Що демонструє історична перемога британських Зелених?

Це коштувало йому посади в уряді та партійного квитка, а пізніше він склав депутатський мандат, за його словами — за станом здоров'я. У цій статті розбираємось, як представниця іншої лівої політсили — Зеленої партії Англії та Вельсу здобула перемогу, а Лейбористська партія після історичного тріумфу здає назад.

Криза лейбористів

Спочатку на висування від Лейбористської партії претендував популярний мер Манчестера Енді Бернем, який отримав прізвисько «Король півночі» за послідовну, а головне — успішну політику захисту інтересів свого регіону. У цьому випадку він би впевнено зберіг за партією місце в Палаті громад.

Але висунення Бернема означало б «землетрус» для лейбористів, оскільки він — головний конкурент Стармера в боротьбі за роль лідера партії та знаходиться з ним у стані «холодної війни». Стармер і його оточення звинувачували Бернема в «лівацтві» та нездатності керувати державою. Бернем же критикував партійну верхівку за нібито ігнорування інтересів регіонів та відсутність демократії всередині партії. Частина лейбористів розглядає його як реальну альтернативу непопулярному прем'єру та можливість повернути довіру партії, чиї рейтинги з моменту парламентських виборів упали більш ніж удвічі.

За партійним статутом, щоб претендувати на посаду лідера партії, Бернему необхідно бути членом парламенту. А для цього, як чинному меру, потрібно отримати від партійної комісії згоду на висунення. Комісія відмовила Бернему, аргументувавши це ризиками втрати позицій лейбористів на майбутніх місцевих виборах у Манчестері. Втрата влади у великому місті мала б для партії гірші наслідки, аніж втрата одного мандата в парламенті. Тим паче, що округ вважався безпечним для партії.

У результаті лейбористи висунули депутатка міської ради Ангеліку Стогіа. Але очевидно, що такого авторитету та кредиту довіри, як у Бернема, у неї не було. Навпаки, ситуація з відмовою «Королю півночі» балотуватися відштовхнула від лейбористів частину виборців.

Ще більше погіршили становище партії виявлені тісні зв'язки з американським фінансистом і сексуальним злочинцем Джеффрі Епштейном Пітера Мандельсона, одного з найвпливовіших членів правого крила лейбористів, якого прем’єр Стармер призначив послом у США. Причому Стармер визнав, що знав про зв’язки Мандельсона з Епштейном ще до призначення. Мандельсона звільнили з посади у вересні минулого року, а незадовго до виборів його заарештували за звинуваченням у передачі Епштейну конфіденційної інформації в період, коли Мандельсон обіймав міністерську посаду.

Боротьба за «лейбористську спадщину»

Напруженістю всередині Лейбористської партії спробують скористатися конкуренти, насамперед Зелені та Reform UK.

• Reform UK: Політична сила ідеолога Брекзиту Найджела Фараджа зробила на ці вибори велику ставку. Вона висунула відомого ультраправого вченого та публіциста, лідера студентського крила партії Метта Ґудвіна. На його перемогу працював весь партійний апарат.
• Зелені: З іншого боку, це велика можливість заявити про себе для Зеленої партії Англії та Вельсу, що позиціонує себе як єдину силу, здатну перемогти лейбористів. Спочатку балотуватися хотів сам лідер партії Зак Поланскі, але все ж прийняли рішення висунути зоозахисницю Ханну Спенсер, яка вже була кандидаткою в мери Манчестера. Зелені теж мобілізували ресурси для перемоги в цій кампанії. Про підтримку Спенсер заявила співзасновниця лівої Вашої партії Зара Султана, хоча, враховуючи організаційний розбрат у проєкті, який вони розпочали з колишнім лідером лейбористів Джеремі Корбіном, сумнівно, що це мало суттєвий вплив на результат виборів.

Боротьба за «лейбористську спадщину»Історична перемога Зелених

Після підрахунку голосів стало зрозуміло, що впевнену перемогу з трохи більше ніж 40% здобула Ханна Спенсер. Метт Ґудвін від Партії реформ, посів друге місце з 28,7%, а лейбористка Ангелікі Стогіа фінішувала третьою з 25,4%. Це стало історичною перемогою для Зелених і нищівною поразкою лейбористів в окрузі, який до цього вважався їхньою «вотчиною».

Успіх показав ефективність курсу нового лідера Зелених Зака Поланскі, що сам себе називає «екопопулістом» та розгорнув партію наліво. Тепер Зелені, які у Великій Британії традиційно концентрувалися лише на проблемах екології, набагато більше уваги приділяють економічним питанням, правам людини, доступності житла та соціальних послуг. Це дозволило їм наздогнати (а згідно з деякими опитуваннями — навіть перегнати) за популярністю лейбористів.

Проте в британській політичній системі відсотки не конвертуються в парламентські мандати напряму. Щоб їх здобути, треба вигравати одномандатні округи. Зелені вже продемонстрували, що можуть перемагати у великих містах, але сумнівно, що вони зможуть конкурувати з ультраправою Партією реформ у «глибинці». Остання лідирує в національних рейтингах із великим відривом.

Наступним індикатором настроїв британського суспільства стануть місцеві вибори, які пройдуть у травні цього року. Якщо тенденція збережеться, на традиційні великі партії — консерваторів та лейбористів — може очікувати відчутна поразка, а Зелені та Партія реформ матимуть великі шанси на успіх. Це вказує на відчутну кризу партійної системи Великої Британії.