кожного. Якщо вдасться добитися свого ядерною зброєю один раз, інші теж можуть піти цим же шляхом. Це ускладнить на багато років будь-які зусилля із запобігання поширенню ядерної зброї. Саме в цьому питанні я волів би бачити набагато більш активну роль Організації Об'єднаних Націй.
г. Наша відповідальність як провідної держави

Німеччина в цей переломний час мала б відігравати основоположну роль у побудові нового мирного порядку в Європі та збереженні світового устрою, заснованого на правилах.
У своїй промові про злам епох, з якою я виступив 21 червня у Фонді Фрідріха Еберта, я говорив про те, що Німеччина як провідна держава, повинна брати на себе більше відповідальності. В цьому я переконаний, як і раніше. Колишній міністр закордонних справ Польщі Радислав Сікорський у 2011 році сказав, чого він очікує від Німеччини:

«Я більше боюся не сили та впливу Німеччини, а її бездіяльності. Ви стали життєво важливою нацією для Європи. І ви не маєте права на невдачу в реалізації свого лідерства, що полягає не в домінуванні, а в провідній ролі у реформуванні».
Саме про це і йде мова: йти попереду і вести за собою своїм прикладом інших. Це те, чого від нас очікують. І це – наш внесок у побудову сильної Європи та стабільного міжнародного порядку.

Буду радий дискусії з цих питань! Щиро дякую.
29.10.2022
Did you like this article?

© СД Платформа 2012 – 2022

Сайт розроблено силами активістів