Про довгоочікуваний #Безвіз

безвиз

Нарешті дочекалися. З 11 червня усі наші співвітчизники можуть без віз перетинати кордон 30-ти країн, які входять до “шенгенської зони”. Цей день, без сумніву, увійде в історію України.

Лаври безвізу, як завжди, дістануться політикам. Простих держслужбовців, дипломатів та громадських активістів, що також долучилися до непростої та тривалої роботи по усуненню бюрократичних бар’єрів, історія в своїй пам’яті скоріш за все збереже. Але, мова не зовсім про те…   

Через терни до зірок: як Україна йшла до безвізового режиму з Євросоюзом

 

Перший суттєвий крок на шляху до безвізу Україна зробила ще у 2005 році, прийнявши рішення відмінити візовий режим для громадян Європейського Союзу.  Втім, Брюссель не поспішав іти на зустріч. Питання безвізу для українців підняли лише у 2008 році на  Паризькому саміті Україна-ЄС. Через два роки наша держава отримала План дій щодо візової лібералізації. Згодом подібний документ отримала Молдова і Грузія.

Однак каменем спотикання на шляху до нашого зближення з ЄС та відповідно запровадження безвізового режиму стало рішення президента Віктора Януковича. Восени 2013 року, напередодні історичного Саміту у Вільнюсі,  де планували підписати угоду про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, він вирішив розвернути зовнішню політику на 180 градусів та тримати курс на зближення з Росією. Таке рішення уряду викликало масові протести по всій країні. Співробітництво з ЄС відновилося лише після втечі Віктора Януковича та зміни влади.

Загалом для того, щоби виконати усі умови Євросоюзу для скасування візового режиму Україні знадобилося п’ять років. В той час як Молдова та Грузія пройшли цей шлях значно швидше — за три роки. Молдова отримала план дій у 2012-му. Подорожувати без віз її громадяни змогли вже у 2014-му. Що ж стосується грузинів, то безвізовий режим вони святкували на початку 2017-го року. План дій щодо візової лібералізації отримали у 2013-му.

Історичний момент

 

Рішення про скасування візового режиму між Україною та ЄС урочисто підписали 17 травня у Страсбурзі, а вже 11 червня для українців відкрилися кордони усіх країн Європейського Союзу, за винятком Великобританії та Ірландії. В перший день дії безвізу ним скористалися 1894 громадян України і лише двом нашим співвітчизникам у в’їзді відмовили. Усе через те, що раніше вони вже порушували строки перебування на території країн ЄС. Станом на 19 червня, за даними Державної прикордонної служби,  перевагами безвізу скористалися понад 21 тисяча українців, натомість 26 громадян отримали відмову. У надії потрапити на територію ЄС вдавалися українці і до нечуваних хитрощів. Так, жінка сховала свого 7-ми річного сина у валізі, адже у нього не було біометричного паспорта. Наразі проти неї порушили кримінальне провадження. Їй загрожує до 5-ти років в'язниці.

Без віз та не без правил!

 

Безвізом можуть скористатися лише українці з біометричним паспортом. Пускатимуть на територію Євросоюзу лише тих, хто прямує туди із туристичною ціллю, має бізнес-мету або ж хоче відвідати родичів чи знайомих. Права на проживання, працевлаштування чи навчання в країнах ЄС безвізовий режим не дає.  На вимогу прикордонників українці повинні підтвердити свою платоспроможність та надати такі документи як поліс медичного страхування, бронювання готелю, зворотній квиток чи лист із запрошенням. У випадку подорожі на авто ще й поліс страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу. Перебувати у країнах “шенгенської зони” можна до 90 днів впродовж півроку.

Однак попри можливість вільно подорожувати країнами ЄС не всі українці можуть собі це дозволити. Тому слова президента про те, що віднині кожен співвітчизник може “випити фантастичну каву у Братиславі, полетіти лоукостом у Варшаву, відвідати Віденську оперу” у багатьох викликав обурення, адже квитки в оперу коштують в середньому від 3000 гривень. В той час коли мінімальна заробітна плата українця — 3200 грн, а пенсія — 1300 грн.  

Втім, попри все, для України запровадження безвізового режиму це великий крок. Крок — у європейське майбутнє. Шкода тільки, що за нього довелося заплатити ціною життя наших співвітчизників!

Автор: Юлія Бублей