Вибори у Франції: перемога ультраправих, коаліції та підтримка України

Чому Макрон проголосив позачергові вибори?

На виборах до Європарламенту у Франції крайні праві сумарно зібрали близько 37 % голосів, в той час, як пропрезидентська коаліція, що сьогодні має більшість у французькому парламенті, усього лише 14.6%.

«Результати виборів не є доброю новиною для проєвропейських сил», — зазначив Макрон у телевізійному зверненні одразу після проголошення результатів екзит-полів. Високий рейтинг крайніх правих він назвав національною небезпекою і вдався до дуже ризикованого кроку – розпустив Національну асамблею.

Крок, який став несподіванкою навіть для членів його партії, ймовірно був обумовлений бажанням «зіграти на час»: швидко мобілізувати тих, кого налякала перемога Національного об’єднання, та не дати правим партіям часу домовитись про спільну стратегію.

Швидкі вибори дають Макрону примарну надію, що спрацює давня модель «республіканського фронту» — французька система голосувань останніх трьох десятиліть, коли всі (праві та ліві, ліберали та консерватори) об’єднуються проти кандидатів від Національного фронту – попередника нинішнього Національного об’єднання).

На практиці це означає, що в багатьох округах висунуть одного «республіканського» кандидата, тобто того політика, який потенційно здатний обійти представника крайніх правих, та що це може дати в наступному парламенті, спрогнозувати нереально.

Російський вплив у Франції

14,5 % пропрезидентського блоку — невесела новина для України, бо Макрон зробив підтримку українського спротиву однією з провідних тем своєї виборчої кампанії. До проукраїнських також варто зарахувати Соціалістичну партію та партію «Публічний простір», які спільно зібрали 14 %. Разом ці дві групи дають трохи більше як чверть голосів, що явно замало для підтримки амбітного курсу Макрона на розбудову європейської безпекової автономії.

Позачергові парламентські вибори, що на них зважився Макрон, — це пастка, яку він змайстрував своїми ж руками ще 2016 року, коли себе як центриста, зрештою отримавши критику як з права, так і зліва. Кілька років тому, формуючи свою політсилу Вперед, Республіко!, він добряче кадрово «обскубав» соціалістів і республіканців (правих консерваторів), чим фактично завдав сильного удару традиційним поміркованим парламентським партіям. Як наслідок, виборці почали консолідуватися довкола радикалів — крайніх лівих і крайніх правих. Обидва табори відомі своїми промосковськими симпатіями аж до лютого 2022 року.

Марін Ле Пен, колишня лідерка французької ультраправої партії Національне об'єднання (до 2018 року – Національний фронт), а сьогодні «обличчя» партії, зіткнулася з ретельним розслідуванням щодо її зв'язків з росією. Французький парламентський звіт виявив кілька ключових моментів, які викликають занепокоєння стосовно цих зв'язків.

Один з найбільш обговорюваних аспектів — це позиція Ле Пен щодо Криму. Як до початку російського повномасштабного вторгнення, так і після, вона заявляла: «Крим законно належить росії після референдуму, що відбувся у 2014 році». Ця позиція широко висвітлювалася в російських медіа, що посилило підтримку російських геополітичних дій.

Фінансові зв'язки також викликають багато запитань. У 2014 році Національний фронт отримав кредит у розмірі 9 мільйонів євро від російського банку. Умови цього кредиту та його вигідність викликали підозри щодо того, чи не впливав він на проросійську позицію партії. Ле Пен захищала цей кредит, пояснюючи його необхідність неможливістю отримати фінансування від європейських банків, але парламентський звіт припускає, що кредит міг призвести до систематичної підтримки російських інтересів у голосуваннях Європарламенту членами партії Національне об'єднання.

Крім того, ключові члени партії підтримували зв'язки з Росією. Наприклад, у 2020 році під час спостережної місії, колишня євродепутатка Елен Лапорт похвалила російське конституційне голосування, яке продовжило термін повноважень президента Володимира Путіна, назвавши його «уроком демократії».

Варто зазначити, що від почату повномасштабного вторгнення позиція Національного об’єднання поступово змінювалася на критичну до росії, а в червні цього року новий голова партії Жордан Барделла заявив, що підтримує надання України зброї, окрім тієї, яка «призвела б до дальших тяжких наслідків». Така поступова зміна риторики, вказує на розуміння необхідності балансування зовнішньої політики та стримування росії.

Однак розслідування та документовані історичні зв'язки прямо показують складну картину відносин Національного об'єднання з росією, і прихід цієї політсили до влади може знизити рівень підтримки України Францією.

10,1 % голосів отримали недружні до України ультраліві. У перспективі близьких виборів лідер Нескореної Франції Жан-Люк Меланшон відразу ж у ніч на понеділок зібрав чималий мітинг у Парижі, сподіваючись на посаду прем’єр-міністра з липня. Шансів здійснити цю заповітну мрію в нього набагато менше, ніж у голови Національного об’єднання Барделли, але сам принцип «республіканського фронту» — скринька із сюрпризами.

Вплив росії на крайні ліві партії у Франції проявляється через кілька основних напрямків, що відображають їхню геополітичну орієнтацію та історичні зв'язки.

Ідеологічні симпатії деяких ультралівих політиків і партій у Франції до росії можна простежити ще з часів Холодної війни, коли вони підтримували Радянський Союз як альтернативу капіталістичному Заходу. Сучасні крайні ліві політики, такі як Меланшон, також висловлюють проросійські геополітичні погляди, зокрема, через критику політики США та НАТО. Меланшон часто наголошує на необхідності зменшення впливу США в Європі, що збігається з російськими інтересами у послабленні західних альянсів.

Крайні ліві у Франції бачать у росії противагу гегемонії США та західним капіталістичним структурам. Цей геополітичний погляд змушує їх підтримувати росію, попри те, що російська не відповідає лівим ідеалам.

Однак, ідучи на вибори у широкому лівому блоці Новий народний фронт, французька лівиця ухвалила спільну позицію щодо непохитної підтримки України у боротьбі проти російської агресії. Це відбулося під тиском соціал-демократичної Соціалістичної партії та інших проукраїнських партій блоку.

Коаліціада

Попри те, що Національне об’єднання здобуло більшість, ймовірність того, що інші партії погодяться на коаліцію з партією Ле Пен, залишається низькою. Історично склалося так, що більшість традиційних партій уникають альянсів з правопопулістами через ідеологічні розбіжності. Так, після того, як голова правоконсервативної партії Республіканці Еріук Чіотті заявив про готовність співпрацювати з Національним об’єднанням, це спричинило внутрішньопартійну кризу із намаганням виключити його з поста лідера.

Більш ймовірним на сьогодні є формування коаліції у Франції, яка виключає Національне об'єднання. Найбільш ймовірним сценарієм є об'єднання центристських і лівих партій. Коаліція може включати пропрезидентський блок Макрона Разом, лівий Новий народний фронт, а також інші менші політсили.
Формування такої різношерстої коаліції потребувати часу та довгих коаліційних перемовин, проте, у випадку її успіху, підтримка України з боку Франції не знизиться.

Попри очікувану перемогу Національного об’єднання, створення коаліційного уряду з їх участю залишається малоймовірним через ідеологічні розбіжності з іншими основними політичними силами. Найбільш ймовірним сценарієм є формування широкої коаліції з центристського пропрезидентського блоку Разом та лівого Нового народного фронту без участі партії Ле Пен, що відображає стійке прагнення до збереження політичного балансу та стабільності у Франції.

У випадку такого об’єднання, зниження співпраці з Україною не очікується. Блок Разом прямо пов’язаний з політикою Макрона з підтримки України, а ліва коаліція, навіть попри знаходження в ній партій, які відзначалися проросійською риторикою, під тиском проукраїнських політсил, зайняла позицію підтримки України.