Україна, Молдова і Грузія спробують пройти процес європейської інтеграції разом

df

Богдан Ференс в ефірі радіо «Голос столиці» розповів, якими можуть бути перспективи і політичні висновки підписання спільної декларації щодо регіональної безпеки між Україною, Молдовою і Грузією.

З ініціативою проведення конференції в подібному форматі виступив Кишинів?

— Так. Ви вірно зазначили. Однак, ініціатива — це лише початок. Важлива також розширена участь та реалізація. Є три країни, які долучилися. Можливо, і декларацію так назвуть — «Декларація трьох». Ми пам'ятаємо, що і в Грузії, і в Молдові, і, на жаль, вже і в Україні є проблеми, пов'язані з територіальною цілісністю. Саме формат, який ініційований, може слугувати додатковим інструментом для координації спільних дій з метою подолання спільних безпекових викликів. Якщо звернути увагу в якій формі буде проходити ініціатива, то стає зрозумілим, що саме парламентський вимір може бути дієвим інструментом. Декларація, як підсумковий документ, також може бути прийнятною для координації спільних дій. Але, як на мене, не варто перебільшувати роль таких ініціатив.  Хоча, саме багатостороння кооперація покликана посилити співпрацю не тільки між трьома країнами, які входять в рамки Східного партнерства, але й з західними партнерами — ЄС та НАТО.

Цю спільну проблематику можливо було б обговорювати в рамках існуючого якогось майданчику? Чи потрібен саме новий форум?

— Ви знаєте, в міжнародних двосторонніх, багатосторонніх форматах є системні майданчики, а є ситуативні. Мені здається, що запропонований - поки що є більш ситуативним. А щодо більш постійних майданчиків, можна згадати про парламентську асамблею ЄВРОНЕСТ, яка об'єднує парламентарів національних парламентів країн «Східного партнерства», це не лише Україна, Молдова, Грузія. Це ще й Вірменія і Азербайджан. А з іншого боку -  депутати Європарламенту. Саме у форматі парламентської асамблеї ЄВРОНЕСТ, до речі, пленарна сесія якої відбудеться в червні цього року в Брюсселі, в одному з комітетів з політичних питань розглядаються безпекові виклики і готується проект доповіді.  Саме цей документ буде схвалений з урахуванням конкретних практичних заходів, які можуть допомогти країнам убезпечити себе від зовнішніх загроз, зокрема, і в рамках кібербезпеки.

Тому є ситуативні, а є більш системні, постійні майданчики. Якщо їхня кількість занадто велика, це також, можливо, не зовсім корисно. Тому що фокус, все ж таки, потрібно робити, як мені здається, на більш практичних складових. Схвалити документи -  важливо, але яким чином прописане потім впроваджувати, якщо немає реальних практичних механізмів?

Особливо, якщо питання стосується безпекової ситуації. У кожній з цих трьох країн — Молдові, Україні, Грузії — дуже багато залежить від внутрішньополітичної ситуації. У Молдові скоро будуть вибори, і ми пам'ятаємо, що у них досить неоднозначна внутрішня ситуація стосовно політичного представництва. Є партії, які підтримують євроінтеграційний намір, а є, як наприклад, політична сила президента Молдови, яка безпосередньо орієнтується на Кремль.

Можемо проводити аналогії з Грузією, з Україною? Адже у нас теж наближається передвиборчий період.

— У Грузії більш спокійніше, я б так сказав. До речі, нещодавно якраз повернувся з Тбілісі, де проходили засідання робочих органів парламентської асамблеї ЄВРОНЕСТ.  У цій країні нещодавно були вибори і «Грузинська мрія», партія, яка зараз безпосередньо при владі, орієнтується переважно на Захід і намагається збалансувати свою зовнішню політику, тому у мене більш спокійні прогнози стосовно внутрішньополітичної ситуації у цій країні. А от в Молдові - це питання, тому що ми бачимо, що якраз під такими лозунгами соціалізму, можливо, з фокусом на виборців, які ностальгують за СРСР, є певний запит на якраз інший вимір. І від внутрішньої ситуації, від тих подій, що в Молдові відбуваються, залежить, яким чином буде визначатися зовнішньополітичний курс також.

А в Україні кожного дня можна очікувати різні зміни, причому іноді вони можуть кардинально відрізнятися від того, що було лише декілька місяців тому.

Форум, конференція, декларація, про яку йдеться, вони зможуть повпливати на внутрішні процеси у трьох країнах, які можуть все-таки до чогось домовитися? Якими саме інструментами?

— Ви знаєте, однозначно є така можливість, тому що комунікація, особливо, в сучасних умовах, дає свої результати, якщо вона регулярна, постійна, і я кажу, з практичним імпульсом для реалізації подальших кроків, подальших намірів. Мало лише домовитися. Ми пам'ятаємо «Будапештський меморандум», там на набагато вищому рівні були взяті зобов'язання, але, як ми бачимо, ніхто особливо не звертає увагу і не звертав уваги на ці зобов'язання міжнародного характеру. Тому імпульси — позитивні, які проявляються у бажанні збалансувати свої внутрішні політики і шукати спільні інструменти для подолання викликів і загроз — є корисними, але дуже важливі подальші кроки.

 Міжпарламентський формат є одним з додаткових інструментів, але набагато важливіше також на міжурядовому рівні проводити постійну кооперацію між міністерствами, наприклад, оборони, зовнішніх справ, а також на найвищому рівні — на рівні голів держав. Реалізація такої політики є ефективним стимулом для залучення, зокрема,  Європейської сторони. Раніше Європарламент і ЄС не особливо фокусувалися на питаннях безпеки в багатосторонніх форматах. Зараз акценти зміщено, Брюссель розуміє, що без цього, без звірки годинників у цьому напрямку досить важко подолати проблеми, які існують.

У планах форуму сказано про спільні дії Молдови, Грузії і України в прагненні до європейської подальшої інтеграції. Це надмета чи лише один з інструментів комунікації?

— Тут цікавими є два моменти. Перший стосується позитивних намірів, це три країни, які підписали Угоду про асоціацію,  з числа країн, які входять до «Східного партнерства». Як ми пам'ятаємо, Азербайджан, Вірменія ведуть іншу політику у контексті європейської інтеграції. Таке виокремлення є певним ризиком для життєздатності самого «Східного партнерства». І у мене особисто є також певне скептичне ставлення, тому що п'ять країн, які в нього входять, мають іншу динаміку розвитку відносин з ЄС. І досить важко збалансувати, щоб цей формат був ефективний. Тому ми зараз спостерігаємо певний поділ цих п'яти країн — Грузія, Молдова, Україна — які хочуть набагато глибшої кооперації, секторальної кооперації і безпекової кооперації з європейськими партнерами. Як це сприймається Вірменією і Азербайджаном? Я думаю, звичайно, не зовсім позитивно. Але в кожної країни є свої, суто національні інтереси, які необхідно відстоювати.

У нас є якісь спірні питання в цій можливій угоді чи «декларації трьох»?

— Я думаю, наразі їх немає, тому що у нас — одна мета. Дійсно, країни рухаються, вони мають свої зобов'язання в рамках Угоди про асоціацію, ці зобов'язання — дуже серйозні, вони змінюють внутрішньополітичний ландшафт і від динаміки виконання цих зобов'язань дуже багато залежить. Як мінімум, поширення і обмін досвідом, яким чином впроваджувати Угоду про асоціацію, це вже позитивний результат тристоронньої координації. Тому як на мене, наразі проблем немає, особливо якщо зрозуміти, що ми відчуваємо, як три країни, дуже серйозну загрозу територіальної цілісності. До 2013 року у цьому форматі лише Україна була щасливою країною, яка не мала цих проблем, і завжди на багатосторонніх майданчиках інші країни піднімали їх гостро, а ми, на щастя, тоді, не так можливо ще розуміли можливий ризик. А станом на сьогодні  ми усі знаходимося в дуже серйозній кризовій ситуації безпекового характеру, з якої однозначно потрібно виходити.