Українська демократія vs. російська війна. Як посилити стійкість

На центральних вулицях Києва людно, всі як завжди кудись поспішають у своїх справах. У кафе можна почути іноземців. На перший погляд, все начебто як раніше, до 24 лютого 2022 року. Але це лише ілюзія. Адже за мить ті ж вулиці наповнюються ревінням сирен, що сповіщають про чергову російську атаку дронами і смертоносними ракетами.

Існує думка, що до війни неможливо повністю звикнути. Особливо до її наслідків. Смерть, розруха та скалічені долі сотні тисяч українців – реальність, з якою доводиться жити. Путін сподівався зламати Україну, але йому, як і раніше, це не вдалося зробити. А чи знаєте чому? Росіяни до кінця не усвідомили, що для українців жити у свободі та демократії – це не набір заїжджених слоганів, а орієнтир у житті, який передавався багато років з покоління до покоління. І за право визначати свою долю самостійно, прагнучи демократичних перетворень, Україні доводиться платити найвищу ціну.

А ще міжнародна підтримка, включаючи військову складову, без якої вистояти та протистояти російській армії було б ще складніше, ніж зараз.

Що непокоїть українців

Війна суттєво впливає на внутрішню політику, суспільні запити та пріоритети. Якщо у 2022 році політичне життя практично завмерло, то через рік усе почало поступово повертатися на свої кола. Все, окрім виборів. Адже із запровадженням військового стану проводити вибори в Україні є неможливим. А чесні вибори, як відомо, є ключовою складовою подальшої демократизації та забезпечення змін політичних еліт.

У суспільстві, як і раніше, спостерігаються розхожі думки щодо доцільності проведення виборів в умовах війни. Хоча рівень втоми та роздратування від складної ситуації на фронті, економічних проблем, корупційних скандалів та перестановок у військовому керівництві, пов'язаних із звільненням відомого генерала Залужного, зростає. До цього додаються ще й тривоги щодо складнощів із забезпеченням своєчасної військової допомоги, насамперед зі Сполучених Штатів Америки.

А що щодо запиту на справедливість? Цей запит існує, і з війною, що триває, все виразніше проявляється не тільки у палких дебатах в соціальних мережах і медіа, але і на кухнях, в колах близьких. Українців турбує за якими новими правилами проходитиме подальша мобілізація в сили оборони, чи вдасться зберегти права, включаючи трудові та право на освіту в умовах воєнного стану, чи витримає економіка та фінансова система війну на виснаження, яку, ймовірно, продовжуватиме Путін, як зберегти єдність, коли розриви та напруга між багатими та бідними, тими, хто на війні та в тилу, поїхав за кордон, або ж залишився в Україні, зберігаються.

А ще рівень довіри. За результатами опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені І. Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова наприкінці 2023 року, найчастіше довіра висловлюється Збройним силам України (їм довіряють 94% серед опитаних). Відмітку у 50% також перевищив рівень довіри до Служби безпеки України (71%), президента України (68%), церкви (63%), громадських організацій (63%), Національної поліції України (58%), глави міста (селища, села), в якому мешкає респондент (53%).

Більшість же респондентів висловлюють недовіру політичним партіям (не довіряють 76%), державному апарату (чиновникам) (73%), судам (судовій системі загалом) (72%), парламенту (66%), уряду України (63%), прокуратурі (62%) та антикорупційним органам (51%).

Частіше висловлюють недовіру, ніж довіру до профспілок (не довіряють їм 46,5%, тоді як довіряють – 25%).

Зважаючи на вищезазначене, знадобиться чимало часу та зусиль, щоб змінити ставлення українців до політичних партій, судів та державних інституцій, включаючи парламент та уряд. І чим довше продовжуватиметься війна, тим більше труднощів відчуватиме ще незміцніла українська демократія.

Демократія – це дорого

Зріла демократія існує в тих країнах, де вже сотні років на належному рівні функціонує партійна система, є політична культура і традиції, які також визначають сталість державних інститутів. Україна здобула свою незалежність порівняно недавно і вже протягом 10 років їй доводиться її захищати від російської агресії.

Відсутність належного досвіду перешкоджала формуванню збалансованої та стійкої політичної системи. Для незрілої пострадянської еліти побудова сильних державних інституцій не було у пріоритеті. І зрозуміло, чому. Можливий контроль з боку правоохоронних органів, судових інстанцій міг стати на заваді розкраданню державної власності. Стара партійна номенклатура поступово втрачала монополію на владу та у гру вступали фінансово-промислові групи, підконтрольні олігархам.

Можливості для олігархів впливати на політичні процеси помітно звузилися під час війни, але це аж ніяк не означає, що після закінчення не буде спроб взяти реванш. Подолати олігархів внутрішніми ресурсами буде дуже складно. Політичний та фінансовий тиск міжнародних партнерів може бути більш дієвим інструментом.

Формування повноцінного середнього класу може сприяти появі нових політичних утворень з ціннісно-ідеологічними орієнтирами. Політична освіта та робота з молоддю повинна якісно вплинути на зміну політичних запитів.

Багато країн, коли зважуються на масштабні реформи, часто люблять копіювати те, що вже ефективно функціонувало у розвинених демократіях. Але таке механічне копіювання не завжди дає належних результатів. Демократія – це дуже дороге задоволення. Для реалізації необхідних реформ, особливо у воєнний час, потрібні серйозні фінансові ресурси. У зв'язку з цим, виникає два важливі питання.

Одне до міжнародних партнерів: «Чи готові вони збільшити фінансування на підтримку подальшої демократизації України крім виділення значних фінансових коштів на військові потреби та фінансову стійкість?»

Друге питання адресується українській владі: «Чи готова влада на подальші перетворення в країні, спрямовані на забезпечення політичного плюралізму та свободи медіа, ефективної боротьби з корупцією, децентралізацію, а також горизонтально вибудуваного діалогу з громадським сектором?» І все це в умовах війни.

Відповівши чесно на ці питання, дозволить більш тверезо оцінити, як доцільніше розставити пріоритети, забезпечивши при цьому стійкість демократії під час війни, а також закладення основи для ефективного відновлення України після її закінчення.

Цей матеріал було опубліковано Фундацією європейських прогресивних досліджень (FEPS), яка є найбільшим мозковим центром європейських соціал-демократів та фінансується Європейським Парламентом. Стаття англійською мовою за посиланням.