Спорт і політика – речі взаємозалежні чи повинні існувати порізно?

Спорт і політика – речі взаємозалежні чи повинні існувати порізно?

Чи може спортивна подія в прямому сенсі врятувати життя як військових, так і мирних громадян?

В українському соціумі, зокрема серед спортивних журналістів, існує думка, що не варто змішувати спорт та політику. Але! Чи можна уявити українського чиновника вищого рівня, який би не пропіарився після візиту на футбольний стадіон, льодову арену, баскетбольний майданчик тощо. Підсвідомо ми вважаємо цілком нормальним, коли політики або є спонсорами команд, або публічно підтримують окремі клуби, зокрема футбольні.

Олімпійські ігри, найбільш вагомі спортивні змагання планети – як літні, так і зимові, – проходять один раз на 4 роки. У лютому в Південній Кореї відбулися чергові зимові ігри, певною мірою унікальні. Річ у тому, що вперше з 2004 року (з ігор в Афінах) дві Кореї знову вийшли під одним прапором. Це, звичайно, не можна порівняти з тим, якби завтра, наприклад, Палестина та Держава Ізраїль виступили під об'єднаним прапором, але глибоко символічно, що про цей крок дві країни заявили у зв'язку зі спортивною подією.

Цілком вірогідно, що лідери обох держав та суспільство загалом утомилися від тривалого антагонізму. У далекому 1945 році вони були частиною Японії, проте внаслідок «справедливого» розподілу повоєнного світу між державами Антигітлерівської коаліції підпали під різні сфери впливу: США «взяли під свою опіку» Сеул, а частина з центром у Пхеньяні стала залежною від СРСР. Хіба не нагадує «залізну завісу», яка ділила Німеччину на західну та східну частини? Як ми знаємо, східна була під контролем СРСР і значно поступалася в розвитку західній. У Кореї тривала війна  закінчилася не мирним договором, а перемир'ям, тому де-факто триває й досі.

У класичній теорії міжнародних відносин є окремі види вирішення міжнародних конфліктів – метод примирення із залученням третьої сторони або без неї – обидва цілком прийнятні. Але Кореї вирішили, що самостійно зможуть вийти з цього протистояння. На сьогодні їх розділяє більше минуле, ніж майбутнє… Хоч вони часом проводять зустрічі на демілітаризованій зоні, та перемовини відбуваються ось за цим столом, по якому і проходить кордон, що став символом протистояння.

Найголовніше питання: наскільки вірогідні шанси на успішне закінчення конфлікту та створення єдиної Кореї? Як показав описаний вище приклад, спортивні події можуть спонукати лідерів та нації загалом до конструктивних дій у напрямку примирення. Американський штат Кентуккі має своєрідний девіз: «Разом ми вистоїмо, а порізно – впадемо». Чи можна було б уникнути дискусій навколо відмови від участі в Чемпіонаті світу з футболу – 2018, що пройде в Росії, якби наша збірна туди потрапила? Мабуть, кожен має свою думку щодо цього, але насправді ми маємо бути зацікавлені в примиренні та припиненні вогню. Хто знає, можливо, вдалося б обміняти участь на наших політичних в'язнів або взагалі пропонувати цілковите закінчення війни. Але вирішення конфліктів не може бути примусовим – тільки за умови політичної волі обох сторін. Можливо, щоб іти вперед, треба трохи глянути назад?

В античний час головною умовою проведення Олімпійських ігор було зупинення всіх воєн! Це робилося для того, щоб, по-перше, мешканці цієї території могли побачити дійство, по-друге, щоб дати можливість воїнам узяти участь у змаганнях! Не може здорове суспільство бажати конфліктів, тому варто шукати точки дотику в усіх можливих сферах та напрямках.

Автор: Владислав Фарапонов