СОЦІАЛКА

Дмитро Шеренговський: «Ніколи, ніколи, ніколи не здаватися»

Ференс Богдан
Засновник СД Платформи
Нарікання на низьку якість української освіти можна почути як від студентів, так і від викладачів. Однак щоб змінити ситуацію на краще, тільки розмов замало. Потрібно особисто долучатися до процесу реформування галузі, що й зробив Дмитро Шеренговський, ставши експертом із забезпечення якості освіти.

Прогресильні вирішили поставити декілька запитань та розібратися, яким чином освітні програми можуть бути іншими.

Ким та де ви працюєте?
— Я керую академічним відділом Українського Католицького Університету. Відділ координує міжнародну діяльність університету, освітні політики та забезпечення якості освітнього процесу.

– Ви викладаєте? Які дисципліни?
– Так, маю приємність викладати дисципліни, пов'язані із глобалістикою, міжнародною та регіональною безпекою і політичними теоріями. Це дійсно приємно, оскільки дозволяє відволікатися від постійної бюрократії, яка важлива, але й створює певні перешкоди. З іншого боку, викладання дозволяє не відриватися від реальності.

– Чи є у вас хобі? Яке?

– Кулінарія, настільні ігри і колекціонування матеріалів, пов'язаних із феноменом Мамая в українській культурі.
– Чому вирішили податися до НАЗЯВО*?
– Відповім вам, як написав у мотиваційному листі. По-перше, потреба у формуванні глобальних компетенцій у курикулумах освітніх програм, особливо в галузі міжнародних студій, зростає з кожним роком.

Сучасний ритм глобального світу не дає жодних шансів триматися осторонь тим суспільствам, які зацікавлені в розвитку та процвітанні. Відповідно, це породжує потребу не лише у відповідних фахівцях у сфері міжнародних відносин та глобальних процесів, але й активному навчанні цих компетенцій широкого кола наших співгромадян задля зростання їхньої конкурентоздатності.

По-друге, я щиро очікував, що більш достойні колеги міжнародники-політологи відгукнуться на цю пропозицію від НАЗЯВО.

Однак за результатами відбору виявилося, що не всі позиції були закриті. Після короткого здивування в мозку спрацював імпульс: «Хто, як не я?» і відступати вже було пізно.

* НАЗЯВО – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти


Чи складно було пройти відбір на члена галузевої експертної ради?
– Національна агенція зробила дуже привітною процедуру аплікації: заява, обґрунтування своєї мотивації, декілька довідок й академічне CV – і комісія вже мала дані для порівняння. Внутрішню кухню відбору, на жаль, не знаю, однак доходили чутки про перевірку праць на дотримання стандартів доброчесності, рекомендації незалежних експертів тощо. У будь-якому випадку, принцип лійки, коли є широкий вхід для кандидатів, але вихід досить вузький, – добра тактика.

– Яка подальша роль цієї ради?

– Галузеві експертні ради виконують декілька функцій. По-перше, вони готують висновки про можливості державної акредитації ̈ освітньої ̈ програми і подають їх на розгляд Національному агентству. По-друге, пропонують, як можна покращити якість освітніх програм, формують пропозиції до стандартів у відповідних галузях та спеціальностях. По-третє, розробляють критерії оцінки якості освітніх програм, які використовуватимуться при подальших акредитаціях.


Чим плануєте займатися у цьому напрямку?

Тільки питаннями, що визначені Положенням про галузеві експертні ради :). Зокрема, готувати висновки на освітні програми, що акредитуються; рекомендувати шляхи і механізми покращення якості освітніх програм, а також змінювати підходи до впровадження і розвитку освітніх програм у сфері міжнародних відносин.
– Як мають змінитися навчальні програми, щоб зацікавити не лише студента, а й викладача?
– Зміни освітніх програм – справа тонка і досить індивідуальна. Потрібно враховувати цілий комплекс обставин й умов у межах конкретної програми в конкретному університеті: ресурси, мережі партнерів, профілі студентів та викладачів, регіональні особливості тощо. Тому я сумніваюся, що існують універсальні рішення для всіх програм. Окрім того, універсальний підхід може завадити програмам вирізнятися, кооперуватися і конкурувати між собою. Власне, це найперше, чого бракує програмам, – якісної, здорової і доброї конкуренції та співпраці, того, що називають co-opetition у поведінковій економіці.

– Однак є декілька передумов, необхідних для досягнення якісних змін. Зокрема, переорієнтування програм з проблеми на рішення, що вимагає значної міждисциплінарності студій або навіть наддисциплінарних підходів. Сьогодні будь-які ґрунтовні дослідження у сфері міжнародних відносин не обходяться без формул, моделей, аналізу великого масиву даних, хоча декілька десятків років тому вони були досить нормативними. Інший бік медалі – прикладна якість навчання. Сьогодні вже мало просто пізнавати, як функціонує світ, його комплексність (complexity) часто не дає можливості використовувати наперед завчене «правильне рішення».

Потрібно впродовж навчання дбати про практичну перевірку підходів та ідей. Студенти повинні стикатися з реальними завданнями і проблемами, мати можливість спільно з колегами з інших країн тестувати рішення в різних суспільствах, рефлексувати, масштабувати результати тощо. І тут, власне, найбільша роль належить викладачам, які мають стати провайдерами таких підходів і контактів. Якщо ж викладач, наприклад, має обмежені можливості для тренування навичок міжкультурного спілкування на своєму курсі, навіть онлайн, як тоді можна вимагати від студентів, щоб вони ними володіли після закінчення навчального закладу? Хтось потрапить за кордон і там набереться необхідного досвіду, а хтось не матиме такої змоги, а вдома для цього не створено умов. Для міжнародника інтернаціоналізація – це основа основ.

Насамкінець це продумане планування програмних результатів та компетенцій, що мають у студентів на старті програми, а потім перманентне оновлення цих конструктів. Як у відомому жарті, добрий експромт – це добре підготовлений експромт.

Що може завадити реалізації задуманого?
– Переконаний, лише проблемно-орієнтоване мислення розробників та групи забезпечення освітньої програми, які замість рішень шукають проблеми. Для прикладу, уже згадана міжкультурна комунікація. Навіть якщо бракує студентських чи викладацьких обмінів, які забезпечують інтернаціоналізацію курикулуму, можна скористатися іншими можливостями: залучити іноземних волонтерів, які щороку приїжджають до України, або через інтернет-зв'язок спільно із закордонними колегами провести онлайн-класи тощо. Цікаві речі можна робити, навіть володіючи невеликими ресурсами. У такому випадку в пригоді стане метод design thinking.

Які прогресивні інструменти застосовуєте у своїй роботі?

– Не впевнений, наскільки можна це вважати прогресивним інструментом, але ми із студентами зосереджуємося на окремих кейсах та практичних завданнях навіть на теоретичних курсах. Моделюємо, аналізуємо дані і досліджуємо взаємовпливи різних явищ і процесів, оцінюємо ймовірності та вірогідності. Це стане їм у пригоді в подальшій роботі. Наприклад, завдання можуть стосуватися розробки стратегії інтернаціоналізації місцевої ГО чи бізнесу, які зацікавлені в міжнародному партнерстві, чи аналізу міжнародних подій для місцевого часопису тощо. Часто запрошуємо вузьких спеціалістів з окремих тем, які допомагають глибше зануритися у відповідні питання.


Що можете побажати своїм колегам?

Ніколи, ніколи, ніколи не здаватися

(Фото: The Ukrainians)
Did you like this article?