Воєнний контекст: чого очікувати на фронті?

Проміжні підсумки битви за Бахмут та перспективи українського контрнаступу

Сьогодні можна констатувати - задум російського командування в рамках зимово-весняної наступальної кампанії зазнав невдачі через стійкий опір захисників України. Внаслідок значних втрат техніки та особового складу російське командування впродовж останніх місяців зосередило основні зусилля на досягненні тактичних цілей, загальною метою яких було формування зручної для оборони конфігурації фронту напередодні українського контрнаступу.

Реалізація цієї мети обумовила концентрацію спроб росії на захопленні ключових вузлів оборони ЗСУ в Донецькій області, а саме лінії Сіверськ-Соледар-Бахмут- Авдіївка-Маріїнка- Вугледар. У підсумку, окупанти спромоглись на частковий успіх в районі Соледару та Бахмуту. Однак за ці просування виснажили російську армію і приватні військові компанії (головним чином ПВК «Вагнер»). Як результат, росія втратила наступальний потенціал для проведення операції стратегічного масштабу в перспективі найближчих місяців.

Україна, зі свого боку, тривалий час обмежувалась стратегічною обороною, завданням якої був виграш часу для формування резервів для проведення наступальних операцій. Травень став переломним місяцем війни. Українське командування, діючи згідно з доктриною НАТО, розпочало операції з підготовки поля бою (shaping operations) для майбутніх наступальних дій. Прямим індикатором цього є зростання інтенсивності дронних ударів по логістиці окупантів в тактичному та оперативному тилу. Також ЗСУ почали застосовувати крилаті ракети повітряного базування Storm Shadow, що суттєво розширило зону ураження логістики росіян.

Отож, на фоні деградації окупаційного контингенту, Сили оборони України (СОУ) послідовно готують умови для успішного наступу. У відповідь росія активізувала ракетно-дронові атаки проти українських міст.

«Верден» російсько-української війни

Станом на кінець травня російські підрозділи (переважно ПВК «Вагнер») витіснили СОУ з території Бахмуту (варто відзначити, що за рядом повідомлень українські військові зберігають позиції на західних околицях міста). Втім наразі рано говорити про завершення бахмутської баталії, адже контрнаступальні дії ЗСУ впродовж травня на флангах угрупування росіян, яке намагалось перерізати комунікації захисників міста, дозволили Україні повернути контроль над домінуючими висотами на захід від міста. Внаслідок цього перебування в Бахмуті невпинно перетворюється на проблему для російського Генштабу, адже росіяни неспроможні розгорнути наступ на захід від міста, а їхні підрозділи опинились у вогневому мішку української артилерії.

Важливість оборони Бахмуту впродовж тривалого періоду (9 місяців) для української сторони обумовлена необхідністю виснаження наступального потенціалу росії, який ефективно спалюється в міських боях. Подібну стратегію український Генштаб застосовував в ході літньої кампанії 2022 року, втягнувши російського агресора в кровопролитні бої на вулицях Сєверодонецька. Захоплення агломерації Лисичанськ-Сєвєродонецьк для росії стало «пірровою перемогою», адже окупанти на тривалий час втратили наступальний потенціал і ситуацію на фронті Кремлю вдалось стабілізувати лише завдяки мобілізації в рф. Аналогічна ситуація склалась станом на початок літа цього року.

Оборона Бахмуту виконала ряд важливих завдань тактичного (утримування фронту на більшості атакованих напрямках) та стратегічного (виснаження ресурсів противника) характеру.

Результатом тактичного рівня є збереження Україною контролю над східним берегом каналу Сіверський Донець — Донбас, який росія, за негативного сценарію, може зробити зручним рубежем для своєї системи оборони в Донецькій області. Також російські підрозділи утримуються на відстані, яка не дозволяє наносити удари ствольною артилерією по агломерації Краматорськ-Слов'янськ.

Стосовно стратегічного завдання виснаження російської армії, варто відзначити, що політичне значення Бахмуту для Кремля змушувало російське командування нераціонально використовувати наявні ресурси. Так, окремі підрозділи кадрової армії окупантів, які здійснювали впродовж березня та квітня штурми інших українських районів оборони, зокрема Авдіївки, Мар'їнки та позицій поблизу Кремінної, спрямовувались на штурм Бахмуту. В середині травня росіяни в Бахмуті постали перед загрозою флангового охоплення угрупування, яке штурмувало міські квартали. Щоб ліквідувати несприятливу обстановку, окупанти були змушені розгорнути в цьому районі додаткові резерви, що послабило їхні спроможності на інших ділянках фронту.

Одним зі свідчень реалізації задуму українського командування є те, що саме в ході Бахмутської операції ворог вперше за час війни постав перед системною необхідністю економити боєприпаси (хоч вести мову про повноцінний снарядний голод в російських військах передчасно). Втім більш промовистою є статистика бойових зіткнень. За даними українського Генштабу протягом березня відбувалось в середньому 282 б/з в день, квітня – 161, травня – 130. Отож бачимо тенденцію до зниження інтенсивності атак росіян, що вказує на перехід окупаційних військ до оборони. При чому російське командування не досягнуло рубежів, які були метою кампанії зими-весни, а Україна зберегла в розпорядженні резерви, які можуть бути застосовані для наступальних операцій.

Кремль активізує ракетно-дронові атаки: істерика чи холодний розрахунок?

Протягом травня, росія застосувала проти України 205 ракет різних типів (здійснено вісім масованих атак), що є другим показником після грудня (236 ракет, 4 масовані атаки) і на кілька порядків більше, ніж в квітні (27 ракет, 1 масована атака). Основу масових залпів, як і раніше, складають ракети Калібр, Х-101, Х-555. Головною відмінністю є інтенсифікація застосування рекет з балістичною траєкторією («Іскандер» та «Кинжал») під час атак на українську столицю.

Мета російського командування комплексна. По-перше, намагаючись зірвати плани України щодо наступу, окупанти зосередились на виявленні слабких місць та виснаженні української протиракетної-протиповітряної оборони (ПРО-ППО). Росія розуміє, що її останній конвенційний «козир» на полі бою – авіація, може бути нівельована за рахунок поставок західних систем ППО, тому не шкодує ракетний запас. По-друге, інтенсивні нальоти на Київ мають інформаційне значення - підживлення ентузіазму російських військових та суспільства в умовах відсутності значних успіхів на фронті та нездатності організувати ефективну оборону прикордонних областей рф.

Втім, незважаючи на витрату ракетного ресурсу, ефективність ударів залишається мінімальною на фоні болючих для Кремля репутаційних витрат – знищення американським комплексом ПРО «Петріот» псевдо-гіперзвукових «Кинджалів» та балістичних «Іскандерів». Той факт, що противник не досяг більшості цілей в рамках ракетних атак, може свідчити про технологічну перевагу СОУ (ефективність ППО протягом травня зросла до майже 90%). Водночас інтенсифікація ракетно-дронових атак свідчить про збереження росією можливостей щодо виробництва рекет, а, відтак, низьку ефективність санкційного режиму. Також активне застосування БПЛА іранського виробництва є результатом нарощування об'ємів військово-технічного співробітництва Москви та Тегерану.

В цих умовах зменшення ризиків для України пов'язане передусім із збільшенням можливостей системи ПРО-ППО, зокрема через прискорення постачань відповідних комплексів та боєкомплекту, а також бойових літаків.

Український контрнаступ: виклики, які стоять перед ЗСУ

Очікування наступальної операції (або серії операцій) України стало домінуючим мотивом вітчизняного дискурсу та топ-темою на шпальтах світових медіа, що відстежують події війни. В мережі кожного дня з'являються нові фото та відеоматеріали з навчань українських військових, що формує високі очікування у значної частини українського суспільства щодо результатів майбутнього наступу ЗСУ. З іншої сторони фронту за підготовкою України також пильно спостерігають – росія проводить власну інформаційну кампанію, яка має на меті применшити можливості України та мобілізувати населення рф.

В цих умовах важливо раціонально оцінювати складності, які доводиться долати ЗСУ при підготовці до контрнаступу. Серед факторів, які можуть гіпотетично ускладнити наступ України слід відзначити брак авіаційних платформ, які змогли б суттєво посилити військову протиповітряну оборону наземних підрозділів ЗСУ.

Протягом квітня очевидним викликом для України стало застосування російською авіацією керованих авіабомб КАБ-500, які завдають суттєвої шкоди прифронтовій військовій та цивільній інфраструктурі. Нажаль, станом на зараз ЗСУ не мають ефективних засобів для збиття повітряних цілей даного типу. Саме тому пріоритетом для України залишається отримання щонайменше кількох ескадрилій F-16 (40-50 одиниць), завдяки чому можливо витіснити російську тактичну авіацію з повітряного простору України та прилеглих російських територій. Необхідність посилення авіаційної компоненти ВПС України є константою не лише в контексті наступальних операцій, але й протиповітряної оборони.

Що ж до наступального потенціалу України, найбільший виклик становить не відсутність достатньої кількості боєприпасів чи сучасної номенклатури західних озброєнь (при цьому автор не применшує важливість цих факторів). Ключовою запорукою успішної військової операції в умовах дисбалансу в кількості артилерійських систем та боєприпасів може стати лише мобільність підрозділів прориву та злагодженість управління різними родами військ. Майбутній наступ стане історичним випробуванням оперативного мистецтва українських воєначальників не лише через вирішальне значення для загального ходу війни, але й з огляду на брак досвіду проведення Україною масштабних військових операцій, що передбачають подолання підготовленої ешелонованої оборони противника.