Точка неповернення? Що означає перемога ультраправих у Саксонії-Ангальт?

Християнсько-демократичний союз (CDU) посів друге місце з 17,2%, показавши найгірший результат партії в історії земельних виборів у Саксонії-Ангальт. Соціал-демократи (SPD) отримали 9,3%, «Зелені» — 8,9%, Ліва партія — 8,6%, а Альянс Сари Вагенкнехт (BSW) — 5,3%. Вільна демократична партія (FDP) із 2,6% не подолала п’ятивідсотковий бар’єр. У новому 83-місному ландтазі AfD отримує 39 мандатів, зупинившись лише за три місця від абсолютної більшості. Водночас явка сягнула рекордних 77,8% проти 60,3% у 2021 році.

Що це означає насамперед?

Перше. Нормалізація політичної сили, яка за своїми ідеологічними сенсами та наративами апелює до ідей, пов’язаних із найдраматичнішим періодом німецької історії, фактично відбулася.

Сама «Альтернатива для Німеччини» (AfD) — відносно молода політична сила, заснована у 2013 році передусім як євроскептична партія та противник тодішньої політики ЄС щодо єврозони. Однак із середини 2010-х вона дедалі більше зміщувалася вправо: центральними для неї стали жорстка антиміграційна політика, націоналістична риторика, критика Європейського Союзу та традиційного політичного істеблішменту. Особливо сильні позиції AfD має у східних землях Німеччини, де історично виборець голосував завжди за Соціал-демократичну партію.

На федеральних виборах 2025 року AfD отримала 20,8% голосів і 152 місця, вперше ставши другою політичною силою у Бундестазі. Окремі структури та земельні осередки партії перебувають у полі зору німецьких органів захисту конституції через правоекстремістські тенденції.

Друге. Протягом багатьох десятиліть у повоєнній Німеччині було, напевно, складно навіть уявити, що політики та політичні сили з подібною риторикою та поглядами зможуть отримувати настільки значну підтримку суспільства. Але сьогодні це вже політична реальність.

Хоча історія, як ми знаємо, має свою певну циклічність.

Третє. Причиною зростання популярності «Альтернативи для Німеччини» є не лише їхня досить ефективна і якісна електоральна кампанія та настирлива багаторічна робота з проникнення у верхні щаблі політичної системи цієї країни, але й, направду, серйозна втрата довіри до ключових діючих політичних сил, які формують владу і коаліцію безпосередньо.

Це християнські демократи, соціал-демократи, а також інші політичні сили.

Тобто йдеться про розчарування досить значної частини населення, переважно східної Німеччини, у діючій політиці, яка не забезпечує, на їхню думку, в першу чергу безпеки; про відчуття того, що міграція їм загрожує; про пошук ідентичності; а також скептичні настрої щодо допомоги іншим зовні — наприклад, тій самій Україні — і безпосередньо щодо Європейського Союзу.

Що це означає для України?

Насамперед ця тенденція, звісно, загрожує безпосередньо тим, що праві, правопопулістські сили в державах-членах ЄС негативно оцінюють необхідність підтримки України у російській війні. Переважно саме так це відбувається серед ультраправих.

Друге питання — це безпосередньо Німеччина. Країна, яка є ключовою у підтримці України у військовій, фінансовій та економічній сферах і від якої ми значною мірою залежимо.

Якщо настає така внутрішньополітична криза, то, звісно, акценти і фокус уваги переважно зміщуються на внутрішній контекст, а не на зовнішню політику.

Тому варто очікувати, що відбуватиметься і певне зміщення позицій ключових політичних, поки що діючих коаліційних сил у цьому контексті.

Ну і, зрештою, це тенденція загальноєвропейська, де праві, правопопулістські та ультраправі сили все більше набирають ваги на фоні значних криз, пов’язаних із розривом між громадянами тієї чи іншої країни, їхнім реальним життям і тим, що їм пропонують класичні політики та політичні сили.

Зростання цін практично на все, відчуття небезпеки, питання злочинності, міграції, соціальної та економічної невпевненості — усе це лише посилює цей розрив.

І саме на цьому фоні правопопулістські та ультраправі сили пропонують свої, часто дуже прості, відповіді на складні питання.

Тому те, що відбулося у Саксонії-Ангальт, — це вже не лише питання однієї федеральної землі чи самої Німеччини.

Це частина значно ширшого процесу, який сьогодні відбувається в Європі. І для України його наслідки можуть бути набагато серйознішими, ніж здається на перший погляд. Адже посилення ультраправих і правопопулістських сил поступово змінює не лише внутрішню політику окремих держав, а й саму європейську дискусію про війну, безпеку, солідарність та відповідальність.

І якщо ця тенденція продовжиться, питання для України полягатиме вже не лише в тому, скільки підтримки ми отримуватимемо від Європи, а й у тому, якою буде сама Європа, від якої ми цієї підтримки очікуємо.