Кадрові рокіровки Зеленського. Що варто знати

«Так це ж було вже»

Війна дещо стерла з пам’яті події, які відбувалися до лютого 2022 року, поставивши на довготривалу паузу політичне життя в Україні. Однак, саме кадрові інтриги завжди супроводжували президента Зеленського після обрання у 2019 році. Чого лише вартують гучні звільнення соратників на кшталт Андрія Богдана (екс-очільника Офісу президента), Олександра Данилюка (екс-голова РНБО), Олексія Гончарука (екс-прем’єр-міністр) та інших міністрів на початку президенства. Ба більше, команда Зеленського навіть хизувалася таким підходом, заявляючи, що мало у кого в сучасній історії України вистачало сміливості змінювати міністрів щомісяця.

З одного боку, такі кроки були досить логічними, адже результати тодішніх виборів якнайкраще ілюстрували запит на зміни. А кадрові перепризначення частково були реакцією на запізнілі очікування людей. Однак, зворотною стороною цього процесу був не завжди зрозумілий принцип, за яким досить важко було збагнути, чому саме той чи інший кандидат призначається на ключові державні посади.
Експериментували також з косметичними змінами, скорочуючи кількості міністерств з 19 до 15. Хоча дещо пізніше, після об'єднання урядових структур, розпочинався знову їхній поділ.

Досить відома фраза екс-президента Кучми, коли той на одному із засідань публічно вичитував тодішнього прем’єра Януковича за повторну презентацію вже всім відомої доповіді, може найкраще проілюструвати кругообіг політичних процесів, які подекуди непідвладні ні часу, ні, зокрема, російській війні.

Чому саме зараз

Традиційно, в довоєнній дійсності, саме осінній період завжди був найбільш насиченим на політичні події. У контексті воєнного стану можливості для політичного життя суттєво обмежені, тому зміни на вищих управлінських щаблях стають одними із небагатьох інструментів, щоб дещо перенаправити суспільну увагу. Особливо на фоні інформаційного спаду щодо Курської операції та ще більшого загострення ситуації на східному проміжку фронту. Анонсуючи кадрові зміни, Зеленський прагне зберегти свою монополію у політичному дискурсі та посилити спроможність до нових викликів, які неодмінно постануть у найближчому майбутньому.

Крім того, тривалий стан війни та постійні кризові ситуації значно впливають на ефективність роботи держапарату. Міністри й посадовці, які працюють у безперервному режимі, починають втрачати здатність виконувати свої обов'язки 24/7 на високому рівні. Втома від цих безперервних обставин, ймовірно, призвела до зниження ефективності, що змусило президента та керівника його Офісу шукати «нові обличчя й енергію». Останні зміни спрямовані насамперед на пошук більш ефективної конфігурації, яка б дозволила дещо підвищити рівень довіри до влади, забезпечити відчутні результати й швидко виконувати поставлені президентом завдання.

Водночас, кадрова політика Зеленського і його найближчого оточення, яка переважно була сформована за рахунок попереднього бізнес-досвіду, не враховує класичного європейського підходу. Досягнення швидких і вимірюваних результатів – це звісно важливо, однак, у Європейському Союзі топ рівень управління на рівні держав-членів тісно пов'язаний з партійною та ідеологічною складовою. Політичні партії відіграють ключову роль у призначенні на найвищі посади, від парламентських постів до міністрів, ґрунтуючись на ідеологічній сумісності.

На рівні ЄС, наприклад, у розрізі керівників ключових структурних підрозділів Європейській Комісії, важливим є професіоналізм і неупередженість, хоча політичні призначення також мають місце. Прагнення до прозорості та відкритості процесу призначення посилюється через публічні конкурси та участь незалежних експертів. Звісно, в Україні абсолютно інша реальність, зумовлена російською війною. Аргументи, що, мовляв, у таких кризових умовах ефективний менеджмент важливіший за політичну приналежність, дійсно слушні. Питання полягає у тому, коли ми все ж таки нарешті збагнемо, що ідеологічна складова та ціннісні орієнтири також мають значення.

Україна хоче якнайшвидше стати повноправним членом ЄС та інтегруватися у політичний простір. Про це постійно заявляють ключові посадовці. У такому разі, варто пам’ятати, що європейські партії, їх ще називають політичними сім’ями, завжди прагнуть призначати на ключові посади тих представників, які поділяють їхню ідеологію та програму. Це дозволяє реалізовувати свої політики та реагувати на запити виборців.

Коротка лава запасних

Зміни, що відбулися в уряді, характеризуються, з одного боку, деякою передбачуваністю, а з іншого – досить обмеженим колом осіб, яких Банкова готова делегувати на найвищі державні посади.
Дмитро Кулеба, який з 2020 року очолював Міністерство закордонних справ, написав заяву про відставку. Хоча ще не відомо, чи залишиться він у команді президента на іншій посаді, ці зміни дещо змусили міжнародних партнерів дещо занепокоїтись.

Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій також зазнало перетворень. Ірина Верещук, колишня пані міністр, перейде працювати в Офіс президента, займаючись соціальною політикою. Міністерство буде ліквідоване, а його функції перейдуть до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури.

Денис Малюська, який п’ять років очолював Міністерство юстиції, також пішов у відставку. Нова віцепрем'єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, Ольга Стефанішина, тепер поєднає дві важливі посади – віцепрем'єра з європейської та євроатлантичної інтеграції, а також міністра юстиції.

Міністерство стратегічних галузей та промисловості змінило керівника. Олександр Камишін залишає пост і стане радником президента з питань стратегічних галузей.

Руслан Стрілець, колишній міністр захисту довкілля та природних ресурсів, також пішов у відставку.

Серед нових призначень – Андрій Сибіга, який замінив Дмитра Кулебу на посаді міністра закордонних справ. Раніше він працював у Офісі президента. Герман Сметанін, колишній керівник «Укроборонпрому», очолив Міністерство стратегічних галузей та промисловості. Світлана Гринчук, колишня заступниця міністра енергетики, стала новою очільницею Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів.

Новим міністром молоді та спорту став Матвій Бідний, а Віталій Коваль, який раніше очолював Фонд держмайна, став міністром аграрної політики. Міністром культури та інформаційної політики призначено Миколу Точицького, дипломата з команди Андрія Єрмака, а міністром у справах ветеранів стала Наталія Калмикова, колишня заступниця міністра оборони. Олексій Кулеба, донедавна заступник Андрія Єрмака, очолив Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури. До речі, чи виведуть Міністерство інфраструктури знову в окремий орган і хто його очолить поки що не відомо, однак такі обіцянки лунали на засіданні президентської фракції.

Кадрові зміни оминули діючого прем’єра Дениса Шмигаля, який вже протримався у кріслі рекордні для української політики більш ніж 4 роки, а також Міністра цифрової трансформації Михайло Федорова, впізнаваність і рейтинг підтримки якого завжди знаходяться на досить високому рівні, гарантуючи йому умовну недоторканість.

Залишаються на своїх посадах також Міністр освіти та науки Оксен Лісовий, Міністр оборони Рустем Умєров, Міністр фінансів Сергій Марченко, а також Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко.

Прохолодна реакція

А що ж до реакції українців на нещодавні кадрові зміни в уряді? Вона була, м’яко кажучи, стриманою. Багато громадян навіть не знали про міністрів, які пішли у відставку, або нових призначенців. В умовах щоденних викликів — від відключень електроенергії до мобілізації та підтримки близьких на фронті або з пораненнями — питання урядових змін відійшло на другий план.

Опозиційні політичні сили виявили критику, вказуючи на те, що роль парламенту в процесі зміни уряду була зведена до мінімуму. Депутати навіть не були заздалегідь ознайомлені з кандидатами, питання не були розглянуті у присутності міністрів, які подали у відставку, і ці міністри не прозвітували публічно про свою діяльність.

А західні партнери також виявили досить стриману реакцію. Провідні медіа висвітлюють ці зміни заголовками на кшталт "В Україні відбувається масштабне перезавантаження уряду", "Масштабні кадрові зміни в українському уряді викликають критику", "Україна затвердила великі кадрові зміни в умовах війни" та " Перестановки у воєнний час в Україні консолідують владу в Офісі президента".
Для міжнародних партнерів, які займаються українським досьє, важливим залишається питання, хто саме в подальшому стане їхніми візаві, а також чи призведуть кадрові перестановки до дійсно підвищення ефективності та досягнення анонсованої результативності.

У підсумку, останні кадрові зміни можуть дійсно надати певний новий імпульс деяким напрямкам, зокрема в частині менеджменту процесами. Однак як у внутрішній, так і у зовнішній політиці не варто очікувати кардинальних змін. Попри те, що у системі Міністерства закордонних справ можуть розпочатися внутрішні кадрові перестановки та більш ретельний моніторинг ефективності діяльності послів у різних країнах, це радше бажання нового міністра налаштувати процеси для виконання делегованих завдань, ніж суттєва зміна курсу.

Водночас перезавантаження роботи так званого «гіперміністерства», яке, окрім усього іншого, опікується питаннями відновлення — ключовою сферою для міжнародних партнерів, виглядає малоймовірним без вирішення глибинних інституційно-організаційних проблем. У цьому контексті головним викликом залишається потреба в серйозній реорганізації, яка дозволить зробити систему більш ефективною, гнучкою до потреб країни у період війна та відновлення, та менш залежною від персоналій і політичних призначень.

Також варто наголосити на нагальній потребі збільшення кола потенційних кандидатів на міністерські посади, які готові не лише виконувати делеговані доручення, але й брати на себе відповідальність і ключову роль у досягненні результатів у тій чи іншій сфері. Крім кризового менеджменту, важливо вибудовувати горизонтальні зв’язки, відчувати «грунт під ногами», певну передбачуваність, та формувати справжній кадровий резерв, що включатиме не лише найвищі посадові ланки у системі державного управління, але й середній та початковий рівні, де також простежується нестача фахівців. Без цього формування сталого та компетентного управлінського апарату для подолання як воєнних, так і поствоєнних викликів буде значно ускладненим.