Стефан Левен:
лідер, готовий до складних рішень

За сімейними обставинами

Майбутній очільник шведського уряду народився 21 липня 1957 року в Стокгольмі. Дитинство хлопчика навряд чи можна назвати легким і безтурботним: батько помер іще до його народження, а мати, не в змозі самостійно виховувати двох дітей, віддала Стефана у прийомну сім'ю з домовленістю, що син повернеться під її опіку щойно вона матиме змогу його забезпечувати. Однак возз'єднання із матір'ю так і не відбулося. Хлопець розшукав маму і брата лише за 20 років. За словами Левена, він не тримає на них образи за те, як склалося його життя. Із братом політик регулярно спілкується і донині, хоч той і підтримує опозиційних правоцентристів.

Від робітничого минулого…

Прийомними батьками Стефана стали Туре та Іріс Меландери, лісоруб і доглядальниця за людьми з обмеженими фізичними можливостями та людьми похилого віку.

Із вищою освітою у майбутнього прем'єра не склалося. Провчившись півтора року в Інституті соціальних наук, юнак кидає навчання. Однак завдяки родинному прикладу Левен не цурається фізичної праці: спочатку влаштовується сортувальником деревини, а згодом — електрозварювальником на військовому заводі Hägglunds, де працює із 1979 до 1995 року. Саме тут розпочинається його профспілкова кар'єра.

У 1981 році Стефан долучається до Об'єднання працівників металургійної промисловості Швеції як звичайний член, але поступово займає дедалі вищі посади, захищаючи права робітників. У 2006 році його обирають президентом профспілки IF Metal, яку він очолював упродовж шести років. За цей період Левен входить до складу виконавчої ради ще одного робітничого об'єднання — Північного союзу металургів (2002–2007 рр.), а також до Європейської федерації металургів (як заступник члена виконавчої ради).



Опікуючись правами пересічних працівників, C. Левен приділяє увагу і комерційним та інвестиційним інтересам шведських компаній, без яких розвиток держави був би неможливим.

Як відомо, саме завдяки його сприянню Saab зміг укласти контракт про постачання винищувачів Gripen до Південно-Африканської Республіки, а американські концерни Ford і General Motors придбали шведські компанії Volvo і вже згаданий Saab.

За переговорами про продаж підприємств стояли зрозумілі прагматичні інтереси: в умовах кризи 1990-х рр. Швеція мала залучити інвестиції та допомагати не лише робітникам, а й бізнесу. В іншому випадку гасла про високу зарплатню і трудові права переросли б у популізм, а країна залишилася б осторонь глобальних фінансових потоків через украй дороговартісну робочу силу. Суспільна солідарність стала б неможливою. Розумів ці мотиви і Левен. Саме вони спричинили ринкові реформи, що призвели до конфліктів між профспілками і всередині партії та поставили під сумнів життєздатність «шведської моделі» соціал-демократії.

…до політичного теперішнього

Натхненний прикладом Улофа Пальме, прем'єр-міністра Швеції у 1982–1986 рр. та багаторічного керівника Соціал-демократичної робітничої партії (СДРП), а також Робертом Кеннеді, братом Джона Кеннеді, генерального прокурора США, С. Левен починає цікавитися політикою ще в підлітковому віці. У 1973 році він вступає до молодіжного крила СДРП, а протягом 2007–2009 рр. очолює напрям соціального забезпечення, а вже 2012 року стає лідером партії — першим у її 124-річній історії керівником профспілки, якому довірили таку роль.


Зважаючи на рекордно низькі рейтинги есдеків на той час, на Левена лягли обов'язки антикризового менеджера. Вже на перших у його кар'єрі парламентських виборах у вересні 2014 року новий лідер приводить СДРП до перемоги, завдавши поразки консерваторам на чолі з Фредріком Райнфельдтом, який очолював уряд протягом восьми років. Результат соціал-демократів навряд чи можна назвати переконливим: партія здобула лише на одне парламентське крісло більше, як порівняти з попередніми виборами. Утім, рейтинги консерваторів тоді значно знизилися у зв'язку з виходом на політичну арену ультраправих «Шведських демократів», що дало змогу СДРП, Партії зелених і Лівій партії сформувати уряд меншості, а самому Левену — стати прем'єр-міністром королівства.

На чолі уряду

Практично весь період прем'єрства Левена минув під знаком постійної боротьби з перешкодами — як внутрішніми, так і зовнішніми, — що подекуди заважало реалізовувати програмні обіцянки. Уже на самому початку своєї роботи новообраний кабінет опинився перед загрозою розпаду. Це стало очевидно в грудні 2014 року, коли Ліва партія, союзниця соціал-демократів по коаліції, виступила проти проєкту бюджету, висунутого СДРП. Прем'єр навіть був змушений погрожувати достроковими виборами. Зрештою, він спромігся досягти згоди з опозицією для затвердження бюджету, що продемонструвало крихкість уряду меншості. Згідно з досягнутою домовленістю, шість основних політичних сил (окрім Шведських демократів і Лівої партії) погодилися не оскаржувати бюджетних пропозицій уряду до 2022 року, а також узгоджувати свої кроки щодо пенсійної політики, оборони та енергетики. «Я радий, що… Швеція піддається управлінню», — сказав тоді Левен, але вже менш ніж за рік угода втратила чинність, оскільки з неї вийшли християнські демократи.


Не додавала оптимізму і ситуація з міграційною кризою. Хвиля біженців із Близького Сходу, спричинена війною в Сирії, перетворила С. Левена на політичного одинака: з одного боку, його критикували крайні праві за надто м'яке ставлення до напливу мігрантів, а з іншого, — прем'єра почали цуратися деякі його прибічники через обмеження в'їзду для біженців та права на возз'єднання сімей, що суперечить ідеалам прогресивності.

Більш позитивним на цьому тлі було економічне становище. Протягом усього першого терміну Левена на посаді ВВП країни стабільного зростав на 2 % щорічно, а рівень безробіття скоротився з 7,9 % у 2014 році до 6,3 % у квітні 2018 року. Інфляція також залишалася низькою^[1]. Вочевидь, завдяки таким показникам Левена переобрали главою уряду, незважаючи на один із найгірших в історії результатів його партії на парламентських виборах. Допомогли і переговорні здібності прем'єра, завдяки яким вдалося обійти вотум недовіри і знову сформувати уряд меншості. Проте згодом на Швецію чекали болючі наслідки двох подій, до яких, як виявилося, ніхто не був готовим: брекзиту та американо-китайської торговельної війни. У 2019 роцірівень економічного зростання знизився до 0,1 %, а кількість безробітних зросла до 7,1 % (9,1 % у березні 2021-го). Як наслідок, прем'єру не вдалося досягти поставленої 2014 року мети — найнижчого рівня безробіття у ЄС.



Відображення економічних реалій на політичних позиціях не забарилося. Протягом 2020 року другий уряд Левена двічі опинявся під загрозою розпаду — через міграційні питання і реформу трудового законодавства. Остання виявилася особливо суперечливою. Згідно з коаліційною угодою, яку соціал-демократи були вимушені укласти з центристами та лібералами, есдеки пішли на значне пом'якшення норми first in, last out, за якою чим довше робітник працює на підприємстві, тим складніше його звільнити. Слід визнати, що подібний крок суперечить класичним приписам соціал-демократичної ідеології, але інший бік правди полягає в тому, що дія цього правила знижувала спроможність компаній пристосовуватися до мінливих ринкових умов.

Ще однією неприємністю стала пандемія коронавірусу, що, крім економічних негараздів, призвела до критики кабінету есдеків за недостатні зусилля щодо убезпечення від зараження людей похилого віку, яких СДРП покликана захищати.

На цьому історія не закінчується. Вже 21 червня 2021 р. уряду Левена знову було виголошено вотум недовіри. Сталося це завдяки тій самій Лівій партії , що виступила проти ініціативи чинного прем'єра скасувати обмеження на рівень орендної плати за нерухомість — знову-таки згідно з коаліційною угодою 2018 року. Здавалося, що Левен ще ніколи не був таким вразливим, як цього разу. Усі шпальти новинних видань пророкували переформатування влади та затяжну політичну кризу для Швеції, однак нордичний характер та значний політичний досвід допомогли Левену втриматися у прем'єрському кріслі.

Звісно, потрібно було йти на деякі поступки та шукати компромісу. Лівим, все ж таки, вдалося реалізували свої вимоги, проілюструвавши соціал-демократам, що вони більше ніколи не мають наміру бути в статусі пасивних спостерігачів. Інші партнери по коаліції, центристи, зазнали тактичної поразки в питанні щодо встановлення ринкової орендної плати в новобудовах.

Політичний шлях Левена хилиться до завершення. Уже на початку листопада на конгресі Соціал-демократичної партії його наступницею стане Магдалена Андерсон, чинна міністерка фінансів. Саме їй доведеться протистояти новим викликам, що неодмінно виникатимуть. Ультраправі «Шведські демократи», до співпраці з якими все більше схиляється Помірна коаліційна партія на чолі з Ульфом Крістерссоном, не готові втрачати своїх позицій. І хоча радикальна правиця завзято відмежовується від фашизму та білого націоналізму, її щоденна діяльність безперечно підриває основні засади «держави загального добробуту», які виборювалися соціал-демократами впродовж багатьох десятиліть.

Щоб захистити шведське суспільство від можливої радикалізації, варто вже сьогодні сприяти появі нових прогресивних лідерів у лавах соціал-демократів, які зможуть перейняти естафету від Стефана Левена у випадку майбутніх переформатувань. Політика — це не лише про владу та персональні досягнення. Важливо керуватися загальнолюдськими інтересами та бути готовим до пошуку компромісів заради досягнення кінцевого результату.