Про судову реформу зсередини
Вже декілька років триває судова реформа. Загалом у судах не вистачає понад 2000 суддів. Це все призводить до того, що справи довгий час знаходяться «у підвішеному» стані. Судові засідання вже зараз призначаються на 2021 рік.
До уваги читачів підсумкові тези zoom-включення з Ілоною Камінською, кандидатом юридичних наук, учасницею добору на посаду судді оголошеного у 2017 році. Сподіваємось, що обраний нами формат «питання-відповідь» допоможе з легкістю сприйняти інформацію.
До уваги читачів підсумкові тези zoom-включення з Ілоною Камінською, кандидатом юридичних наук, учасницею добору на посаду судді оголошеного у 2017 році. Сподіваємось, що обраний нами формат «питання-відповідь» допоможе з легкістю сприйняти інформацію.
Ілона Камінська
Кандидат юридичних наук
Богдан Ференс
Засновник СД Платформи
Пані Ілоно, на Вашу думку, що є запорукою успішного функціонування судової системи?
Відповідаючи на це запитання, зазначу про такі основні елементи: належне кадрове забезпечення, достатнє фінансування та інтелектуальний потенціал працівників апарату, які відповідають за організаційне забезпечення роботи суду. Зараз суди функціонують в умовах неналежного фінансування та кадрової кризи. Судова система цього року профінансована лише на 40 %. Якщо порівняти теперішній період з минулим роком, то в 2019 році видатки становили 1 млрд 200 тис грн., а сьогодні становлять лише 400 млн грн. У результаті маємо перебої з відправленням поштової кореспонденції, виготовленням процесуальних документів, а це спричиняє недотриманню строків розгляду справ, порушення процесуальних прав сторін та конвенційних прав, зокрема на доступ до правосуддя.
Відповідаючи на це запитання, зазначу про такі основні елементи: належне кадрове забезпечення, достатнє фінансування та інтелектуальний потенціал працівників апарату, які відповідають за організаційне забезпечення роботи суду. Зараз суди функціонують в умовах неналежного фінансування та кадрової кризи. Судова система цього року профінансована лише на 40 %. Якщо порівняти теперішній період з минулим роком, то в 2019 році видатки становили 1 млрд 200 тис грн., а сьогодні становлять лише 400 млн грн. У результаті маємо перебої з відправленням поштової кореспонденції, виготовленням процесуальних документів, а це спричиняє недотриманню строків розгляду справ, порушення процесуальних прав сторін та конвенційних прав, зокрема на доступ до правосуддя.
Такі проблеми з фінансуванням були завжди? Як думаєте, чому так склалося? Можливо, причиною є інші пріоритети чи проблема штучно створена?
Такої катастрофічної ситуації не було вже давно. Останній раз, я пам'ятаю, таке було в 2009 році. Проте з 2010 до 2019 рр. фінансування судової системи поступово збільшувалося, були навіть плани з відновлення та ремонту приміщень судів. Швидше за все, проблема дійсно створена штучно, адже належне фінансування судів не є пріоритетом для представників виконавчої та законодавчої влади. Хоча, на мою думку, від матеріально-технічного стану приміщень судів дуже багато чого залежить: насамперед, сприйняття людиною держави, довіра громадян до суду та емоційний стан суддів, які щодня працюють в таких умовах. Досі є такі суди, де вбиральні знаходяться на вулиці. І про комфортність будівлі суду – це не про комфорт суддів, а насамперед про належні умови перебування громадян у суді. Так, вже стала вимогою часу наявність належно облаштованих публічних зон, wi-fi та дитячої кімнати, адже в умовах сьогодення не завжди є з ким залишити дитину.
Такої катастрофічної ситуації не було вже давно. Останній раз, я пам'ятаю, таке було в 2009 році. Проте з 2010 до 2019 рр. фінансування судової системи поступово збільшувалося, були навіть плани з відновлення та ремонту приміщень судів. Швидше за все, проблема дійсно створена штучно, адже належне фінансування судів не є пріоритетом для представників виконавчої та законодавчої влади. Хоча, на мою думку, від матеріально-технічного стану приміщень судів дуже багато чого залежить: насамперед, сприйняття людиною держави, довіра громадян до суду та емоційний стан суддів, які щодня працюють в таких умовах. Досі є такі суди, де вбиральні знаходяться на вулиці. І про комфортність будівлі суду – це не про комфорт суддів, а насамперед про належні умови перебування громадян у суді. Так, вже стала вимогою часу наявність належно облаштованих публічних зон, wi-fi та дитячої кімнати, адже в умовах сьогодення не завжди є з ким залишити дитину.
Чому суддям не довіряють?
Це дуже складне питання. І є багато взаємопов'язаних чинників, які підривають довіру до суду. Це і постійна інформаційна атака на суддів, і поведінка самих суддів у судовому засіданні, і робота апарату суду, і неналежна якість досудового слідства. По-перше, потрібно зазначити, що довіра до суду це обов'язковий елемент легітимності судової влади. І довіра формується через відкритість та відповідальність суддів як носіїв влади.
По-друге, не менш важливим є ставлення працівників апарату суду до людей. Так, перше враження про суд у людини формує працівник канцелярії, який приймає позовну заяву. І якщо на цьому етапі людина стикається з хамством, то всі наступні етапи вона сприймає через призму образи і ворожого ставлення до суду. Саме тому я і кажу, що інтелектуальний потенціал осіб, які забезпечують організацію судового процесу, має відповідати високому рівню. Але тут знов ж таки питання недофінансування стає на перший план, оскільки кваліфікована і прогресивна молодь не хоче йти працювати в суд за такі зарплати.
По-третє, негативним фактором, який підриває авторитет суду, є виступи політиків і громадських активістів, в яких вони критикують судову владу. Мені хочеться донести до можновладців, що судова влада – це частина єдиної державної влади, і коли хтось із них негативно висловлюється про судову владу, то він автоматично нарікає на всю державну владу, а отже, підривається авторитет не тільки інституту суду, а всієї держави. Політики повинні розуміти, що, використовуючи у своїх виступах поняття «суд» в негативному забарвленні, вони дискредитують не конкретних особистостей, наділених судовою владою, а інститут судової влади в цілому, який, як відомо, є складовою, без якого не може існувати демократичної держави. Тому люди, які дійсно борються проти вчинених суддями порушень, використовують законні інструменти оскарження, а не популістичні гасла заради власного піару.
Це дуже складне питання. І є багато взаємопов'язаних чинників, які підривають довіру до суду. Це і постійна інформаційна атака на суддів, і поведінка самих суддів у судовому засіданні, і робота апарату суду, і неналежна якість досудового слідства. По-перше, потрібно зазначити, що довіра до суду це обов'язковий елемент легітимності судової влади. І довіра формується через відкритість та відповідальність суддів як носіїв влади.
По-друге, не менш важливим є ставлення працівників апарату суду до людей. Так, перше враження про суд у людини формує працівник канцелярії, який приймає позовну заяву. І якщо на цьому етапі людина стикається з хамством, то всі наступні етапи вона сприймає через призму образи і ворожого ставлення до суду. Саме тому я і кажу, що інтелектуальний потенціал осіб, які забезпечують організацію судового процесу, має відповідати високому рівню. Але тут знов ж таки питання недофінансування стає на перший план, оскільки кваліфікована і прогресивна молодь не хоче йти працювати в суд за такі зарплати.
По-третє, негативним фактором, який підриває авторитет суду, є виступи політиків і громадських активістів, в яких вони критикують судову владу. Мені хочеться донести до можновладців, що судова влада – це частина єдиної державної влади, і коли хтось із них негативно висловлюється про судову владу, то він автоматично нарікає на всю державну владу, а отже, підривається авторитет не тільки інституту суду, а всієї держави. Політики повинні розуміти, що, використовуючи у своїх виступах поняття «суд» в негативному забарвленні, вони дискредитують не конкретних особистостей, наділених судовою владою, а інститут судової влади в цілому, який, як відомо, є складовою, без якого не може існувати демократичної держави. Тому люди, які дійсно борються проти вчинених суддями порушень, використовують законні інструменти оскарження, а не популістичні гасла заради власного піару.
Зараз Президент України підписує укази про призначення суддів.
Як мені відомо, Вища рада правосуддя внесла Президентові понад 400 подань на призначення суддів до першої інстанції. Я знаю, що Ви також брали участь у доборі, проте наразі перебуваєте у невизначеній ситуації. Розкажіть про свою участь у доборі суддів
Моя історія участі розпочалася ще у квітні 2017 року і триває вже понад три роки. Усього законом передбачено 17 етапів, з яких ми, 367 учасників добору, подолали 10 і все зупинилось.
Перший етап – це подання документів. У кандидата немає права на помилку, а тому уважність на цьому етапі є надважливою, адже, якщо перелік поданих кандидатом документів виявиться не повним або неправильно оформленим, можливості виправити ситуацію немає. Це одразу є підставою для припинення участі.
Після подання документів ми близько пів року чекали на наступний етап – відбірковий іспит, який складали у формі тестів на знання української мови та права. Після того як із 5 000 претендентів залишилось 700, тобто тих хто набрав найвищі бали, щодо нас протягом 9 місяців тривала спеціальна перевірка і тестування з психологами. Наступний етап – спеціальна підготовка в Національній школі суддів України, яка розпочалася в серпні 2018 року і тривала до травня 2019 року та передбачала стаціонарне навчання з увільненням від основної роботи.
Як мені відомо, Вища рада правосуддя внесла Президентові понад 400 подань на призначення суддів до першої інстанції. Я знаю, що Ви також брали участь у доборі, проте наразі перебуваєте у невизначеній ситуації. Розкажіть про свою участь у доборі суддів
Моя історія участі розпочалася ще у квітні 2017 року і триває вже понад три роки. Усього законом передбачено 17 етапів, з яких ми, 367 учасників добору, подолали 10 і все зупинилось.
Перший етап – це подання документів. У кандидата немає права на помилку, а тому уважність на цьому етапі є надважливою, адже, якщо перелік поданих кандидатом документів виявиться не повним або неправильно оформленим, можливості виправити ситуацію немає. Це одразу є підставою для припинення участі.
Після подання документів ми близько пів року чекали на наступний етап – відбірковий іспит, який складали у формі тестів на знання української мови та права. Після того як із 5 000 претендентів залишилось 700, тобто тих хто набрав найвищі бали, щодо нас протягом 9 місяців тривала спеціальна перевірка і тестування з психологами. Наступний етап – спеціальна підготовка в Національній школі суддів України, яка розпочалася в серпні 2018 року і тривала до травня 2019 року та передбачала стаціонарне навчання з увільненням від основної роботи.
Підготовка проходила у формі тренінгів та стажувань у судах. Це дійсно були круті тренінги, підготовлені за допомогою міжнародних експертів. Тренерами та наставниками на стажуванні були судді, які були мотивовані тим, що ми їх майбутні колеги, а тому з першого дня вони нас готували до цієї посади. Однак, окрім позитивних моментів, ми відчули також і негативні соціальні наслідки. Адже багато хто втратив роботу, ми всі втратили доходи, страховий стаж, після навчання важко було поновитись на роботі навіть для тих, хто не був звільнений. Для того ж нам оплатили стипендію у розмірі 6 500 грн, яка не дозволяла кандидатам навіть винаймати житло.
Навчання проходило 5 днів на тиждень з 10:00 до 17:00 год без права пропуску занять. Щоденно за пройденим матеріалом ми здавали тести. За умови 100 % присутності на тренінгах і набрання необхідної кількості балів за результатами поточних тестів нас допускали до наступного блоку. По закінченню кожного блоку ми писали письмову роботу у формі судового рішення за змодельованою справою, яку ми отримували в електронному вигляді день написання роботи.
Після закінчення спеціальної підготовки в серпні 2019 року ми склали кваліфікаційний іспит, який включає тести та написання судових рішень з трьох спеціалізацій. Власне на цьому етапі ми і зупинились. Адже написані рішення залишились не перевіреними членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, чиї повноваження припинились в жовтня 2019 року.
Тобто, пройшовши 10 етапів, які безпосередньо залежали від моїх здібностей і рівня підготовки, я досі у невизначеності. Постає об'єктивне питання результативності та ефективності проведення таких затяжних кадрових процедур. Адже це єдиний конкурс у державі який триває понад 3 роки і не має встановленого deadline. Сьогодні простіше обійняти будь-яку найвищу посаду в державі, ніж бути призначеним на посаду судді першої інстанції.
Навчання проходило 5 днів на тиждень з 10:00 до 17:00 год без права пропуску занять. Щоденно за пройденим матеріалом ми здавали тести. За умови 100 % присутності на тренінгах і набрання необхідної кількості балів за результатами поточних тестів нас допускали до наступного блоку. По закінченню кожного блоку ми писали письмову роботу у формі судового рішення за змодельованою справою, яку ми отримували в електронному вигляді день написання роботи.
Після закінчення спеціальної підготовки в серпні 2019 року ми склали кваліфікаційний іспит, який включає тести та написання судових рішень з трьох спеціалізацій. Власне на цьому етапі ми і зупинились. Адже написані рішення залишились не перевіреними членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, чиї повноваження припинились в жовтня 2019 року.
Тобто, пройшовши 10 етапів, які безпосередньо залежали від моїх здібностей і рівня підготовки, я досі у невизначеності. Постає об'єктивне питання результативності та ефективності проведення таких затяжних кадрових процедур. Адже це єдиний конкурс у державі який триває понад 3 роки і не має встановленого deadline. Сьогодні простіше обійняти будь-яку найвищу посаду в державі, ніж бути призначеним на посаду судді першої інстанції.
Можливо, просто немає потреби у такій кількості суддів?
Зовсім ні, оскільки щороку на розгляді в місцевих судах перебуває понад 3 млн справ, а суддів працює не так багато. Нині понад 2000 вакансій в судовій системі, і при цьому щотижня Вища рада правосуддя звільняє по 7 – 10 суддів. Тому, враховуючи, що нас, підготовлених кандидатів, 367 осіб, а разом з тими, хто є в резерві, – близько 800, то лише за рахунок нас кадрове питання не вирішиться повністю, хоча суттєво покращиться. Проблема полягає в хаотичному виконанні кадрової функції та затягуванні процедур добору, що призвело до кадрового колапсу та неефективного використання бюджетних коштів. На наш добір було витрачено сотні мільйонів гривень, то чи може сьогодні держава дозволити собі не створити умови для завершення розпочатих процедур добору та не заповнити вакантні посади, призначивши суддів із числа вже підготовлених кандидатів?
Зовсім ні, оскільки щороку на розгляді в місцевих судах перебуває понад 3 млн справ, а суддів працює не так багато. Нині понад 2000 вакансій в судовій системі, і при цьому щотижня Вища рада правосуддя звільняє по 7 – 10 суддів. Тому, враховуючи, що нас, підготовлених кандидатів, 367 осіб, а разом з тими, хто є в резерві, – близько 800, то лише за рахунок нас кадрове питання не вирішиться повністю, хоча суттєво покращиться. Проблема полягає в хаотичному виконанні кадрової функції та затягуванні процедур добору, що призвело до кадрового колапсу та неефективного використання бюджетних коштів. На наш добір було витрачено сотні мільйонів гривень, то чи може сьогодні держава дозволити собі не створити умови для завершення розпочатих процедур добору та не заповнити вакантні посади, призначивши суддів із числа вже підготовлених кандидатів?
Як, на Вашу думку, коротко охарактеризувати успіхи та невдачі судової реформи?
Найголовнішим успіхом є те, що вдалося переформатувати Верховний Суд та сформувати його із суддів, науковців та адвокатів. Сьогодні Верховний Суд демонструє прогресивні методи організації роботи. Судді Верховного Суду є відкритими як для юридичної спільноти, так і для громадян. Проте власне процедура впровадження реформ безумовно вплинула на внутрішнє розбалансування судової системи, оскільки судді опинились сам на сам перед реформаторами, які не завжди були об'єктивними та виваженими до правового статусу діючих суддів. Тривалий час судді перебували у страху за своє майбутнє, який зумовлений невизначеністю термінів проведення кваліфікаційного оцінювання та відсутністю єдиних критеріїв до їх оцінювання суддів. Не менше негативу в колективах було внаслідок різних ставок суддівської винагороди та тривалого перебування суддів без повноважень. Усе це відбувалося під егідою «оновлення судового корпусу», що сьогодні автоматично викликає негативну реакцію суддівської спільноти, оскільки судді трактують цю фразу єдиним змістом: заміна старих на нових. Хоча ця ідея має носити зовсім інший зміст, позбавлений радикалізму. А тому зруйнувавши судову систему сьогодні потрібно говорити не про реформу судової влади, а про відновлення та побудову нової моделі судової системи, яка забезпечить належне здійснення правосуддя, відкритість та відповідальність носіїв судової влади та сприятиме утвердженню соціальної справедливості в Україні. Для цього, у свою чергу, потрібно припинити деструктивні відносини між судовою владою та представниками інших гілок державної влади, відновити належне фінансування, призначити суддів, оголосити добір та конкурси в апеляційні суди, а також запровадити спільну ідеологію для всіх носіїв влади: відкрито та відповідально служити українському народу, ефективно розбудовуючи демократичну, правову державу, впроваджуючи європейські цінності державного управління!
P.S. Висловлені думки – є суб'єктивним баченням учасників діалогу.
Найголовнішим успіхом є те, що вдалося переформатувати Верховний Суд та сформувати його із суддів, науковців та адвокатів. Сьогодні Верховний Суд демонструє прогресивні методи організації роботи. Судді Верховного Суду є відкритими як для юридичної спільноти, так і для громадян. Проте власне процедура впровадження реформ безумовно вплинула на внутрішнє розбалансування судової системи, оскільки судді опинились сам на сам перед реформаторами, які не завжди були об'єктивними та виваженими до правового статусу діючих суддів. Тривалий час судді перебували у страху за своє майбутнє, який зумовлений невизначеністю термінів проведення кваліфікаційного оцінювання та відсутністю єдиних критеріїв до їх оцінювання суддів. Не менше негативу в колективах було внаслідок різних ставок суддівської винагороди та тривалого перебування суддів без повноважень. Усе це відбувалося під егідою «оновлення судового корпусу», що сьогодні автоматично викликає негативну реакцію суддівської спільноти, оскільки судді трактують цю фразу єдиним змістом: заміна старих на нових. Хоча ця ідея має носити зовсім інший зміст, позбавлений радикалізму. А тому зруйнувавши судову систему сьогодні потрібно говорити не про реформу судової влади, а про відновлення та побудову нової моделі судової системи, яка забезпечить належне здійснення правосуддя, відкритість та відповідальність носіїв судової влади та сприятиме утвердженню соціальної справедливості в Україні. Для цього, у свою чергу, потрібно припинити деструктивні відносини між судовою владою та представниками інших гілок державної влади, відновити належне фінансування, призначити суддів, оголосити добір та конкурси в апеляційні суди, а також запровадити спільну ідеологію для всіх носіїв влади: відкрито та відповідально служити українському народу, ефективно розбудовуючи демократичну, правову державу, впроваджуючи європейські цінності державного управління!
P.S. Висловлені думки – є суб'єктивним баченням учасників діалогу.
08.07.2020
Did you like this article?
© СД Платформа 2012 – 2024
Сайт розроблено силами активістів
Сайт розроблено силами активістів